У чиїх руках був ніж - Ерік Амдруп

Тюге сумно похитав головою.

— Так, ви зробили неймовірну дурницю, докторе Поуль-сене. Самі поставили себе в таку ситуацію. Поліція не мала іншої ради, як арештувати вас. Ви, певне, й самі згодні з цим?

Поульсен кивнув головою і знов надяг окуляри. Скельця трохи збільшували йому очі. Щелепа в нього тремтіла, і рука, якою він підпирав її, також.

— То не я її вбив. Усе було так, як я вам розповів, точнісінько так. Переді мною там побував хтось інший, якраз переді мною.

— Ми раді повірити вам, — заспокійливо мовив Тюге, — але важко зрозуміти, як ви, людина, що звикла брати на себе відповідальність і діяти розважно, повелися так безглуздо. Ви самі можете це пояснити? Мабуть, була якась причина, що ви так розгубилися?

Поульсен похитав головою. Пальці в нього почали сплітатися й розплітатися, мов гадюки в сачку.

— Я сам не знаю. — Відповідь була така тиха, що вони швидше вгадали її, ніж почули. Поульсен відкашлявся. — Я також не розумію, чому так повівся, мабуть, зі страху… Я отямився, аж як опинився вдома. Але тоді вже, мабуть, було запізно щось робити, правда?

Брант спостерігав за ним дедалі скептичніше.

— Ні, я так не вважаю, — відповів Тюге. — Ніколи не пізно. Хіба ви самі цього не бачите? Ви ще маєте щось додати?

Поульсен похитав головою. Брант нахилився вперед.

— Ви посварилися з панною Гансен? Так? Поульсен похитав головою, поправив краватку й розчесав пальцями чуба.

— Ні, я з нею не сварився.

— Хіба не дивно, що ви зайшли до помешкання, хоч на дзвінок ніхто не відповів? — питав далі Брант. — Більшість людей пішли б собі або принаймні почекали б перед дверима, якби їм не відчинили. Мабуть, ви з нею були близькі знайомі?

Брантове перо готове було кожної миті опуститися на папір і робити на ньому таємничі позначки, які тільки сам Брант умів відчитати.

— Ми ж щодня разом працювали, — відповів Поульсен. — Вона дуже хотіла отримати те місце. Мала засідати комісія… так, якраз, сьогодні.

Поульсен глянув на годинника і безнадійно здвигнув плечима.

— Хіба був сумнів, що вона його отримає? — запитав Тюге. — Вона ж була першою кандидаткою, правда?.. Це ж само собою зрозуміло.

Тепер, коли Поульсенові не треба було говорити про себе, він здавався не таким скутим, навіть голос у нього став трохи гучніший.

— На те місце були ще претендентки. Елла була з них найкваліфікованіша, але не кінчала курсів старших медсестер, а ті всі кінчали. Крім того, попередня старша сестра не хотіла її рекомендувати. Елла була в керівництві профспілки і не завжди з усім погоджувалась. Багато було таких, що не любили її. Вона хотіла поговорити зі мною, чи можна їй було сподіватись на те місце, і попросити, щоб я замовив за неї слово.

Сонце, що підіймалося за вікном, почало сліпити Поульсенові очі. Майдан ожив, там тепер гули машини й чути було людський гомін. Брант затягнув на вікнах завіси і знов налив кави.

— Ви мали намір підтримати її? — запитав Тюге.

— У мене й досі не скінчився іспитовий термін, я ще не попрацював тут двох років. Тому невідомо, чи моя думка багато важила б. Я вирішив підтримати її, наскільки вистачить моїх доказів, але здатися, коли більшість буде проти.

Він похилив голову, щелепа в нього знов затремтіла. Тюге і Брант перезирнулися. Поульсен здавався втомленим до краю, треба було його відпустити.

— Ви сказали, що дехто не любив її,— мовив Тюге. — В неї були вороги? Хтось такий, що справді мав зло на неї?

Поульсен похитав головою.

— Цього я не знаю.

— А вам вона подобалася? — Брант розрізав сигару й пильно глянув на підозрюваного.

— Вона була старанна, — поволі відповів той, — і мала дуже веселу вдачу. Так, мені вона подобалася. — Він кивнув головою на підтвердження своїх слів.

— Вона була вашою коханкою?

Тон у Бранта був неприємний. Поульсена аж пересмикнуло.

— Ні, ні,— пошепки заперечив він, — про таке и мови не було.

Він знову притулив руку до щелепи. Вигляд у нього був змучений і нещасний.

— Для вас це були важкі дні,— лагідно сказав Тюге. Поульсен вдячно глянув на нього.

— Страхітливі. До того ж я був уже й перед тим дуже перевтомлений. Мої молоді співробітники отримали нову трудову угоду. Ви напевне читали про це в газетах. Вони зовсім молоді, прийшли сюди зразу після екзаменів і тепер мають таку волю, що їх не можна ані навчити чогось, ані примусити хоча б виконувати свої обов'язки. Я працював майже цілими добами.

Тюге підвівся. Розмова була закінчена. Поульсен нерішуче постояв, поки по нього прийшли, глянув по черзі на слідчих, несміливо ступив крок до них, зупинився, тоді повернувсь і залишив кабінет, ледь похиливши голову й зіщулившись.

— Ганчірка, — пирхнув Брант. — Нервовий тип, уявляю собі, що він може накоїти, коли опиниться в скруті. Бог його знає, як він дає собі раду на роботі.

Тюге задумливо дивився на двері, що зачинились за Поульсен ом.

— Слухняний виконавець, але ніяких тобі засад, страхується з усіх боків, — бурчав далі Брант. — Хоче підтримати дівчину, але відступиться, коли хтось буде іншої думки. І на що це схоже — зустрічатися з однією з претенденток до засідання комісії, коли він сам член комісії. Не пішов би я до нього лікуватися, якби захворів.

Тюге під час розмови з Поульсеном крутив ґудзика на піджаку, аж поки відкрутив його. Тепер він підняв ґудзика й сховав до кишені.

— Яка твоя думка, Нільсе?

— Не знаю. Може, й справді було так, як він каже, але якого біса він так безглуздо повівся? Треба нам зібрати про нього більше відомостей… і про ту Еллу теж.

Тюге потер підборіддя й кивнув головою.