Вбивці на борту - Гюнтер Проділ

Керш зробив кілька глибоких затяжок і спитав:

— Ви й справді вірите, що у нас є шанс спростувати ці безглузді обвинувачення? Мене ж просто хочуть знищити. Всю цю комісію Маккарті і створено для того, аби звільнити місця для бонз демократичної партії. Що тут спільного з боротьбою проти антиамериканської діяльності? Це корупція в чистому вигляді. Тільки-но наважиться хто-небудь покритикувати політику уряду, і ось маєте — його приковують до ганебного стовпа як ворога держави, піддають прилюдній дифамації. І ніякого суду не треба. Спектакль у цій комісії куди дійовіший. Кого хоч раз викликали до комісії Маккарті, той може вважати себе покійником.

Адвокат Гаррі Уокфілд не зміг заспокоїти свого підопічного.

— Ви занадто песимістично настроєні, Керше. Почекаємо краще до завтра.

Раптом ожив гучномовець. Другий пілот зробив звичайне повідомлення:

— Ми летимо на висоті шість тисяч футів, швидкість машини — чотириста вісімдесят кілометрів на годину. Погода чудова. Бажаємо вам дальшої приємної подорожі.

Пілот і його помічники були старими досвідченими льотчиками. Обидва налітали вже більш як по мільйону кілометрів без жодної аварії, жодної вимушеної посадки. Навіть на війні, під обстрілом зеніток над Руром і Берліном, їх не зраджувало щастя. Жодного разу не зачепили їх ворожі снаряди, хоч і той і другий зробили більш як по тисячі бойових вильотів. Що ж могло трапитися з ними зараз, коли вони летіли добре знайомим маршрутом, у пасажирському літаку, обладнаному за останнім словом техніки?

Радист простягнув їм ззаду на таці дві чашечки кави. Командир літака не помітив цього і плечем неумисно штовхнув її. Одна чашка впала на підлогу й розбилася.

— Це — на щастя! — засміявся радист.

— На щастя? А що ж може скоїтися з нами в цьому драндулеті? — посміхнувся командир. — В нашій справі риск знову з'явиться лише тоді, коли ми почнемо літати до зірок!..

Але замість зірок він бачив перед собою освітлену приладову дошку.

Командир літака позіхнув. Цієї миті в пасажирській кабіні місіс Дейзі Кінг покликала до себе стюардесу. П'ючи вишневий сік, вона розлила його на спідницю. Дівчина в уніформі принесла пляшечку з якоюсь рідиною і, змочивши нею вату, схилилась над сукнею.

— Господи, не допомагає! — жалібно промовила місіс Кінг, побачивши, що плями не сходять. — Адже я в такому вигляді не зможу вийти в Портленді! Що ж я тепер робитиму?

Стюардеса, посміхаючись, відповіла:

— Заспокойтесь, мадам. За хвилину від цих плям нічого не залишиться.

Але місіс Кінг не на жарт розхвилювалася.

— Ні, ні, краще я переодягнуся, — сказала вона, підводячись. — Будь ласка, принесіть мій чемодан.

Проте стюардеса ввічливо, але рішуче похитала головою.

Багажне відділення було зачинене ззовні, і його можна було відкрити з кабіни пілотів лише в разі крайньої потреби. Екіпажеві суворо забороняється допускати пасажирів під час польоту до багажу — аби уникнути шахрайських витівок із страховкою і замахів з підкладанням бомб.

— На жаль, це неможливо, мадам, — сказала стюардеса з вибачливою посмішкою.

Місіс Кінг, незадоволено бурмочучи, опустилася знову в своє крісло. Засмучено оглянула червоні плями на сукні, потім піднесла руку й подивилася на годинника. Стрілки показували сьому. Проте вони на хвилину випереджали годинник пекельної машини, схованої в шкіряному чемодані у багажному відділенні. Там секундна стрілка ще раз з невблаганною точністю оббігла циферблат — і механізм підірвав динамітний заряд.

Колорадський фермер Кліфф Брубейкер нагодував худобу і, завершивши на цьому свій робочий день, попрямував до будинку, де на нього чекали з вечерею дружина й діти. Йдучи стежкою, він, як і щовечора в цей час, почув гудіння літака компанії. «Юнайтед Ейрлайнс», що пролітав над його фермою у північному напрямку. Кліфф за звичкою глянув угору й побачив темний силует з вогниками на крилах. І в ту ж мить тінь неначе розірвав яскравий спалах. «Падаюча зоря», — в першу мить подумав Кліфф і зупинився, радіючи, що став свідком такого незвичайного вогнища. Та нараз шибки в його будинку задеренчали, розлігся глухий гуркіт, немов десь у далечині вдарив грім, а зірка, як фейєрверк, розпалася на каскад вогнів.

— Дивись, Кліффе, падаюча зоря! — вигукнула його дружина, яка вискочила з дому, побачивши спалах у небі.

Брубейкер не відповів — він пильно дивився вгору. Звідти на землю плавно опускалися вогняні кулі, розлітаючись на безліч маленьких зірочок. А між ними на вітрі майоріли полум'яні прапори — це горіло пальне, що витікало з баків літака.

Фермер обернувся до своєї дружини.

— Це не падаюча зоря, жінко, — схвильовано вигукнув він. — Це вечірня машина до Портленда. Тут щось… — він не закінчив фрази й кинувся в дім.

Схопивши телефонну трубку, Кліфф набрав перший номер, що спав йому на думку — номер пожежної команди.

— Літак зазнав аварії! — закричав він, почувши відповідь на іншому кінці дроту, і похапцем розповів усе, що бачив.

Місіс Брубейкер тим часом також увійшла до кімнати. Вона ще не до кінця второпала, що саме сталося, й спитала:

— Скажи мені, нарешті, що діється, чоловіче? Про який літак ти говориш? І кому ти так пізно дзвониш?

Звістку про страшну повітряну катастрофу було негайно передано в Денвер. О дев'ятнадцятій годині тридцять хвилин денверська радіостанція припинила передачу танцювальної музики, й диктор коротко повідомив слухачів про аварію літака ДС6В. Він закликав людей, що живуть у районі, над яким сталася катастрофа, допомогти рятувальній команді. Потім по радіо знову залунала танцювальна музика.

А ще за півгодини всі радіо- і телевізійні станції США передали повідомлення про нещасний випадок у повітрі. Це було лише одне з багатьох повідомлень, і вжахнуло воно, власне, тільки родичів та друзів тих сорока чотирьох чоловік, що летіли машиною ДС6В — ну, і, звичайно, директорів та акціонерів компанії «Юнайтед Ейрлайнс корпорейшн», для якої кожна повітряна катастрофа означала падіння курсу її акцій на біржі. Протягом наступних тижнів акції