💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Детективи » Позичене обличчя - Петер Аддамс

Позичене обличчя - Петер Аддамс

Читаємо онлайн Позичене обличчя - Петер Аддамс
змовчати, як і про щось сказати, і тут ви припустилися першої помилки. Я навіть не питав, чи любите ви поезію і хто автор цього томика. Ви наговорили багато зайвого, і саме це дозволило мені зробити висновок, що ви мені збрехали. Ви любите вірші, й Еррісову поезію читали з особливим хвилюванням. Про це свідчать сліди нігтів на папері і загнуті сторінки. Не перебивайте мене, — спинив він стару даму, яка хотіла щось сказати. — Це велика помилка, — вважати, ніби речі німі. Нерідко вони розповідають про людину більше, ніж може почути її сповідник. Щойно ви казали тоном побожної людини, що ніколи б не дали фальшивої клятви. Але… — він показав на обгорілу репродукцію, — щиро побожна людина ніколи б не використала релігійну картину як закладку чи як папір для запалювання сигарет. Отже, ваша віра і ваші твердження про чесність мало чого варті. Заради Гайлен ви порушите не одну клятву. Це не докір, це вимога! Відтепер ми мусимо розмовляти відверто.

— У вас блискучий розум, проте мушу зауважити, що всі ваші міркування грунтуються на самих припущеннях, — не здавалася стара вчителька. І що Девіттові сподобалося — вона не вдавала ні розгніваної, ні ображеної, а ледь помітна усмішка зробила її не торкнуте старістю обличчя ще симпатичнішим.

Зітхнувши, Девітт підвівся.

— На когось іншого. я міг би розсердитись, — признався він. — Але на вас… не можу. Допустимо, мої аналітичні судження грунтуються лише на припущеннях, а ви й далі заприсягаєтесь, ніби Гайлен провела всю ніч у баштовій кімнатці. Тоді, на жаль, мені доведеться попросити вас, щоб ви провели мене до тієї кімнатки.

— А коли я не пущу вас туди? — схиливши голову набік, спитала місіс Девін. — Тоді вам доведеться відступитись, і навряд чи ви зможете провадити далі свої аналітичні судження.

— Правильно. Та на моє місце прийдуть поліцейські чиновники, які можуть виявитися дурними і впертими. Вони напосідатимуть на вас, аж поки про все не дізнаються.

— Гаразд, гаразд. Ваша взяла. З поліцією я не хочу мати нічого спільного. Якось узимку під час ожеледі я не додумалася посипати вулицю біля замку піском. Кларр, старий п'яниця, послизнувся і зламав собі ногу. І зовсім не тому, що я не посипала бруківку піском, а тому, що був п'яний як чіп. Він би й на килимі послизнувся. Але поліція і слухати мене не схотіла. Навіть коли Кларр заявив, що сам винен у нещасті. Отож ходімо.

Вона жваво підхопилася зі свого крісла і взяла в'язку ключів. Девітт пішов за нею в коридор, а звідти в залу. Проходячи мимо двох схрещених велетенських мечів, що висіли на стіні, місіс із гумором сказала:

— Коли хтось у давні часи зазіхав на чиєсь життя, все було набагато простіше. Бачите мечі? Кожен з них важить мало не центнер. Завдати удару можна було тільки обома руками. Правда, був тут один скажений барон, такий дужий, що однією рукою вимахував таким мечем, наче хлібним ножем. І одного разу, коли інший барон одурив його під час гри в карти, розлючений богатир розрубав шахрая на дві половини. Смішно, еге ж?

Девітт усміхнувся.

— В цивілізованому суспільстві убивство втратило свою романтичність, стало негідним людини. Раніш про такого барона складали балади, його вчинки оспівували. А нині він через місяць гойдався б на шибениці.

Місіс Девін засміялася. Був то приємний, ясний сміх людини, яка багато в своєму житті передумала і знає, що навіть найгірші речі не слід сприймати надто серйозно.

Девітт вирішив підтримувати знайомство з старою дамою. Від неї можна почути багато цікавого.

Баштова кімната була свіжовибілена, барвисті гардини висіли на вікні. Біля нього стояла кушетка, перед нею лежав килимок. Крім цього, були тут маленький стіл, два стільці, шафа на одяг. На столі лежало кілька зошитів та книжок, що належали Гайлен. Про її перебування тут свідчили і деякі інші дрібнички.

Девітт підійшов до вікна, потім по рипливій підлозі попрямував до порога і став там навколішки. Витягши кишенькового ножа, встромив лезо в щілину між дошками, кивнув сам до себе і підвівся.

— Знову знайшли якийсь доказ, що я збрехала? — лагідно спитала місіс Девін.

— Мусите мені щиро дякувати.

— За віщо?

— За те, що врятував вас принаймні від двох-трьох років тюрми.

— Припущення, все припущення, сер!

— Що це? — Девітт простягнув їй брудного ножа.

— Я назвала б це грязюкою, — грайливо промовила місіс Девін. — Але з цього не можна судити про неохайність Гайлен. Тут, між цими дошками, лежить пил століть!

— Справді! Пил століть! — засміявся Девітт. — Цей бруд і досі вологий. Я поясню чому. Тому, що, незважаючи на грозу, у вівторок ви міцно спали і вам навіть не снилося піднятися сюди, щоб зачинити вікно. Воно лишилось відчиненим, отож сильний дощ залив усю підлогу. Дошки висохли, але не в щілинах. Навіть килимок перед вікном ще вогкий. А тепер судіть самі, що все це означає.

— Боже мій! Про це я не подумала! Але ж ви не поліцейський, ви порадите, що ми маємо робити? Повірте, Гайлен не винна.

— Останнім часом Ерріс навідувався до вас? Тільки, прошу, кажіть правду.

— Так, він приходив сьогодні вранці й попередив мене, що ви, очевидно, завітаєте. Він і порадив говорити те, що я вам сказала.

— Він кохає Гайлен?

— Гадаю, так, але для Гайлен це нічого не важить.

— Коли він кохає її, то правдами і не правдами вигороджуватиме її, робитиме й далі такі ж дурниці.

— Що ж тепер? Прийде поліція, спитає мене… Сказати правду? Чи спробувати обманути? Поліція, певне, не така розумна, як ви, і якщо ви порадите, як викрутитись…

— Ви знаєте інспектора О'Брайна?

— Авжеж, дуже добре. Він навіть якийсь мій далекий родич.

— Коли він з'явиться тут і поставить вам те саме питання, що і я, скажіть… Ну, заплутайте його… Але скажіть, що Ерріс приїздив сюди і ви з ним розмовляли, менше про Гайлен, більше про його вірші.

Відгуки про книгу Позичене обличчя - Петер Аддамс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: