Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура
- То й що?
- Е-е-е, в тому то й секрет, що простий дядько піде, а той, котрий від нас аванс одержав, проголосує. Ми цю тактику в Черкаській області апробували - спрацювало, як годинник! Щоправда, команда того, котрий програв, відловила наших і відмотузила по перше число.
- Звідси висновок: студентів треба брати з інституту фізкультури.
- Слухайте, тут он конкурентам закинули, що їхній кандидат нічого не тямить у сільському господарстві. Так вони: “Не хвилюйтеся, наш кандидат може відрізнити ґаблі від граблів”.
- І що?
- Що-що… нам теж щось подібне можуть сказати. А ми як відповімо? Що він відрізняє хліборізку від соломорізки?
- Пиши: відрізняє трітікум дурум від авена сатіва.
- Що? Від чого?
- Пшеницю від вівса. Чи навпаки - овес від пшениці. А взагалі - яка тобі різниця? Головне - звучить по-науковому…
- У мене є ще пропозиція: треба, щоб у лівих листівок не стало!
- Тс-с-с! Тихше!…
Заговорили ще тихіше. Ми з Павлом підступилися ближче, бо такі розмови вже пахли неприємностями для Шерифа. Хочеш-не хочеш, але доведеться й це вислухати.
- А як - щоб не стало?
- Елементарно. Спіонерити. Це ж не гроші, за них нічого не буде.
- Та ти що! Ми ж із ними угоду підписали!
- От так їм і скажемо: ми з вами угоду підписали, а ви тут інтриги точите. Самі листівки поховали, щоби нас брудом облити.
- Ну, ти даєш…
У другому наметі теж шепотіли:
- Хіба ти не віриш у нашу перемогу?
- Чесно? Не дуже…
- То нащо ж…
- А! Як не дожену, так хоч зігріюся. До речі, й сам погрійся. З усього треба мати вигоду, перш за все, для себе. Ти там у звіті скількох найнятих на місці агітаторів записав?
- Десять.
- Пиши двадцять, хто там перевірятиме. Паспортні дані я тобі потім дам. Розрахунок - тобі три, мені сім.
- А чому не порівну?
- Ідея і паспорти чиї? Ото ж. Тримайся мене, я агітатор зі стажем. Щось іще вигадаю, то й тобі перепаде.
- А раптом усе ж виграємо? Наш обіцяв…
- Обіцяв, обіцяв… Ну ти такий великий, а в казочки віриш.
Ми з Павлом уже зібралися йти, коли почули:
- А мені вчора сон приснився: зала засідань Верховної Ради, урочиста хвилина, грає “Ще не вмерла…” Наш стоїть із значком депутата… і ми з тобою коло нього!
- А, ну спи далі. Може, тобі присниться, як я президентом стану.
Нарешті затихли. Але на ранок з’ясувалося, що спали не всі. Ще не встигли наші господині вийти до корів, як побачили свіженькі листівки. Нічого нового в їхньому змісті не було, бо “ліві” вже кільканадцять років від виборів до виборів повторювали одне й те ж. Головне, що порозклеювали першими. І цю печальну істину, схоже, дуже боляче переживала колишня прокурорша, котра стояла під одним із стовпів і свого кучерявенького хіба що не носом в комуністичні гасла товкла:
- Ото будете спати! Будете спати! Все проспите! Це вам що - вибори? Чи фуршет на халяву?
Кучерявенький виправдовувався:
- Що я вам скажу? Це наша недоробка. Повага до друкованого слова ще збереглася у віддалених сільських общинах. Нас про це попереджали.
- А як попереджали, то чим ви думали?
- Розумієте, “ліві” на цьому ділі ще з дев’ятсот п’ятого року наблатикалися. Ми тут з вами паримося, паримося, а вони вже наліпили!
- Ну, то ліпіть наші!
- “Розумна річ, всі зачали гукать!”
- Хто зачав гукать?
- Це я цитую. З читанки. Але я не про те. Тут головне - не хто першим наліпить, а хто встигне наліпити своє зверху. Краще хай заклеїмо ми, ніж заклеять нас.
- Ну так чого ви стоїте, як Попандопуло? Бігом!
- Я почекаю, поки наклеять “праві”, щоб уже потім заклеїти усіх їх одразу. Одним махом.
- Ви мусите втямити одне: прізвище нашого кандидата має бути скрізь, щоби впадало у вічі, куди не глянь. На стовпі, на паркані, на стінах, на автобусній зупинці, на заправці…
- Там заправщик одразу поздирає.
- А ви знову наклейте. Розумієте, це має бути на рівні підсвідомості. Людина прийде голосувати, побачить прізвище, яке найбільше запам’яталося - і поставить галочку. На рівні умовного рефлексу.
Ого, нас уже з собачками Павлова в один ряд ставлять. Ну-ну…
- От якби ще на дорозі через кожні сто метрів ставити щити з величезним портретом Нашого! Це вже для водіїв. Щоб у очі кидалося. І який-небудь промовистий напис.
Ага, щоб відволікати водія від дороги? Гарно придумано, нічого не скажеш!
- І фото таке, щоб раз побачиш - і надалі перед очима стоятиме!
