Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура
- Петро! Ти де пропав? Невже пити кинув?
Петро нарешті помітив мене, зупинився і став у позу, котра чомусь видавалася йому елегантною. Обидві руки встромив по лікоть у кишені штанів, а носаком правого драного черевика став креслити на землі літеру Х.
- Маріє! От ви культурна женщина. Маєте хазяйство, чоловіка і мобільник. Але не даєте людям по ньому дзвонити.
- Мобільник - то не телефон у сільраді. То задорога забавка. Навіть ти стільки не проп’єш. І потім - у твоїх людей совісті немає. Видзвонили мені всю батарейку за два дні, а тепер я маю їхати в область, щоб купити нову. У що мені моя доброта обходиться? Але я тобі про Хому, а ти мені про Ярему. Як не маєш, що сказати, то домалюй до отої літери, що ти на землі креслиш, ще дві і шуруй у тому напрямі… Куди пропав, питаю?
- Я на вас дивуюся. Ви за своїми свинями зовсім про політику забули. Вибори ж скоро! Розвідка від кандидатів уже наскакувала.
- Та-а-ак, знову бюлетеня продаси, як минулого разу?
- Маріє, беріть вище. Я тепер у команді.
- В якій? У Суркіса в “Динамо”? Чи може, до “Шахтаря” запросили?
- У тій, котра за кандидата агітує.
- Горе ти моє передвиборче. Теж мені - агітатор. На тебе люди як глянуть - одразу твого кандидата з бюлетеня викреслять. Не роздумуючи. Цікаво, який ідіот тебе найняв?
- Я ще не вирішив, але аванс узяв у всіх.
Я пригадала бюлетень минулих виборів - завдовжки з метр, бо інакше б усі претенденти не влізли - і зітхнула. Доведеться, видати, мені з Павлом напружувати на вивезення гною нашу малу механізацію. Петя Гітлер подався в велику політику.
Після розмови з нашим професійним агітатором зазирнула я в офіс до свого братика-Шерифа, а він теж сам на себе не схожий. Кислий якийсь. Навіть мені не зрадів.
- Чого це ти, Олексію? - кажу. - Знову щось вкрали, чи хтось повісився?
- Гірше! Вибори в цьому році дострокові. Раніше взимку були, а тепер от - щось там Верховна Рада намудрила з цією, як її? Конституційною реформою. Кажуть, аби демократію остаточно підрихтувати, то треба, щоб вибори на осінь перенести, разом із президентськими. Щоби, значить, кандидатам їздити агітувати було комфортніше. І державі, кажуть, дешевше.
- Що наш покійний дід казав, великого розуму рибалка? З дешевої рибки ніколи не буде царської юшки.
- Це вже точно. А ти звідки про вибори знаєш? Це ж іще не оголошувалося.
- Та знаю, знаю, мені Петя Гітлер уже розказав.
- Тобі Петя Гітлер, а нам полковник із самого Києва. Зібрали всіх дільничних в області і він пояснював, що й до чого. З одного боку, значить, каже, міліція має бути поза політикою. А з іншого - сам міністр сказав: як наші люди залишаться при владі, то я на радощах три доби пити буду. От я й думаю: чи я три доби протримаюся, чи ні?
- А тобі чого пити? Ти ж не Петя Гітлер.
- Ти що - смієшся? А міністр? Він же це не так просто ляпнув.
- Добре, окрім того, що ви три доби питимете, отой полковник більше нічого путнього не казав?
- Казав. Офіційно, каже, ви повинні забезпечити всім кандидатам рівні можливості. А там - дійте по обстановці. От я й думаю: що ж то воно таке значить, діяти по обстановці. Мо’, пити з усіма? То я, значить…
- Говорив наш дід - як значить, то отелиться. Дістань собі запасну печінку, бо як діятимеш по обстановці, то ця подасть у відставку. Ще до другого туру виборів. Або Петю Гітлера найми. Щоб тобі наливали, а він випивав. Хоча ні - він уже найнявся.
- До котрих?
- Сам не знає.
- Знову битимуть… Знову статистику мені зіпсують.
- Ще ніхто не чхнув, а ти вже: “будь здоров!” Чекай, може, якраз і обійдеться.
Довго чекати не довелося.
Спершу з’явилася лише одна команда. Що характерно - згідно з затвердженим графіком. Побачили на Василевій заправці хитрий плакат “Далі заправок немає” і кинулися хутчій поїти своїх залізних огирів.
- Агітація, кажете? Вибори, кажете? - задумливо протяг Василь, одночасно заправник, касир, автомеханік і власник “точки”, - Знову обіцянки-цяцянки роздавати будете?
- Так
