Хрещений батько - Маріо Пьюзо

Поклав поліцейський кашкет у великий паперовий кульок, а поверх мундира накинув цивільного плаща, щоб не впадала в очі його форма. Глянув на годинник. Машина мала під’їхати аж за п’ятнадцять хвилин. Він простояв чверть години, розглядаючи себе в дзеркало. Сумнівів не могло бути. Він мав вигляд справжнього полісмена.

У машині на передньому сидінні вже чекали на нього двоє з людей Рокко Лампоне. Нері сів ззаду. Машина рушила до центру, і, коли виїхали за межі району, де він жив, Нері скинув із пліч цивільного плаща й залишив його внизу, розірвав кульок, вийняв і надяг на голову кашкет полісмена.

На розі П’ятдесят п’ятої вулиці й П’ятої авеню машина під’їхала до тротуару, і Нері вийшов. Рушив уздовж авеню; до нього поверталося дивне відчуття, немовби він і справді чергує й обходить вулиці, як колись робив це багато разів. Було людно. Дійшов до Рокфеллерівського центру й зупинився навпроти собору Св. Патрика. По цей бік П’ятої авеню помітив потрібний йому лімузин. Підійшов уже до самого Рокфеллерівського центру. Лімузин стояв самотньо між стовпчиками, на яких було написано, що стоянка й зупинка в цьому місці заборонена. Нері стишив ходу. Він прийшов рано. Зупинився, аби щось записати в службовий блокнот, а потім пішов далі. Підійшов до лімузина. Торкнув ліхтариком крило машини. Водій здивовано зиркнув на нього. Нері вказав кийком на знак «СТОЯНКА ЗАБОРОНЕНА» й показав водієві, щоб той забирався геть. Шофер відвернув голову. Нері зійшов на проїжджу частину дороги й став навпроти відчиненого віконця шофера. Той мав вигляд дебелого бандюги, саме таких Нері подобалося вгамовувати. Сказав навмисне образливим тоном:

– Слухай, хлопче, ти хочеш, щоб я причепив тобі нижче спини квитанцію про штраф і виклик до суду, чи, може, все ж таки здимієш звідси?

Водій відповів спокійно:

– Розпитай спершу у своєму відділку. Ну, а якщо вже тобі так кортить, то можеш виписати мені свою квитанцію.

– Ану гайда звідси, – підвищив голос Нері, – бо як витягну з машини, тоді начувайся.

Водій, як фокусник, видобув звідкись десятидоларівку, склав її однією рукою в маленький квадратик і спробував пропхнути Нері за пазуху. Нері вийшов на тротуар і поманив водія пальцем. Той вийшов.

– Ану давай свої права й документи на машину, – наказав Нері. Він мав надію завести водія за ріг, однак тепер це було неможливо. Краєм ока він помітив, як із будинку «Плаза білдінг» на вулицю вийшло троє невисоких кремезних чоловіків. Це був сам Барціні й двоє його охоронців, що вирушали на зустріч із Майклом Корлеоне. Тієї ж миті один з охоронців заквапився вперед, аби з’ясувати, що там скоїлося біля машини Барціні. Він запитав у водія:

– Що трапилося?

Водій сердито відповів:

– Виписує мені штраф. Тільки й усього. Певне, цей хлопець недавно у відділку.

У цю мить підійшов сам Барціні з другим охоронцем і гримнув:

– Що тут за чортівня?

Закінчивши писати в блокноті, Нері віддав водієві його права й документи на машину. Потім поклав у задню кишеню службовий блокнот і блискавично видобув «спеціальний» тридцять восьмого калібру. Він устиг послати три кулі в широченні груди Барціні, перш ніж троє інших отямилися й кинулися врозтіч, щоб сховатися. На той час Нері вже зник у натовпі, забіг за ріг вулиці, де його підхопила машина й помчала в напрямку Дев’ятої авеню, а потім до центра міста. Біля парку «Челсі» Нері, що вже скинув кашкета, переодягся і накинув на себе плащ, пересів у іншу машину, що чекала на нього. Пістолет і форму полісмена він залишив у першій машині. Їх треба було спекатися. А ще за годину він уже спокійно розмовляв із Майклом у маєтку «родини» Корлеоне на Лонг-Біч.

Тессіо чекав на кухні в доновому будинку, п’ючи міцну каву, коли по нього прийшов Том Хейген.

– Майкл уже готовий їхати з тобою, – сказав він. – Але спочатку зателефонуй Барціні й скажи, щоб виїжджав.

Тессіо підвівся й підійшов до телефона, що висів на стіні. Він подзвонив Барціні до його контори в Нью-Йорку й коротко сказав:

– Ми вже виїжджаємо у Бруклін. – Повісив слухавку й усміхнувся до Хейгена. – Сподіваюся, що Майкл сьогодні привезе нам приємні новини.

Хейген похмуро відповів:

– Не сумніваюся.

Він провів Тессіо з кухні надвір і підійшов із ним до дверей Майклового будинку. Коло дверей їх зупинив охоронець.

– Бос сказав, що поїде іншою машиною. Наказав вам обом їхати без нього.

Тессіо спохмурнів і обернувся до Хейгена.

– Сто чортів, він не може цього робити. Це ж псує всі мої приготування.

Тієї ж миті коло них з’явилося ще троє охоронців. Хейген лагідно відповів:

– Я теж не можу їхати з тобою, Тессіо.

Капореджіме із тхорячою мордочкою миттю все зрозумів.

І підкорився. На якусь мить йому стало недобре, а потім він опанував себе. Сказав Хейгенові:

– Скажи Майклові, що я робив це заради справи. А його я завжди любив.

– Він розуміє, – відповів Хейген, ствердно схитнувши головою.

Тессіо повагався якусь мить, а потім запитав стиха:

– Томе, чи не міг би ти мене врятувати? В ім’я давньої дружби?

– Не можу, – заперечливо хитнув головою Том. Він дивився, як охоронці оточили Тессіо й повели в машину, що вже чекала. Йому було трохи недобре. Адже Тессіо – найкращий боєць у «родині» Корлеоне. Старий дон покладався на нього більше, ніж на будь-кого іншого, за винятком Луки Бразі. Як прикро, що настільки розумний чоловік припустився фатальної помилки у своїх розрахунках уже в такому поважному віці.

Карло Ріцці й досі чекав на розмову з Майклом. Машини, що приїздили й від’їздили, почали його нервувати. Очевидно, відбувалося щось велике, а про нього немов забули. Він нетерпляче подзвонив Майклові. Слухавку взяв охоронець, пішов до Майкла, а потім передав, що Майкл наказав сидіти спокійно і запевнив: швидко настане і його черга.

Карло передзвонив своїй коханці й підтвердив, що вони, напевно, сьогодні пізно повечеряють і проведуть ніч разом. Майкл сказав, що «швидко»; значить, хай там що, через годину-дві Карло звільниться. Дорога до Вестбері забере сорок хвилин. Отже, він ще міг побачитися з нею. Він ласкаво умовляв її не сердитися на затримку. Поклавши слухавку, вирішив перевдягтися, щоб потім не витрачати час. Ледве перемінив сорочку, як постукали у двері.

Карло подумав, що Майкл хотів зв’язатися з ним по телефону, але весь час було зайнято, і тому він послав до нього гінця. Карло пішов до дверей і відчинив. Відчув, що все тіло обм’якло від панічного жаху. У дверях стояв Майкл Корлеоне, і його лице було