Хрещений батько - Маріо Пьюзо
Та обидва капореджіме залишили нараду не цілком задоволені, не всі їхні сумніви було розвіяно. Карло Ріцці ще трохи повагався, сподіваючись, що до нього вже ставляться в родині як до рівного, однак побачив, що Майкл іншої думки. Він залишив дона, Тома Хейгена й Майкла самих у наріжній кімнаті-бібліотеці. Альберт Нері вивів його з будинку, і Карло помітив, що Нері стояв у дверях і дивився, як він перетинає залите світлом подвір’я, йдучи до себе додому.
У бібліотеці всі троє почувалися невимушено, як люди, що роками жили разом в одному домі, в одній сім’ї. Майкл налив ганусівки донові й шотландського віскі Томові Хейгену. Він і собі поставив чарку, хоча це траплялося з ним дуже рідко.
Першим заговорив Том Хейген.
– Майку, а чому ти мене виводиш із операції?
Запитання начебто здивувало Майкла.
– Ти будеш моєю першою людиною у Вегасі. Ми цілком легалізуємося, а ти ж юрист. Що може бути важливішим за таке призначення?
– Я не про це. – Хейген посміхнувся трохи сумно. – Я говорю про створення таємного загону на чолі з Рокко Лампоне й без мого відома. Я говорю про те, що ти сам даєш вказівки Нері, а не передаєш їх, як звичайно, через мене або одного з капореджіме. Чи, може, ти й сам не знаєш, що робить Лампоне?
– Як ти дізнався про загін Лампоне? – лагідно запитав Майкл.
– Не турбуйся, – відповів Хейген, – ніхто не пробалакався й ніхто, крім мене, про це не знає. Просто мені з мого місця видно, що коїться. Ти відпустив Лампоне на власні заробітки, надав йому велику свободу. Отже, йому потрібні люди, що допомагали б йому в його невеличкій імперії. Проте він мусить сповіщати мене про кожну людину, яку бере собі на службу. І я помітив, що кожен із завербованих ним людей занадто добрий для тієї служби, на яку його беруть, і отримує трохи більше, ніж мав би отримувати на такому місці. До речі, ти не помилився, обираючи Лампоне. Він чудово робить свою справу.
– Не так уже й чудово, якщо ти помітив, – скривився Майкл. – А обрав його не я, а дон.
– Ну гаразд, – згодився Хейген. – Але чому ти відсторонив мене від дій?
Майкл подивився на нього і відрубав, не криючись:
– Томе, ти не тягнеш на консільйорі під час «війни». З цим нашим переїздом справи можуть ускладнитись, і, ймовірно, нам доведеться воювати. І я хочу про всяк випадок відвести тебе далі від лінії вогню.
Хейген почервонів. Якби дон сказав йому те саме, він прийняв би ці слова покірно. Але хто такий Майкл, щоб робити такі рішучі висновки?
– Добре, – заявив він. – Але чомусь і я на боці Тессіо. Мені здається, що ти все задумав хибно. Твої дії виказують слабкість, а не силу. А це недобре за будь-яких обставин. Барціні – як той вовк, і, коли він почне роздирати тебе на шматки, інші «родини» не кинуться тобі на допомогу.
– Томе, – заговорив нарешті сам дон, – цей план розробляв не лише Майкл. Я був його порадником у всіх справах. Є речі, які необхідно зробити й за які я не хочу нести ніякої відповідальності. І це не Майкл так хоче, а я. Я ніколи не вважав тебе поганим консільйорі, хоча я вважав Сантіно поганим доном, мир душі його. Він мав досить відваги, але не годився для того, щоб очолити нашу «родину», коли зі мною сталася невеличка прикрість. І хто б міг подумати, що Фредо зробиться баб’ячим лакизою? І тому не журись. Я цілком довіряю Майклові, так само як і тобі. З причин, яких не стану тобі оповідати, ти не повинен бути замішаний у те, що може відбутися. Між іншим, я говорив Майклові, що таємний загін Лампоне не лишиться поза твоєю увагою. Отже, як бачиш, я вірю в тебе.
Майкл засміявся.
– Щиро кажучи, я не думав, що ти це помітиш, Томе.
Хейген бачив, що його втішали. Він запитав:
– Може б, я чимось допоміг.
Майкл рішуче і заперечливо хитнув головою.
– Ні, Томе, тебе вилучено.
Том допив до дна свій напій і перед тим, як вийти, зауважив Майклові з легким докором:
– Ти майже досяг батькової майстерності. Але в одній справі тобі ще варто повчитись у нього.
– У якій же? – увічливо запитав Майкл.
– Як говорити людям «ні», – відповів Хейген.
– Твоя правда, – похмуро кивнув головою Майк. – Я запам’ятаю.
Коли Хейген залишив їх, Майкл звернувся жартівливо до батька:
– Отже, ти навчив мене всього, а тепер скажи, як говорити людям «ні», щоб це їм подобалося.
Дон пересів за великий стіл.
– Не говори «ні» людям, яких ти любиш, принаймні не говори часто. Оце й уся таємниця. А потім – говори в такий спосіб, щоб воно звучало, неначе «так». Або ж примусь їх самих сказати «ні». Ти маєш якийсь час про це потурбуватися. Але я людина старожитня, а ви – нове сучасне покоління, то можеш і не слухати мене.
Майкл засміявся.
– Гаразд. Але ж ти згоден з тим, щоб Тома відсторонили, хіба ні?
Дон погодився:
– Його не слід замішувати у цю справу.
Майкл тихо сказав:
– Думаю, що тепер час сказати тобі: те, що я задумав зробити, не є лише помстою за Сонні й Аполлонію. Це та вірна річ, яку треба зробити. Тессіо й Том правду сказали про Барціні.
Дон Корлеоне схвально кивнув і заявив:
– Помста – така страва, що смакує краще, коли вона холодна. Я б ніколи не пішов на мир, але я знав, що інакше тобі б нізащо не повернутися додому живим. І все ж таки я був здивований, коли Барціні зробив ще одну спробу покінчити з тобою. Імовірно, він підготував усе ще до наших мирних переговорів і вже не міг зупинити. Ти певен, що там, на Сицилії, вони полювали саме на тебе, а не на дона Томмазіно?
– Зовні усе робилося так, наче полювали на нього, – відповів Майкл. – І коли б я не лишився живий, навіть ти б не зміг запідозрити нічого. Крім того, що я залишився живий. Але я бачив, як Фабріціо тікав через ворота, підклавши бомбу в машину, де сиділа Аполлонія. І, звісно, я все це перевірив після того, як повернувся у Нью-Йорк.
– Тобі вдалося розшукати того пастуха? –
