Я сам поховаю своїх мертвих - Джеймс Хедлі Чейз
Інгліш беземоційно глянув на нього.
— І що?
— Вона мертва.
Нік насупився і пильно подивився на Моріллі, але той не відвів очей.
— Мертва? Самогубство?
Моріллі знизав плечима.
— Самогубство. А може, й ні.
4
Кілька секунд Інгліш дивився на Моріллі, а тоді кивнув на стілець.
— Я слухаю.
Сівши, Моріллі продовжив:
— Зранку я телефонував місіс Інгліш, аби дізнатися, чи мав її чоловік секретарку. Вона назвала мені ім’я й адресу дівчини. Тоді ми із сержантом поїхали до неї на квартиру, на 45 Іст Плейс.
Лейтенант зупинився й уважно глянув у вічі Інглішу.
— Я знаю, — сказав той, не відводячи очей. — Я був там сьогодні вранці. Ніхто не відчиняв дверей. Я вирішив, що вона вже пішла на роботу.
Моріллі кивнув.
— Міс Галер, яка мешкає у квартирі поверхом вище від міс Севіт, сказала, що бачила вас.
— Продовжуйте, — сухо кинув Інгліш. — Що там сталося?
— Ніхто не відчиняв дверей. Пляшка молока й газета лежали біля порога, і це здалося мені підозрілим. Ми Взяли дублікат ключа й знайшли дівчину повішеною на дверях ванної кімнати.
— Пригощайтеся, — Інгліш, діставши собі сигару, штовхнув портсигар через стіл. — Ідо чого тут вбивство?
— На перший погляд, це типове самогубство. Так засвідчив поліцейський експерт, — Моріллі потер свій кістлявий ніс і тихо додав: — І він досі у цьому впевнений. Коли тіло забрали, я, залишившись сам, оглянув кімнату і дещо знайшов. Біля ліжка килим був вологим, ніби його недавно протирали. Я уважно обстежив це місце і надибав маленьку плямку. Бензидиновий тест показав, що це — плямка крові.
Інгліш дістав з рота сигару й задумливо почав роздивлятися її тліючий край.
— Я не вважаю себе таким розумним, як ви, лейтенанте, тому досі не второпав, де тут йдеться про вбивство.
Моріллі всміхнувся і пояснив:
— Вбивство — замасковане під самогубство — важко розпізнати, містере Інгліш. Нас тренують звертати увагу на дрібниці, які можуть підказати, що ж сталося насправді. Пляма на килимі — дуже доречна підказка. Розумієте, коли я перерізав зашморг і опустив тіло на землю, то помітив, що з носа дівчини текла кров. Але плям на нічній сорочці не було, хоча мали би бути. А знайшов я плямку на підлозі біля ліжка. Це означає, містере Інгліш, що померла вона біля ліжка, а не на дверях ванної кімнати.
— Хочете сказати, що її задушили біля ліжка?
— Так. Хтось її розбудив, накинув пасок від халата на шию і затягнув зашморг. Вона втратила свідомість дуже швидко. Дівчина могла впасти лицем на килим, і поки вбивця затягував зашморг, цілком імовірно, що у неї носом пішла кров, яка й залишила плямку. Мертву було неважко повісити у ванній кімнаті, аби все виглядало як самогубство.
Інгліш подумав і кивнув.
— Таке могло бути. Отже, ви вважаєте, що це вбивство, так?
— Ну, руку на відсіч не дам, але як інакше та плямка з’явилася на килимі?
— Ви впевнені, що це кров?
— Так.
Інгліш глянув на годинник — він спізнювався уже на чотири хвилини.
— Добре, дякую, що розповіли мені, лейтенанте. Це неочікувано, не знаю, що й сказати. Давайте обговоримо це згодом. Зараз у мене зустріч із сенатором, — він підвівся, — я дуже поспішаю.
Моріллі не ворухнувся. Він сидів, дивлячись на Інгліша, і вираз його обличчя тому не сподобався.
— Що ви задумали? — сухо запитав той у лейтенанта.
— Я не впевнений, містере Інгліш, але мені здається, що вам варто закрити це питання негайно. Я повинен здати звіт протягом півгодини.
Інгліш спохмурнів.
— А мені яке діло до вашого звіту?
— А от ви мені й скажіть, — обережно відповів Моріллі. — Та я б хотів віддячити вам, якщо це в моїх силах. Ви завжди були добрим до мене.
Інгліш раптом подумав, що тут щось не так, із цим візитом Моріллі.
Він нахилився вперед і натиснув перемикач селектора.
— Лоїс, зв’яжися із сенатором і скажи, що я спізнюся. Приєднаюся до нього не раніше другої.
— Добре, містере Інгліш.
Він вимкнув перемикач і знову сів.
— Продовжуйте, лейтенанте. Я слухаю, — важким тихим голосом сказав Нік.
Моріллі підсунув крісло вперед, і, дивлячись прямо На Інгліша, мовив:
— Ви й без мене знаєте, як окружний прокурор ставиться до сенатора Б’юмонта. Вони стали заклятими Ворогами відтоді, як сенатор зайняв свою посаду. Якщо окружний прокурор зможе чимось нашкодити сенатору, він, без сумніву, це зробить. А всі знають, що за сенатором стоїте ви. І якщо окружний прокурор зможе нашкодити вам, він так і зробить, сподіваючись, що це якось відіб’ється й на сенаторові. Якщо він зможе втягнути вас у скандал, то не буде особливо пильним із доказами...
— Як для лейтенанта з відділу розслідування убивств ви дуже добре орієнтуєтесь у політиці, — зауважив Інгліш. — Гаразд, припустимо, що так, як ви кажете, і є. Але до чого тут Мері Севіт?
— Та до всього! — вигукнув Моріллі. — Доктор Річардс повідомив мені, що ваш брат помер минулого вечора між десятою й о пів на дванадцяту. Точніше встановити час не вдається. Доктор також сказав, що Мері Севіт померла між дев’ятою та північчю. Міс Гапер бачила, як ваш брат виходив від Мері Севіт о дев’ятій сорок п’ять минулого вечора. Окружний прокурор довго не думатиме і пов’яже ці два самогубства. А тоді заявить, що ваш брат убив дівчину, потім повернувся у свій офіс та застрелився. Усе це потрапить у газети, і здійметься такий скандал, що ні вам, ні сенатору не позаздриш.
Інгліш довго сидів нерухомо, дивлячись застиглим поглядом на Моріллі.
— А навіщо ви все це розказали мені, лейтенанте? — запитав він нарешті.
Моріллі відвів від Інгліша малі чорні очі-намистинки.
— Ніхто, крім мене, не знає, що це вбивство, містере Інгліш. Доктор Річардс відзвітував про самогубство. Коли він дізнається про плямку на килимі, то, звичайно, змінить свою думку. Якщо він дізнається... Але поки що ні доктор, ні окружний прокурор цього не знають.
— А дізнаються вони, коли ви здасте свій звіт, правильно? — запитав Нік.
— Правильно. Якщо я, звичайно, не забуду про плямку крові.
Інгліш пильно