Коханка з площі Ринок - Андрій Кокотюха

– Спершу вдарили сюди, отак, – вказівний палець пересунувся до маківки. – Вона не чекала удару, бо напали ззаду. Втім, могло бути інакше.

– Як? – хором запитали Кошовий та Зубов.

– Теж не чекала нападу. Або тому, що довіряла вбивці. Тобто не бачила небезпеки саме від нього, з його боку. Хоча… так чи інакше вона його знала. Вхідні двері ж цілі, сама відчинила, не ламали. Я звернув увагу.

Нічого більше сказати не встиг.

Досі причинені двері в сусідню кімнату, спальну, рипнули. Їх прочинив молодик в офіцерській формі й застиг у проймі, тримаючись за край, аби не впасти.

– Антон Платов, – зітхнув Зубов. – Знайомтеся, панове.

Капітан мав причини для скорботи.

Його молодший товариш був п’яний або вже, або ще не проспався з ночі.

Платов був босий, у розстебнутому кітелі, чорняве волосся стояло сторчма. Правильні риси обличчя псувала нетвереза гримаса – так дивляться напідпитку, коли намагаються розібратися, що вони пропустили і що відбувається з ними, шукаючи своє місце в загальному гармидері.

– Якого чорта! – гаркнув він, упершись правицею в одвірок, лівою рукою далі стискаючи двері.

– Я збираюся запитати це саме у вас, – відчеканив Зубов, насилу стримуючи злість. – Ви, капітане, лишилися тут добровільно. Охороняти тіло й чекати мого повернення. Замість цього… Немає слів!

Не так вибачаючись, як відчуваючи – сторонні не мусять таке бачити, особливо коли йдеться про офіцерів імператорської армії, Зубов повернувся до Клима, говорячи до нього німецькою, та адресуючи слова також Віхурі:

– Пан капітан шокований трагедією. Він мав стосунки з убитою, і ця жінка справді багато значила для нього. Додалися відомі вам делікатні обставини, пане Кошовий. Нерви здали. Я правий? – він глянув на Платова.

– Я її любив, – відгукнувся капітан луною, так само перейшовши на німецьку, потому зовсім недоречно, не відповідно моменту гикнув. – Пардон, панове. Я не повинен… Але я… – знову гикавка, – заплутався.

– У чому ви заплуталися? – швидко спитав відставний комісар, знімаючи окуляри. – Вас лишили тут на якийсь час. Отже, тіло знайшли не тепер, давніше. Коли, нині вночі? Скільки годин тому? Хто виявив – ви, пане офіцере?

– Він не говоритиме з вами в такому стані, – заперечив Зубов.

– Я можу говорити! Я при пам’яті! – вигукнув Платов. – Поки ви десь їздили, мені вдалося поспати. Задля цього знайшов тут коньяк, сам же приніс його сюди раніше. Французький…

– Вижлуктили все?

– Лишилося. Ходімте, я…

Зубов, рішуче обійшовши тіло, став між капітаном та Віхурою.

– Обставини міняються, панове. Вибачте. Поки мій товариш не прийде до тями, розмовляти зі сторонніми я йому не дозволю.

Тепер Клим відчув – його вихід.

– Момент! – промовив голосно, клацнувши пальцями, аби привернути до себе загальну увагу. – Шановне панство, половина з присутніх не розуміє, що до чого і хто тут є хто. Пан Віхура відразу почав діяти, як звик, не з’ясувавши до пуття, в чому справа. Пан Платов не знає, для чого сюди привели двох чужих. Пан Зубов готовий поміняти свої ж плани, але навряд чи це мудро.

– Поясніть, пане Кошовий.

– Дуже просто, пане капітане. За всіма законами, той, хто першим виявив злочин, тим більше насильниць¶кий, й повідомив про те, не важливо кого, є водночас підозрюваним і свідком.

– Хто тут підозрюваний?! – рявкнув Платов, і, аби все відбувалося не поруч із трупом, його п’яний вигук прозвучав би комічно.

– У меншій мірі, в меншій, – поспішив заспокоїти його Клим. – Передусім ви важливий свідок. І якщо зараз пан Зубов почне давати вам раду, клопотатися про залагодження справи перед вашим начальством у Генеральному штабі, тим часом приховувати вбивство його коханки вже стане неприпустимим. Ви даєте справі хід, сюди збігається кримінальна поліція, і право першого допиту матиме слідчий. Моя місія зводиться на пси. Бо щоб успішно, як ви хочете, провадити її, я мушу знати більше, ніж офіційні дізнавачі. І те, що свідок їм із відомих усім причин розказувати поки не буде. А досвід пана Віхури нам узагалі не знадобиться. Словом, або я говорю зі свідком і пан Марек при цьому присутній, або… – він зробив паузу, розуміючи – зараз із рівним успіхом блефує та наривається, все одно завершив: – Або повертайте мене назад у камеру, якщо вам потрібно судити когось, подібного до мене.

Зубов насупився.

Адвокатський довід негайно дав Кошовому підказку: цей капітан із тих, хто терпіти не може, коли хтось замість нього стає на капітанський місток, починає керувати й робить уже правильно.

Хоч віко сіпнулося, проте переможного блиску в очах Клим не стримав.

– Добре, – видушив із себе Зубов. – Я маю бути присутнім при допиті свідка.

– Розмові, – тут же поправив Кошовий. – Допитувати його в нас із паном Мареком нема жодних офіційних повноважень. Навряд чи пан Платов скаже нам таке, про що не говорив вам чи не хоче вас повідомити. Ваша присутність збиватиме його.

– То є так, – ствердно кивнув Віхура. Зубов знову зітхнув, тепер уже приречено.

– Робіть, як знаєте. Але не тягніть. Самі ж кажете – мертве тіло вже й так перележало.

– Зараз трупи можуть лежати довше, навіть на виду в усіх, – вкрутив відставний комісар. – Людей частіше мордують, бо війна. Вам, панове офіцери, не треба додатково тлумачити: вбивство під час війни здебільшого злочином не вважається. А того, хто знищить більше народу особисто чи віддасть відповідний наказ, можуть урочисто нагородити.

Зубов промовчав.

А Віхура ступив до Платова, кивком змусивши його повернутися назад у спальню. Кошовий рушив за ним.

Двері причинилися.

– Ви справді думаєте, що я вбив Божену?

Сидячи на зібганому ліжку, капітан крутив головою, дивлячись по черзі на кожного з присутніх. Схоже, таки тверезів, бо один шок змінив інший. Звернувши раптом увагу на зовнішній вигляд, Платов квапливо привів волосся до ладу, взявши з креденсу черепаховий коханчин гребінь, потому застебнув кітель, обсмикнув краї. Глянувши на босі ноги, поворушив пальцями, додаючи ситуації зовсім недоречного комізму. Кинувши погляд на чоботи в кутку, заховав ступні в домашні капці.

Чоловічі.

– Ваші? – кивнув на них Кошовий.

– Хто? А! – капітан провів долонею по лицю, ніби стираючи щось невидиме. – Перевзувався, як приходив. Божена наполягала. Дуже хотіла, аби по-домашньому. Навіть коли війна… Тобто… Тим більше, що війна… Спершу Антон Платов спробував говорити німецькою, та Клим для зручності свідка перейшов на російську, перекладаючи Віхурі швидко й точно. Відставний комісар поки відсторонився, відсунув у куток фотель, примостився в ньому, не знімаючи пальта й капелюха. Руки спершу схрестив на грудях, потім запхав у кишені, виглядаючи в затісному для своєї статури кріслі незграбно.

– Ваша коханка тримала вдома чоловічі капці, – сказав Кошовий.