Містер Мерседес - Стівен Кінг

думав, що слова, що ними означається людина, яка кидає м’яч у бейсболі, той посуд, з якого наливаєш воду, і обрамлене зображення, яке вішаєш на стіну, щоб прикрасити своє житло, пишуться однаково. Йому траплялося слово «picture» у різноманітних книжках, але мозок якимсь чином відмовлявся його зафіксувати. Мати йому могла сказати: «поправ pitcher, Керме, вона перекосилася», батько інколи давав йому гроші, щоб сходив на «pitcher», і так воно й застрягло йому в голові[53].

«Я упізнаю тебе, медяничку, коли тебе знайду», – думає Ходжес. Він пише належне слово і, обмальовуючи його знову й знову, забирає те слово в коло. Ти виявишся тим гівнюком, який називає крутія крутим.

8

Аби провітрити голову, він виходить прогулятися по своєму кварталу, вітаючись із людьми, з якими вже давненько не вітався. У деяких випадках уже багато тижнів. У садочку порається місіс Мельбурн, побачивши Ходжеса, вона запрошує його скуштувати її кавового торта.

– Я за вас непокоїлася, – каже місіс Мельбурн, коли вони сідають у кухні. У неї ясний, допитливий погляд ґави, яка скидає оком на свіжопереїханого бурундука.

– Нелегко було звикнути до пенсійного стану.

Він сьорбає її каву. Кава паршива, зате страшенно гаряча.

– Деякі люди так ніколи до цього й не звикають, – каже вона, міряючи його тими своїми яскравими очицями. («От вона б некепсько виглядала у КД № 4», – думає Ходжес.) – Особливо ті, що мали напружену роботу.

– Я дещо був розгубився попервах, але тепер уже оговтався.

– Рада це чути. А той приємний негритянський хлопчик усе ще працює у вас?

– Джером? Так.

Ходжес усміхається, загадуючись, як зреагував би сам Джером, якби дізнався, що хтось із тутешніх сусідів вважає його «тим приємним негритянським хлопчиком». Імовірно, він ощирив би в усмішці зуби з вигуком: «Свісно, моя такий!» Ох, Джером і його «діля для курваля». Уже націлений оком на Гарвард. Чи на Принстон, як запасний варіант.

– Щось він розслабився, – каже вона, – моріжок у вас доволі забур’янілий. Ще кави?

Ходжес з усмішкою відмовляється. Погана кава не стає кращою від того, що гаряча.

9

Знову вдома. Ноги гудуть, голова переповнена свіжим повітрям, у роті смак газети з пташиної клітки, але мозок бринить від кофеїну.

Він заходить на сайт міської газети і відкриває кілька репортажів про побоїще перед Міським Центром. Того, що йому треба, нема в опублікованому під лячним заголовком одинадцятого квітня 2009 року першому повідомленні, немає і в набагато розлогішому репортажі, який вийшов у недільному випуску дванадцятого квітня. Воно знаходиться у понеділковому числі газети: фотографія кермового колеса покинутого автомобіля-вбивці. З обурливим надписом: ВІН ДУМАВ, ЩО ЦЕ ЗАБАВНО. У центрі керма – приліплений поверх емблеми «мерседеса» жовтий смайлик. Того типу, що в темних окулярах і з оскаленими зубами.

У поліції дуже лютувалися через це фото, тому що відповідальні за справу детективи – Ходжес і Гантлі – прохали газетників не демонструвати цю іконку-усмішку. Редактор потім, пригадує Ходжес, улесливо вибачався. Непорозуміння вийшло, казав він. Такого більше не повториться. Обіцяю. Чесне скаутське.

– Помилково, щоб мені всратися, – пам’ятає він, як клекотав Піт. – Зняли фото, яке додасть лише дещицю стероїдів до їхнього вислосракого накладу, і таки надрукували його, мудаки.

Ходжес збільшує цей кадр, аж поки та оскалена усмішка не заповнює весь екран його комп’ютера. «Отакий-от знак звіра, – думає він. – У стилі двадцять першого століття».

Цього разу номер, по якому він телефонує швидкісним набором, належить не приймальні Департаменту поліції, а мобільному Піта. Старий напарник відповідає вже на другому гудку:

– Йо, це ти, старий-терпкий напарнику. Як там з тобою поводиться пенсійне життя?

Голос у нього зраділий, і це змушує Ходжеса посміхнутись. І заодно відчути себе винним, хоча думка про те, щоб увімкнути задню, зовсім не спливає йому до голови.

– Я в порядку, – відповідає він, – але скучив за твоїм жирним, гіпертонічним обличчям.

– Авжеж, твоя правда, – каже той. – А ще ми перемогли в Іраку.

– Богом присягаюся, Піте. Як щодо разом пообідати, потеревенити. Ти вибираєш місце, я плачу.

– Звучить заманливо, але я сьогодні вже поїв. Як щодо завтра?

– У мене щільний графік, приїде Обама питатися моєї поради по бюджету, але, гадаю, я зможу перепризначити деякі зі справ. Залежить, як у тебе виходитиме.

– Та ну тебе нахер, Керміте.

– Такі вирази тобі личать набагато краще?

Ці підначки – стара пісня з простими словами.

– Як щодо «ДеМазіо»? Тобі завше подобалося це місце.

– «ДеМазіо» годиться. Опівдні?

– Домовилися.

– А ти певен, що маєш зайвий час для такого старого курваля, як я?

– Біллі, тобі навіть не треба питатися. Хочеш, я приведу Ізабель?

Він не хоче, але каже:

– Якщо тобі хочеться.

Дещо зі старої телепатії, мабуть, іще працює, бо після короткої паузи Піт каже:

– Либонь, ми влаштуємо чисто парубоцьку гулянку цього разу.

– Як тобі завгодно, – каже Ходжес з полегшенням. – Чекаю з нетерпінням.

– Я теж. Приємно було почути твій голос, Білле.

Ходжес вимикає зв’язок і ще якийсь час дивиться на оскалене в усмішці лице. Воно заповнює весь екран його комп’ютера.

10

Того вечора він сидить у кріслі «Лей-Зі-Бой», дивиться випуск новин об одинадцятій. Схожий у своїй білій піжамі на якогось переобтяженого вагою привида. Крізь поріділе волосся м’яко блищить його скальп. Головна новина – про бурову платформу «Глибоководний горизонт», яка розлила нафту в Мексиканській затоці й нафта все ще фонтанує[54]. Ведучий передачі каже, що під загрозою поголів’я блакитного тунця, що в штаті Луїзіана на ціле покоління може бути зруйнована вся індустрія з видобутку й переробки морепродуктів. Збурений в Ісландії вулкан (з назвою, яку ведучий переіначує на «Іджа-філ-кул») і досі перешкоджає трансатлантичним авіасполученням[55]. У Каліфорнії поліцейські повідомляють, що, можливо, в них є зрушення у справі серійного вбивці на прізвисько Зловісний Соня. Жодних імен, але підозрюваний («крутий» – думає Ходжес) описується як «акуратний, привітний афроамериканець»[56].

Ходжес думає: «От якби хтось тепер упакував і Шляхового Джо. Не кажучи вже про Усаму бен Ладена».

Дедалі розпогоджується. Дівчина, яка веде прогноз погоди, обіцяє тепло і сонячне небо. Час діставати купальні костюми.

– Хотілось би мені побачити тебе в купальному костюмі, милочко, – промовляє Ходжес і вимикає пультом телевізор.

Він дістає з шухляди батьківський «Сміт & Вессон», дорогою до спальні розряджає його і ховає в сейф поряд із «Глоком». Протягом останніх двох-трьох місяців він провів багато годин зацикленим на цьому «Вікторі.38», але сьогодні, замикаючи у сейфі револьвер, він це робить майже несвідомо. Зараз він думає про Шляхового Джо, хоча й не зовсім про нього; тепер Джо чиясь інша проблема.