Вбивство на 31-му поверсі - Пер Валє

Він соромливо всміхнувся й ледь помітно показав на двері. За кілька секунд кутики вуст йому знову опустилися. Він глянув на свого годинника — великого, елегантного, з широким золотим браслетом.

— Отже, чим можу вам допомогти?

Комісар Єнсен давно вже подумки склав запитання, які хотів поставити.

— Чи були у вас якісь події, що могли б імовірно пояснити вислів «убивство, яке ви вчинили»?

— Певне, що ні.

— Отже, ви не можете пов'язати цього вислову з якимось конкретним випадком?

— Ні, я вже сказав, що ні. Божевільна вигадка. І писав її божевільний — ось єдине ймовірне пояснення.

— А смертельних випадків ніяких не траплялося?

— Принаймні останнім часом ні. Але з цим питанням вам краще звернутися до директора, що завідує кадрами. Я, властиво, журналіст і відповідаю за зміст і оформлення журналів. До того ж…

— Що «до того ж»?

— До того ж ви пішли цілком хибним шляхом. Невже ви самі не бачите, що такий хід думок абсурдний?

— Який?

Чоловік у шовковій краватці непевно глянув на відвідувача

— І ще одне запитання, — мовив Єнсен. — Якщо припустити, що автор листа хотів просто допекти керівникам видавництва або одному з них, то, по-вашому, в яких колах його слід шукати?

— Ну цим нехай сушить собі голову поліція. Врешті, я вже сказав свою думку: серед божевільних.

— Ви допускаєте, що якісь окремі особи чи певні групи людей могли бути невдоволені видавництвом або кимось із керівників?

— Ви знайомі з нашими журналами?

— Я їх читав.

— Тоді ви повинні були збагнути, що наша політика в тому й полягає: не сіяти невдоволення, агресивності, суперечок. Наші журнали здорові й розважальні. Вони найменше здатні ускладнювати читачеві життя чи скаламучу-вати його спокій. — Директор на мить замовк, тоді підсумував:

— Видавництво не має ворогів. І його керівники теж.

Безглуздо навіть думати так.

Комісар Єнсен сидів рівно й нерухомо. Обличчя його нічого не виявляло.

— Можливо, мені доведеться зробити обстеження в самому будинку.

— В такому разі не забувайте про необхідність дотримуватися суворої таємниці,— негайно озвався директор. — Тільки шеф концерну, видавець і я знаємо, що ви тут робите. Ми, звичайно, підемо на все, щоб вам допомогти, але ще раз кажу: ніхто не повинен знати, що поліція цікавиться нашим видавництвом, і насамперед наші службовці.

— Дуже важко вести слідство, не маючи певної волі пересування.

Директор трохи подумав, тоді відповів:

— Я можу дати вам універсальний ключ і перепустку, щоб ви могли заходити у всі відділи.

— Добре.

— Вона., вона, так би мовити, виправдає вашу присутність.

Директор постукав пальцями по краєчку столу, тоді довірливо, по-змовницькому всміхнувся і сказав:

— Мабуть, я сам напишу й оформлю вам перепустку. Так буде краще.

І, ніби мимохіть, натиснув кнопку коло внутрішнього телефону. Відразу ж на бічну приставку зі столу висунулася друкарська машинка Вона мала обтічну форму, блищала хромом та лаком і наче досі не була вживана

Директор видавництва висунув якусь шухляду й дістав невеличку синю картку. Потім пересів на ослінчик, легенько підтяг рукави піджака й рівно заклав картку до машинки. Трохи почаклувавши коло всіляких важільців, він задумливо провів указівним пальцем по носі, перебіг по клавішах і, зсунувши на носа окуляри, подивився, що в нього вийшло. Тоді вийняв картку з машинки, зім'яв її, викинув у кошик і дістаз з шухляди іншу.

Тепер директор друкував повільно й старанно. Після кожного удару він зсував окуляри й дивився, чи гарно вийшло.

Коли він зім'яв і викинув другу картку, усмішка його стала вже не така довірлива

Він дістав ще одну картку, а потім аж п'ять відразу.

Комісар Єнсен сидів просто, незворушно і, здавачося, дивився повз директора на келихи та прапорець.

Зіпсувавши сьому картку, директор перестав усміхатися. Він розстібнув коміра, попустив краватку і, вийнявши з нагрудної кишені чорну авторучку зі срібною монограмою, заходився писати чернетку на аркуші білого паперу зі скромним штампом фірми.

Комісар Єнсен не озивався й так само дивився на шафу.

Крапля поту скотилася директорові по носі й упала на папір.

Він стрепенувся, але й далі писав, шкрябаючи пером. Потім сердито зім'яв папір і шпурнув на стіл. Папір не влучив у кошик, а впав коло самих Єнсенових ніг.

Директор устав, підійшов до вікна, відчинив його й трохи постояв спиною до гостя.

Комісар Єнсен глянув на папір, підняв його й сховав до кишені.

Директор зачинив вікно і, всміхаючись, вернувся до столу. Він застібнув комір, поправив краватку і, натиснувши кнопку, сховав машинку. Тоді ввімкнув внутрішній телефон і сказав:

— Випишіть панові Єнсену перепустку на право вільного доступу до видавництва Він із будівельного нагляду. Зазначте, що перепустка дійсна до неділі включно. Додайте також універсального ключа

Голос був суворий, холодний і владний, але усмішка на обличчі не зникла

Рівно за дев'ятнадцять секунд увійшла жінка в зеленій сукні, несучи перепустку й ключа Директор насупився, критичним оком глянув на перепустку й стенув плечима

— Ну, гаразд, буде й так. Секретарка підвела очі.

— Я ж сказав, що буде й так, — гостро мовив директор. — Можете йти.

Він швидко підписав перепустку, простяг її разом з ключем Єнсенові й сказав:

— Ключ відмикає двері всіх відділів, які вас можуть зацікавити. Звісно, кабінет шефа ви ним не відчините і цих дверей теж.

— Дякую.

— Ви маєте ще якісь запитання? А то…

Він заклопотано позирнув на свого годинника

— Ще тільки одна детаіь, — мовив Єнсен. — Що являє собою спеціальний відділ?

— То проектна група, що