Таргани - Ю. Несбе

Проте мухи вижили й у таких умовах і роєм злетіли над трупом, коли двоє молодих таїландських поліцейських обережно перевернули його на спину. Згаслий погляд Атле Мольнеса впав униз, немов він намагався роздивитися передки своїх черевиків «Ессо». Посол на свої п’ятдесят два не виглядав, імовірно, через хлоп’ячий чубчик. Вигорілий від сонця, скуйовджений, він упав йому на чоло, нібито продовжуючи жити своїм окремим життям.

— Дружина й дочка-підліток, — сказав Харрі, — вони що, не були тут і не бачили його?

— Ні. Ми поінформували норвезьке посольство, і нам обіцяли сповістити родину. А доти в нас розпорядження нікого сюди не пускати.

— Це розпорядження від співробітника посольства?

— Так, від радника посольства. Не пам’ятаю, як її їм’я…

— Тоньє Віг?

— Точно. Вона просто в обличчі змінилася, коли ми перевернули вбитого, щоб установити його особу.

Харрі уважно подивився на мертвого посла. Чи був він привабливим чоловіком? Таким, котрий, незважаючи на потворний костюм і складки жиру на животі, міг підкорити серце молодої жінки — радника посольства? Засмагла шкіра набула землистого відтінку, і синій кінчик язика стирчав назовні, немов намагався протиснутися між губами.

Харрі сів на стілець і поглянув навколо. Зовнішність після смерті змінюється швидко, і він досить надивився трупів, щоб засвоїти, що довго розглядати їх сенсу нема. Всі секрети, що приховані в людській душі, Атле Мольнес забрав із собою назавжди, а тут лишилася тільки його порожня оболонка.

Харрі підсунув стілець до ліжка. Обидва молодих поліцейських, присутніх при огляді, нахилилися до нього ближче.

— Що ти бачиш? — запитала Крамлі.

— Я бачу норвезького гуляку, що випадково виявився ще й послом, так що свої коментарі я залишу при собі з поваги до короля й вітчизни.

Ліз здивовано підняла на нього очі.

— Незважаючи на гарні кондиціонери, тхнути від нього не перестало, — сказав він. — Але це вже моя проблема. Що ж стосується цього хлопця… — Харрі обмацав щелепи мертвого посла. — Рігор мортіс. Він задубів, але трупна закляклість минає, через два дні це нормально. Язик синій, однак ніж у спині не доводить, що його душили. Треба перевірити.

— Уже перевірили, — відповіла Крамлі. — Посол пив червоне вино.

Харрі щось промурмотів у відповідь.

— Наш лікар каже, смерть настала між шістнадцятою й двадцять другою годинами, — продовжувала вона. — Посол залишив свій кабінет о пів на дев’яту ранку, а дівчина знайшла його близько одинадцятої вечора, що трохи звужує часовий проміжок.

— Між шістнадцятою й двадцять другою годинами? Так це ж цілих шість годин.

— Добре рахуєте, інспекторе. — Крамлі схрестила руки на грудях.

— Між іншим, — глянув на неї Харрі, — в Осло ми зазвичай встановлюємо час смерті в межах двадцяти хвилин, якщо труп знайдений через кілька годин після вбивства.

— Це тому, що ви там живете на Північному полюсі. А отут, коли на вулиці тридцять п’ять градусів, температура трупа не знижується так різко. Час смерті встановлюється за рігор мортіс, а це дуже приблизно.

— А що із трупними плямами? Вони звичайно проступають за три години після смерті.

— Соррі. Як ти сам бачиш, посол любив засмагати, так що плями непомітні.

Харрі провів вказівним пальцем по тканині піджака в тому місці, де стирчав ніж. Під нігтем у нього виявилася сіра, схожа на вазелін речовина.

— Що це таке?

– Імовірно, знаряддя вбивства було змазане жиром. Зразки відіслані на аналіз.

Харрі швидко оглянув кишені покійного й витяг звідти коричневий потертий гаманець. Там виявилися купюра в п’ятсот батів, емзеесівське посвідчення й фотографія всміхненої дівчинки, що лежить на чомусь на зразок лікарняного ліжка.

— Ви знайшли в нього що-небудь ще?

— Нічогісінько, — відповіла Крамлі й зняла із себе кашкет, щоб відганяти мух, що кружляли в номері. — Ми тільки перевірили, що при ньому було, і поклали все назад.

Розстебнувши на трупові ремінь, Харрі приспустив його штани і знову перевернув тіло на живіт. Потім задер піджак і сорочку.

— Погляньте. Трохи крові стекло по спині.

Він відтягнув труси «Довре».

– І ще між сідницями. Отже, його вбили не в постелі, а закололи, коли він стояв. За висотою, на яку припав удар ножем, і за кутом цього удару можна говорити про зріст убивці.

— Тільки якщо ми припустимо, що вбивця, наносячи удар, стояв поруч із жертвою, — додала Крамлі. — Але ж убитий міг бути зарізаний, лежачи на підлозі, і тоді кров потекла вниз, коли його перетягували на ліжко.

— У такому випадку кров була б і на килимі, — заперечив Харрі, натягнув на мертвого штани, застебнув ремінь і знову повернувся до неї. — Крім того, не треба нічого вигадувати, ти ж сама це знаєш. Адже ваші техніки вже виявили волокна від килима на його костюмі, чи не так?

Вона не відвела погляду, але Харрі зрозумів, що викрив її маленьку хитрість. Ліз ледь помітно кивнула, і він повернувся назад до трупа:

— Плюс якась віктимологічна деталь, що, можливо, підтверджує, що він чекав на жінку.

— Он як?

— Бачите його ремінь? Коли я його розстебнув, він був застебнутий не на звичайну, розношену дірочку, а на дві дірочки тугіше. Літні розжирілі чоловіки, зустрічаючись із молоденькими панянками, намагаються підтягнутися.

Важко було сказати, яке враження справили його слова на присутніх. Тайці переминалися з ноги на ногу, але їхні юні кам’яні обличчя не виражали нічого. Крамлі відкусила шматочок нігтя й виплюнула, лише трохи розкривши губи.

— А тут у нас, виходить, міні-бар. — Харрі відчинив дверцята маленького холодильника. — «Сінґха», «Джонні Вокер» й «Канадіан Клаб» у маленьких флакончиках, пляшка білого вина. Схоже, тут нічого не торкались. Що в нас іще? — звернувся Харрі до двох тайців.

Ті перезирнулися між собою, потім один із них указав пальцем на двір:

— Машина.

Вони вийшли на стоянку, де стояв синій «мерседес» останньої моделі з дипломатичними номерами. Один із поліцейських відкрив дверцята з боку водія.

— Ключі? — запитав Харрі.

— Лежали в кишені піджака в… — І поліцейський кивнув у бік мотелю.

— Відбитки пальців?

Таєць розгублено глянув на шефа. Ліз кашлянула:

— Ясна річ, ми перевірили ключі на відбитки, Холе.

— Я не питаю, чи зняли ви відбитки, мене цікавить, що ви знайшли.

— Там були його власні відбитки. Якщо ми тобі ще не встигли про це сказати.

Харрі стримався, щоб не відповісти гостро.

У салоні сидіння й підлога були завалені всяким барахлом. Харрі помітив кілька журналів, касети, порожні сигаретні пачки, банку коли й сандалії.

— Що ще ви знайшли?

Один із поліцейських дістав список і зачитав його. Здається, його звуть Нхо, так він казав? Іноземні