Темна вода - Андрій Анатолійович Кокотюха

до відома про нові обставини — виявляється, історія ще не скінчилася. Заодно вирішив забрати Ольгу з собою — вона після вбивства Кулакова не могла впоратися із депресією. Тепер я її дуже добре розумію, але про це — трошки пізніше. Значить, вона пішла ставити директора бази до відома про дострокове звільнення будиночка, а я тим часом вирішив без свідків подзвонити вам. Як на зло, забув телефон і згадав — він мусить лишитися в пам’яті її мобілки. Він там лишився — не один раз. Щодня з цього телефону на ваш телефонували мінімум три рази. Ольга просто не чистила пам’ять своєї „трубки”. Мене тоді ніби током стукнуло — все раптом ставало на свої місця. Вже за п’ять хвилин я знав від свого колеги, — знову кивок на Скрипника, — що Чабан із Моругою — професійні водолази, а Ольга Воронцова — міс Чернігів, яку після перемоги на конкурсі наблизив до себе банків Заруба. З його подачі вона влаштувалася фотомоделлю в одне київське агентство, позувала в нових платтях, шубах, костюмах та купальниках. Той самий Заруба, за чутками, купив їй у Києві однокімнатну квартиру і регулярно навідує свою пасію. Значить, випадковим наше знайомство точно не могло бути. Ольга доповідала Зарубі про кожен мій крок. Правда, я не сказав їй про свій намір переночувати на Тихому Затоні. Через те водолази почували себе в безпеці і я навіть побачив одного з них. Хоча і вони мене тоді побачили, впізнали і вирішили про всяк випадок не чіпати. Ви, Заруба, тоді сказали їм, що вони вчинили правильно. Хто б тоді вивів на чисту воду банду Юри Лютого?

— А ви хотіли, аби вони і вас утопили?

— Тепер це вже не так важливо. Просто Ольга не попередила вас, бо нічого не знала про мої тодішні наміри, ось і все. Зате наступного дня ми з нею говорили на дуже цікаву тему: вона обмовилася, що в неї є друг, який шукає скарби. Навряд чи вона ляпнула це спеціально. Тільки вчора, коли я зробив усі можливі й неможливі відкриття, ця розмова мені відразу пригадалася. І коло замкнулося: коханець банків — той самий друг, неподалік — ніби-то реальні скарби, водолази з аквалангами, які ховаються від людей. Нарешті — люди, які гинуть, бо друг банкір намагається захистити свої пошуки від цікавих очей. Лишалося тільки взяти виконавців на гарячому.

— На чому ж ви їх взяли?

— Просто на воді, — тепер Мельник знову посміхався від власного каламбуру — взяти на гарячому в холодній воді.

— Пірнати з аквалангом не заборонено законом.

— Чому ж тоді вони напали на нас і спробували втекти? Я вам відразу це пояснюю: вони знали, що причетні до п’яти вбивств. І так само знали, що я мент, нехай і колишній. Тому нашу появу біля затону в той момент, коли вони пірнали, сприйняли досить агресивно. Але потім довго не ламалися: їм самим уже набридло жити в постійному страху. Вони ж боялися, Заруба — боялися вас. Не треба ніколи нікого залякувати. Адже для того, аби позбавитися страху, залякані скористаються першою ж можливістю. Отже, все, чого я не знав чи про що лише підозрював, Чабан із Моругою мені буквально розжували.

— Не під протокол, — уточнив Заруба.

— А він нам і не потрібен, — голос Мельника прозвучав якось заспокійливо. — Значить, що ми маємо? Купу грамотних людей. Грамотних настільки, що вони не лише регулярно читають газети і роблять із прочитаного висновки. Вивчаючи і аналізуючи інформацію, часто — суперечливу, ви і вам подібні, Павле Павловичу, заробляють гроші.

— Що в цьому поганого?

— Нічого. Я, наприклад, два дні тому дещо заробив. І повертати вам це не буду — адже таємниця Тихого Затону розкрита, примар там більше немає. Хоча цю таємницю вигадали ви самі, це не має значення: значить, я на якомусь етапі виявився трошки розумнішим, ніж ви сподівалися. Тепер давайте не будемо відволікатися, — пауза. — Отже, банкір Заруба читає відразу в кількох газетах історію про літак із вантажем золота, який більш як півстоліття тому затонув у Тихому Затоні. Він проводить деяку артпідготовку і дізнається — інформація абсолютно свіжа, ще ніде не світилася офіційно. Інакше золото уже б давно шукали. Поки хтось щось почне думати, Заруба вирішує діяти. Для цього робить абсолютно дурну і невдячну роботу — починає розвивати на берегах Десни комерційну туристичну інфраструктуру. Все це ширма — вам, Павле Павловичу, треба легалізувати ваших найманих водолазів. Справді, пірнання вночі і відлежування в наметах удень надто кидається в очі. Тому ви зголошуєтеся вкласти гроші в розвиток бази відпочинку „Метеор”. Ви справді робите якійсь фінансовий внесок і відразу стаєте інвестором, багатим власником. Тому маєте право розширювати штат працівників. Так Чабан і Моруга опинилися неподалік від завітного місця, де сховані мільйони. А далі в процесі пошуків сталося те, що я передбачав — один рибалка випадково натрапив на дивний тайник біля затону, міг пустити чутку про акваланги, і рятувальники вбили його. Втопили в воді тим самим способом, про який я вам уже казав.

— Цікаво, — вкотре промовив Заруба. — Це вони вам самі призналися?

— Причому — без жодних застосувань фізичної сили з нашого із майором боку.

— Вони вбили — тоді до чого тут я?

— Бо вони тут же зізналися в усьому вам, своєму роботодавцеві. Мені вони мало не хором доводили, що не знають, як усе вийшло. Їх попередили про суворе дотримання таємниці, і раптом — цікавий дядечко присів біля їхнього сховку і роздивляється акваланг. Вмовляти його нікому не казати чи погрожувати не було смислу. Моруга напав ззаду, вдарив у потилицю, а Чабан швидко підтягнув непритомного до води і занурив туди його голову. Зізнавшись вам у своєму необдуманому гріху і спитавши поради, вони загнали себе в глухий кут. Ви тут же заявили, що здасте їх у міліцію і зробите все, аби обох посадили надовго. Вони були в курсі ваших можливостей, тому запитали, що ж їм робити. І ви порадили вбивати випадкових рибалок далі. Бо, заінтриговані статтями Коротуна про Тихий Затон і