Джерело - Ден Браун
«Чи все-таки схожі?» — прошепотів до себе подумки Ленґдон у лад із тим, що ось-ось мало пролунати.
— Чи все-таки схожі? — проголосив Ленґдон угорі. — Ми вважаємо себе сучасними, раціональними людьми, однак найбільш поширена релігія нашого біологічного виду містить безліч претензій на магічну силу: людина незбагненним чином воскресає, незаймана діва народжує, божество мстиво насилає повені й епідемії, на людей очікує містичне посмертне життя на небесних хмарах чи у вогненному пеклі.
У лад до слів Ленґдона на стелі з’являлися зображення воскресіння Христа, Діви Марії, Ноєвого ковчега, хвиль Червоного моря, які розступилися перед Мойсеєм, раю, пекла.
— Отже, — промовив Ленґдон, — лише на мить уявімо реакцію майбутніх істориків та антропологів. З їхньої перспективи, чи озиратимуться вони на наші релігійні вірування як на міфи темних часів? Чи дивитимуться на наших божеств так, як ми на Зевса? Чи вони, зібравши книжки нашого Святого Письма, відставлять їх на запорошені полиці історії?
На мить питання зависло в пітьмі.
І тут раптово тишу порушив голос Едмонда Кірша.
— ТАК, професоре! — прогримів ізгори голос футуролога. — Я вважаю, що все це станеться. Я переконаний, що майбутні покоління будуть питати себе, як могли такі технологічно розвинені істоти взагалі вірити в те, чого нас учить більшість сучасних релігій.
Голос Кірша набрав сили, і стелею розкинувся новий набір картинок: Адам і Єва, жінка, закутана в паранджу, індійське вогнеходіння.
— Я не сумніваюся: майбутні покоління будуть дивитися на наші теперішні традиції, — проголосив Кірш, — і робити висновок, що ми жили за темних, неосвічених часів. Свідченнями того вони назвуть віру в те, що нас було створено містичним чином у магічному саду, що всесильний Творець вимагає від жінок покривати голови, що ми ризикували обпекти власне тіло заради того, щоб воздати шану богам.
З’явилися нові зображення — швидкий монтаж фотографій з релігійних обрядів світу: від вигнання бісів і хрещення до проколів тіла й принесення в жертву тварин. Слайд-шоу завершилося моторошним відео: індійський жрець тримає за ноги крихітну дитину, погойдуючи, на краю п’ятнадцятиметрової вежі. Раптово він випускає малюка з рук — той пролітає всю цю висоту і падає просто на напнуту ковдру, яку, немов пожежники, тримають під вежею щасливі селяни.
«Падіння з храму Ґрішнешвар», — подумав Ленґдон. Деякі люди вважають, що ця дія принесе дитині божественну ласку.
На щастя, страшнуваті видовища скінчилися.
Тепер уже в повній темряві згори почувся голос Кірша:
— Як могло статися, що розум сучасної людини, здатний до точного логічного аналізу, водночас дозволяє собі приймати релігійні вірування, які б розси´палися в пух і прах від елементарного раціонального розгляду?
Над головами знову засяяло ясне зоряне небо.
— Відповідь, — зазначив Едмонд, — дуже проста.
Зірки раптом стали якравішими і збільшилися. Їх з’єднали тонкі нитки, утворюючи немовби безкінечну сіть пов’язаних між собою вузлів.
«Це нейрони», — зрозумів Ленґдон, і Едмонд продовжив:
— Людський мозок… Чому він вірить у те, у що вірить?
Угорі зблиснуло кілька вузлів, і електричні імпульси покотилися до інших нейронів.
— Як органічний комп’ютер, — вів далі Едмонд, — людський мозок має операційну систему: набір правил, які організовують і визначають увесь той хаотичний вхідний потік, який мозок приймає цілий день: мова, причеплива мелодія, сирена, смак шоколаду… Як можна собі уявити, потік інформації, що до нас надходить, шалено різноманітний і нескінченний, а мозок має давати з усім цим раду. Власне, те, як запрограмований ваш мозок, визначає ваше сприйняття реальності. На жаль, з нас пожартували: адже в того, хто писав програму для людського мозку, дещо збочене почуття гумору. Інакше кажучи, ми не винні в тому, що віримо в ті нісенітниці, в які віримо.
Нервові синапси вгорі заблимали, і на тлі моделі мозку зринули знайомі картинки: знаки зодіаку, Христос, який іде по воді, батько саєнтології Л. Рон Габбард, єгипетський бог Осиріс, індуський Ганеша з чотирма руками і слонячою головою, мармурова статуя Діви Марії, з очей якої течуть справжні сльози.
— Отже, як програміст, я мав спитати себе: що ж це за химерна операційна система, яка дає на виході такі нелогічні речі? Якби ми могли зазирнути в людський розум і спробувати почитати його операційну систему, то побачили б щось на зразок оцього.
Над головами засяяли чотири слова, написані величезними літерами:
ЗНЕВАЖАЙ ХАОС.
ТВОРИ ПОРЯДОК.
— Це базова програма мозку, — промовив Едмонд. — Саме так і налаштовані люди: проти хаосу. За порядок.
Кімната раптово задвигтіла від какофонії нот — неначе дитина абияк била по клавішах піаніно. Ленґдон і всі навколо мимоволі напружилися.
Едмонд, перекрикуючи галас, коментував:
— Коли хтось випадковим чином б’є по клавішах піаніно — звук нестерпний! Однак якщо ми візьмемо ті самі ноти й розставимо в кращому порядку…
Какофонія одразу вщухла, і її заступила ніжна мелодія «Місячного сяйва» Дебюссі.
Ленґдон відчув, як м’язи самі розслабились, і напруга в кімнаті одразу розвіялася.
— Наш мозок радіє, — мовив Едмонд. — Ті самі ноти. Той самий інструмент. Але Дебюссі створює порядок. І та сама радість створення порядку пояснює людську любов до складання пазлів, до того, щоб поправити картину на стіні. Наша схильність до організовування записана в ДНК, і не дивно, що найбільший винахід людського розуму — комп’ютер — покликаний допомагати нам створювати порядок із хаосу. Власне, іспанською мовою він і зветься ordenador — буквально «впорядковувач».
На стелі з’явилося зображення суперкомп’ютера й молодого чоловіка біля його самотнього термінала.
— Просто уявіть собі, що у вас є потужний комп’ютер з доступом до всієї інформації на світі. Вам дозволено спитати в нього про будь-що. Дуже ймовірно, ви поставите йому одне чи два фундаментальних питання, які хвилюють людство, відколи воно себе усвідомлює.
Чоловік за терміналом почав набирати слова — і на екрані постали два речення.
Звідки ми?
Куди ми прямуємо?
— Інакше кажучи, — промовив Едмонд, — це питання про наше походження й долю. А коли ви їх поставите, комп’ютер дасть таку відповідь.
На екрані з’явилося:
Недостатньо інформації для точної відповіді.
— Відповідь не надто корисна, — зазначив Кірш, — зате чесна.
Тепер на стелі з’явилося зображення людського мозку.
— Однак якщо спитати маленький біологічний комп’ютер: «Звідки ми?» — відбудеться дещо зовсім інше.
Із мозку ринув потік зображень релігійного характеру: Бог оживляє Адама, Прометей ліпить першу людину з глини, Брахма створює людей з різних частин свого тіла, африканське божество розганяє хмари і спускає двох людей на землю, норвезький бог вирізає чоловіка і жінку з принесеного водою дерева.
— А тепер якщо спитати: «Куди ми прямуємо?»…
На ці
