Джерело - Ден Браун
— Сьогодні станьмо знову дітьми, — продовжував голос Кірша. — Будемо лежати на траві під зоряним небом, і наш розум буде відкритий до всіх можливостей.
Ленґдон відчував, яке хвилювання прокотилося залою-лугом.
— Будьмо сьогодні як давні дослідники, — проголосив Кірш, — як ті, хто залишив усе й рушив у відкритий океан… ті, які вперше побачили незнані землі… які впали на коліна, приголомшені розумінням, що світ значно більший, аніж ті уявлення, на які здатна їхня філософія. Давні вірування розсипалися на прах перед лицем нового відкриття. Так нам треба налаштуватися сьогодні.
«Справляє враження», — думав Ленґдон; йому було цікаво, чи Едмонд записав цю розповідь заздалегідь, чи стоїть десь за сценою, читаючи текст.
— Друзі! — прогримів над ними голос Едмонда. — Усі ми зібралися тут послухати новину про важливе відкриття. Уклінно прошу вашого дозволу підготувати ґрунт для його сприйняття. Нині, коли відбулося стільки змін і зсувів у людській філософії, надзвичайно важливо розуміти історичний контекст такого моменту, як оцей.
Удалині саме вчасно вдарив грім. Ленґдон відчув вібрацію глибокого басового звуку в животі.
— Щоб вам легше було акліматизуватися зараз, — продовжив Едмонд, — серед нас, на превелике щастя, перебуває відомий учений — легендарна постать у світі символів, шифрів, релігії та мистецтва. Також він мій добрий друг. Леді і джентльмени, прошу вітати професора Гарвардського університету Роберта Ленґдона!
Ленґдон різко підвівся на ліктях, а юрба палко аплодувала. Зірки вгорі поступилися місцем широкій панорамі великої, повної уважних слухачів аудиторії. Біля кафедри походжав туди-сюди в піджаку від Harris Tweed сам Роберт Ленґдон.
«То ось яку роль мені відвів Едмонд», — подумав знічений професор, знову лягаючи на траву.
— Давні люди, — говорив Ленґдон з екрана, — сприймали всесвіт як диво і мали з ним відповідні стосунки — особливо з тими явищами, яким не мали раціонального пояснення. Щоб розкрити ці таємниці, вони створили великий пантеон богів і богинь, якими пояснювали все, що перебувало поза межами їхнього розуміння: грім, морські припливи й відпливи, землетруси, вулкани, неплідність, епідемії, навіть кохання.
«Сюрреалізм!» — подумав Ленґдон, лежачи на траві й дивлячись на самого себе.
— Давні греки вбачали в припливі й відпливі мінливу вдачу Посейдона…
Зображення Ленґдона зникло, але голос продовжував лекцію на тлі бурхливих океанських хвиль, від шуму яких уся кімната тремтіла. Ленґдон здивовано спостерігав, як хвилі з баранцями перетворилися на екрані в тундру, де над кучугурами свище пурга. Звідкілясь повіяло справжнім холодом.
— Причиною зимових сезонних змін, — продовжував голос Ленґдона на цьому тлі, — вважалася туга світу за Персефоною, яку щороку викрадав володар підземного царства.
Повітря знову нагрілось, і з зимового краєвиду постала гора, здіймаючись вище й вище. З її вершини летіли іскри, валував дим, текла лава.
— Для римлян, — оповідав Ленґдон, — вулкани були оселями Вулкана — коваля богів, який працює у велетенській кузні, де полум’я вихоплюється з димаря.
Ленґдон відчув у повітрі сірчаний дух і здивувався, наскільки вміло Едмонд перетворив його лекцію на мультисенсорне дійство.
Гуркіт вулкана різко затих. У тиші знову заспівали цвіркуни, теплий вітерець поніс над лукою трав’яні запахи.
— Давні люди придумали безліч богів, — вів далі голос Ленґдона, — для пояснення не тільки таємниць планети, а й загадок людського тіла.
Над головою знову засвітилися сузір’я: тепер на них накладалися зображення відповідних божеств.
— Неплідність пояснювали неласкою богині Юнони. Кохання — влучною стрілою Ероса. Епідемії вважалися карою, насланою Аполлоном.
Знов і знов сузір’я доповнювалися фігурами божеств.
— Якщо ви читали мої книжки, — продовжував голос Ленґдона, — ви, ймовірно, зустрінетеся з терміном «бог білих плям». Значення його таке: давні люди, коли відчували, що в їхніх знаннях про світ є певні пробіли, заповнювали їх божествами.
Небо заповнив велетенський колаж із картин і статуй десятків давніх богів.
— Безліч богів заповнювали безліч білих плям, — мовив голос Ленґдона. — Однак протягом століть наукові знання глибшали. — Небом проплив колаж із математичних і технічних символів. — У міру того як білі плями нашого розуміння природного світу зникали, пантеон богів скорочувався.
На стелі з’явилася фігура Посейдона.
— Наприклад, коли ми дізналися, що океанські припливи залежать від місячних циклів, потреба в Посейдоні відпала, і ми зреклися його як дурного міфу темних часів.
Зображення Посейдона розвіялося, як дим.
— Як вам відомо, така сама доля спіткала всіх богів: вони відмирали по одному в міру того, як ставали непотрібними нашому інтелекту з його розвитком.
Угорі зображення богів почали зникати: бог грому, землетрусів, епідемій і так далі.
Коли їх значно поменшало, Ленґдон додав:
— Однак не варто помилково вважати, що боги «відійшли тихо в цю добру ніч»[22]. Коли культура відмовляється від своїх богів — це процес бурхливий і болісний. Духовні уявлення змалечку закарбовані в нашій психіці: їх заклали ті, кого ми найдужче любили й кому найбільше довіряли, — батьки, вчителі, духовні провідники. Тож будь-які релігійні зміни відбуваються протягом не одного покоління й не без хвилювань, а незрідка і з кровопролиттям.
Боги зникали під дзенькіт мечів і крики. Зрештою лишилося зображення одного бога — іконне обличчя, довга біла борода.
— Зевс! — потужно проголосив Ленґдон. — Бог богів. Наймогутніший з язичницьких божеств, викликáв найбільший страх і трепет. Зевс найсильніше опирався зникненню, шалено боровся зі згасанням — так само як і давніші боги, яких він заступив.
На стелі одне за одним показалися зображення Стоунгенджу, шумерських клинописних табличок, Великих пірамід Єгипту. Тоді бюст Зевса повернувся.
— Послідовники Зевса чинили такий шалений опір, що коли християнська віра перемогла, то вони надали своєму новому Богові подібності до Зевса.
На стелі бородатий бюст Зевса з легкістю перетворився на фреску з таким самим бородатим обличчям — християнського Бога, як його зобразив у «Сотворінні Адама» Мікеланджело на стінах Сикстинської капели.
— Сьогодні ми вже не віримо в такі історії, як міф про Зевса — хлопчика, котрого вигодувала коза й наділили силою одноокі велетні-циклопи. Ми, користуючись перевагами сучасного мислення, класифікуємо такі розповіді як міфологію — витончені плоди людської фантазії, що дозволяють нам із цікавістю подивитися на своє забобонне минуле.
Тепер на стелі з’явилася фотографія полиці в бібліотеці, де оправлені в шкіру томи з давньої міфології припадають пилом у темряві поряд із книжками про поклоніння силам природи, Ваалу, Інані, Осирісу, про незліченних давніх божеств.
— Тепер усе по-іншому! — розкотився лукою глибокий голос Ленґдона. — Ми — люди сучасної доби!
У небі з’явилися нові картинки: свіжі, яскраві фотографії з космосу, комп’ютерні мікросхеми, медична лабораторія, прискорювач частинок, реактивні літаки в небі.
— Ми люди інтелектуально розвинені, вправні в усяких технологіях. Ми не віримо у велетнів-ковалів, які працюють у жерлах вулканів, і богів,
