Твоя перша остання брехня - Харлан Кобен

— Ні.

— Дякую.

— Але це не «подібний» одяг. Він же не вдягнув білі кеди замість червоних. На четвертому номері точнісінько таке саме вбрання, що й на стрілку.

— Що підводить мене до іншого питання, — сказав хвостатий. — Ви не знаєте напевно, чи це стрілець, так? Чоловік у лижній масці може бути вбраний у той самий одяг і мати ті ж розміри, що стрілець. Усе правильно?

Майя кивнула.

— Правильно.

— Дякую.

Хвостатий замовк. Кірс схилився до мікрофона.

— Ви можете йти. Запускайте другу групу.

Увійшли ще шестеро чоловіків у лижних масках. Майя вивчала їх.

— Тут, найімовірніше, номер п’ять.

— Найімовірніше?

— На другому номері таке ж убрання, і вони приблизно одного зросту та будови. Я б сказала, що це п’ятий, але вони настільки подібні, що присягнутись я не можу.

— Дякую, — сказав Кірс. Знову нахилився до мікрофона. — Це все, дякую.

Майя вийшла з кімнати слідом за Кірсом.

— Що відбувається?

— Ми взяли двох підозрюваних.

— Як ви їх знайшли?

— За вашим описом.

— Можете показати?

Кірс вагався недовго.

— Гаразд, ходімо.

Він підвів її до столу, на якому стояв величезний монітор, може, тридцять дюймів, може, більше. Вони сіли. Кірс увів дані.

— Ми продивилися записи з усіх найближчих камер безпеки в ніч убивства, шукаючи двох чоловіків, які відповідали б вашому описові. Уявіть собі, на це знадобилося чимало часу. Отже, на розі Сімдесят четвертої та П’ятої авеню є багатоквартирний будинок. Погляньте.

Камера показувала двох чоловіків згори.

— Це вони?

— Так, — сказала Майя. — Чи хочете, щоби я повторила знову про подібну комплекцію та одяг?

— Ні, ми нічого не записуємо. Як бачите, лижних масок на них немає. Вони не носили б їх на вулиці, це привернуло б зайву увагу.

— І все одно, — сказала Майя, — я не розумію, як можна встановити їх особистості під таким кутом.

— Знаю. Камера, чорт забирай, високо. Це мене дратує. Ви не уявляєте, наскільки часто в нас таке трапляється. Камера закріплена надзвичайно високо, а порушники опускають підборіддя чи вдягають каптури, щоби приховати обличчя. Але байдуже, у нас є оце й знання, що вони там були, отже, шукаємо далі.

— Ви знову їх засікли?

Кірс кивнув і знову набирав дані.

— Так. За півгодини біля аптеки «Duane Reade».

Він розгорнув відео. Кольорове, знімали зі сторони касира. Тепер можна розгледіти обличчя обох. Один із них був чорношкірим, інший — світліший, можливо, латиноамериканець. Заплатили готівкою.

— Холодно, — сказав Кірс.

— Що?

— Погляньте на час. Минуло п’ятнадцять хвилин, відколи застрелили вашого чоловіка. І ось вони, за півмилі[17] звідти, купують собі «Red Bulls» та «Doritos».

Майя мовчки дивилася.

— От я і кажу — холодно.

Вона розвернулася до нього.

— Або я помилилася.

— Навряд чи, — Кірс зупинив відео, заморозивши двох чоловіків. Так, чоловіків. Вони молоді, це безсумнівно, однак Майя служила з надто багатьма чоловіками того ж віку, аби їх звати хлопцями. — Погляньте на це.

Він натиснув на стрілку на клавіатурі. Камера наповзла вперед, збільшуючи зображення. Кірс зосередився на латиноамериканцеві.

— Це другий нападник, так? Не той, що стріляв?

— Так.

— Нічого не помічаєте?

— Наче ні.

Він знову збільшив картинку, тепер камера чітко зосередилася на поясі одного з чоловіків.

— Подивіться ще раз.

Майя кивнула.

— Він не порожній.

— Саме так. У нього є зброя. Якщо достатньо наблизити картинку, видно руків’я.

— Не надто обачно, — сказала вона.

— Ні. От цікаво, як би ваші товариші, прихильники вільного носіння зброї, відреагували на цих двох, які отак ходять вулицями.

— Сумніваюся, що ця зброя придбана законно, — сказала Майя.

— Незаконно.

— Ви знайшли пістолет?

— Ви знаєте його, — Кірс зітхнув і підвівся. — Познайомтеся — Еміліо Родріґо. Вражаючий список приводів, як для такого юнака. У них обох. Містер Родріґо, коли ми його заарештували, мав при собі «Beretta М9». Нелегальну. Він за це відсидить.

Кірс замовк.

Майя промовила:

— Я чую тут «але».

— Ми отримали ордер, обшукали помешкання обох. Саме там і знайшли одяг, який ви описали й упізнали сьогодні.

— Це годиться для суду?

— Сумнівно. Як сказав наш приятель із хвостом, червоних конверсів багато. У них багато власників. До того ж не було жодного сліду лижних масок, це дивно. Тобто вони зберегли одяг. Нащо тоді викидати маски?

— Не знаю.

— Мабуть, вони викинули їх на смітник. Ви розумієте. Одразу ж. Вони стріляють, утікають, зривають маски, викидають їх десь там.

— У цьому є сенс.

— Так, щоправда ми обшукали всі найближчі смітники. Але вони могли викинути деінде, може, у каналізацію чи ще кудись…

Кірс вагався.

— Що?

— Справа в тому, що ми, як я вже говорив, знайшли «Beretta». Але знаряддя вбивства нема. Тридцять восьмого.

Майя відкинулася на спинку стільця.

— Я б здивувалась, якби вони його зберегли, а ви ні?

— Гадаю, так. Хіба що…

— Хіба — що?

— Такі хлопаки не завжди викидають зброю. Вони б мали, а проте. Вона недешева, тож її можна використати знову. Чи продати товаришу. Що завгодно.

— Але тут справа серйозна, правильно? Багато розголосу, уваги ЗМІ…

— Справді.

Майя спостерігала за ним.

— Але ви на це не купились, так? У вас інша теорія.

— Так, — Кірс відвів погляд. — Але вона безглузда.

— Чому?

Він почухав руку. Певно, нервовий тик.

— Кулі тридцять восьмого калібру з тіла вашого чоловіка. Ми провели балістичну експертизу. Ви знаєте — перевіряли, чи не сходяться кулі з іншими випадками в нашій базі.

Майя глянула на нього. Кірс досі чухався.

— З виразу вашого обличчя зрозуміло, — сказала вона, — дещо зійшлось.

— Саме так.

— Ці хлопці. Вони раніше вбивали.

— Не думаю.

— Але ж ви сказали…

— Пістолет той самий. Люди — не обов’язково. Насправді Фред Кейтен, той, якого ви впізнали як стрільця, має непохитне алібі на перше вбивство. Він відбував покарання. Ніяк не міг цього зробити.

— Коли?

— Що — коли?

— Коли сталося перше вбивство?

— Чотири місяці тому.

У кімнаті стало холодно. Кірс і не мусив цього казати. Він знав. Вона знала.

Детектив не міг зустрітися з її поглядом. Він подивився вбік, кивнув і витиснув із себе:

— З того пістолета, з якого вбили вашого чоловіка, застрелили й вашу сестру.

Розділ 8

— З вами все гаразд? — спитав Кірс.

— Так.

— Розумію, це важко прийняти.

— Не треба мною опікуватися, детективе.

— Вибачте. Ваша правда. Давайте ще раз усе пройдемо, гаразд?

Майя кивнула. Вона дивилася прямо перед собою.

— Тепер нам треба глянути на все це під іншим кутом. Ці два вбивства здавалися випадковими й не пов’язаними, але тепер ми знаємо, що в обох фігурує один пістолет…

Майя мовчала.

— Коли застрелили вашу сестру, ви були на Близькому