Рембо - Девід Моррелл

Вони помітять і вузький стежка.

І вирішать, що важливіше захопити великий загін, — сказав Рембо. — Вони кинуть на це основні сили. Ну, а нам залишиться одна машина, а не двадцять.

Муса уважно подивився на добре втоптану дорогу, смикнув повід і повернув коня. Рембо ледве втримував носилки. Вони пішли далі вгору, провалюючись у глибокий сніг.

РОЗДІЛ 5

Солдат тремтів від холоду. Не рятували навіть хутряна шапка, валянки й кожушок. Зараз би випити чого-небудь гарячого або розім’ятися! Але їм наказано сидіти в укритті. І от він сидів на виступі скелі, на півдорозі до вершини, і злився на тих, хто його сюди послав.

Він обернувся та глянув на свого напарника. Той хропів у спальному мішку, з вузької горловини якого йшла пара. «Нічого, — думав вартовий, — залишилася всього година. Потім наступить моя черга спати, а ти будеш морозити зад».

Вони стовбичили тут з учорашнього полудня. їх закидав вертоліт. Прекрасний спостережний пункт, ймовірно, єдина точка, відкіля видно всі дороги, по яких моджахеди могли перевалити через гори.

Правда, уже після заходу сонця вони помітили, що їхній прилад нічного бачення на морозі не працює. Зеленувате зображення в окулярі тремтіло й було ледь помітне. Лінзи покрилися памороззю, і солдат, намагаючись хоч що-небудь побачити, здорово постраждав — шкіра обличчя примерзла до окуляра. Довелося віддирати.

Прилад був ні до чого.

Сподіваючись, що наказ можуть скасувати, він повідомив по рації, що без приладу нічного бачення нічого не видно. Але прийшов наказ продовжувати спостереження.

Він наморщився, мріючи про час, коли розбудить напарника, а сам залізе в спальний мішок.

Раптом йому здалося, що внизу, у кулуарі, щось рухається.

Він здригнувся й напружив зір.

Людина. Кінь. Носилки. На носилках хтось лежить. Людина на іншому кінці носилок. Хтось ще. Другий кінь.

Солдат схопився за рацію, але передумав. «Навіть якщо я буду говорити пошепки, ворог може почути. І я втрачу перевагу раптовості», — вирішив він.

Троє, не рахуючи пораненого на носилках. Це не той великий загін, про який ішлося й заради якого затіяна вся ця операція.

Він розстібнув спальний мішок і затис напарникові долонею рот.

Другий солдат відкрив очі, здригнувся.

Перший приклав палець до губ і показав униз.

Другий усе зрозумів і кивнув у відповідь.

Вони вдвох удивлялися в тіні, що рухалися внизу.

Перший солдат потягнувся за автоматом.

РОЗДІЛ 6

«Найгірше, можна сказати, позаду», — думав Рембо. Так, принаймні, повинно бути. Він не знав, як довго зуміє залишатися на ногах.

Заради Траутмена?

Та хоч усе життя.

Він підхопив носилки та, потопаючи в снігу, побрів далі. Незабаром вони перевалять через хребет. Сніг скінчиться, знову будуть камені й дерева. Вони спустяться в іншу долину, у тепло.

Вперед!

Мусо, як ти думаєш, коли ми…

Муса обернувся на його голос і впав.

Спочатку Рембо вирішив, що він просто спіткнувся. Але тут пролунав тріск автоматної черги. Стріляли звідкись зі схилу справа.

Рембо опустив носилки. Траутмен стогнав в агонії.

Мішель, швидше!

Мішель хльоснула коня.

Відкрив вогонь другий вартовий. Рембо відстрілювався, не відходячи від носилок. Він сподівався, що вони не будуть стріляти в Траутмена. Поки стріляли чергами, тобто майже навмання. Це значить, у втікачів ще залишався шанс на порятунок. Але якщо вони перейдуть на одиночні та почнуть вести прицільний вогонь…

Рембо став на коліна й уперся плечем у приклад. Перед ним кулі фонтанчиками піднімали сніг.

Він прицілився.

Кінь, до якого були прив’язані передні ручки носилок із Траутменом, поніс.

Рембо вистрілив. Цього разу він використовував свою зброю як гранатомет. Прогримів вибух і на мить засліпив Рембо. У світлі спалахів пострілів він прицілився та кілька разів вистрілив, намагаючись змусити вартових залягти. Вони справді перестали стріляти, чи то налякані вибухом, чи то перезаряджали зброю. Рембо не сподівався, що вбив їх.

Кінь із носилками продовжував нестися вперед.

Рембо перезарядив гранатомет і знову прицілився. Вартові почали стріляти. Рембо натиснув на спуск. Граната розірвалася трохи нижче від того місця, відкіля вівся обстріл. Сніговий шар здригнувся.

І тут його осінило. Не по вартових треба стріляти! Він перезарядив гранатомет, прицілився й вистрілив.

Тепер граната розірвалася вище, там, де нависав величезний сніговий карниз.

Він навіть не глянув туди, де повинен був прогриміти вибух. Схопився та побіг з останніх сил.

Мішель досягла краю кулуару, зістрибнула зі свого коня й чекала на другого, до якого були прив’язані носилки. Коли той із нею порівнявся, схопила поводи й натягнула їх. Кінь смикнувся, Мішель не встояла на ногах. Кінь вирвав поводи та понісся далі.

Прогримів вибух. Гори здригнулися. Величезний шар снігу сповз зверху, підштовхнув інший, і через мить усе це впало вниз.

Рембо мчав, не спускаючи очей із коня та носилок.

Траутмен!

Він не знав, чи кричить вголос, чи про себе. Він усе одно не почув би цього крику. Гуркіт снігу, що летів униз, заглушив усі інші звуки.

Він підбіг до Муси. Афганець намагався піднятися, сніг навколо був весь у крові.

Рембо підняв Мусу собі на плечі. Він сподівався встигнути укритися в безпечному місці до того, як лавина спуститься з гори.

Коли вибухнула третя граната, постріли припинилися. Кулі більше не розпорювали сніг. Вартовим довелося самим рятуватися від смерті, що наближалася до них.

Рембо біг із Мусою на плечах. Йому здавалося, він чує крики, яких, звичайно ж, чути не міг. Лавина котилась на плато, на якому була засідка. Камені, підхоплені нестримною силою, з гуркотом неслися вниз, змітаючи все на своєму шляху.

Рембо квапився винести Мусу з небезпечного місця.

Він не міг бігти дуже швидко. Під подвійною вагою сніг провалювався глибше, дихати ставало все важче й важче. Здавалося, серце вискочить із грудей і помчить уперед, залишивши тіло напризволяще.

Він трохи прорахувався. Тому, коли від гуркоту лавини, здавалося, от-от лопнуть барабанні перетинки, він упав обличчям у сніг, відразу піднявся та прикрив собою Мусу…

Він кричав, з усієї сили.

Кінь.

Носилки.

Траутмен — блимнуло у свідомості.

Його огорнула тиша. На мить здалося, наче він знову в пустелі й чорний вітер поховав його заживо під піском. У роті й у носі горить вогнем, він намагається визволити голову, набрати в легені повітря та відкопати Мусу.

Але зараз він видирався не з-під піску. Це був сніг. Замість палючого жару пустелі льодовий холод гірського перевалу. Прийшовши до тями, він стряхнув із голови сніг, зробив глибокий вдих, схопив Мусу за плечі та потягнув із замету. Він розгрібав сніг, а потім підтягував до себе Мусу. Права