Мiстер Мерседес - Стівен Кінг
От тільки К. Вільям Ходжес ніколи не потрапить більше ні до якої кімнати для допитів, включно з КД № 4, що була його улюбленою — його щасливою КД, якою вона завжди йому вважалася. Тобто якщо лише його не підловлять на тому, що він дуркує з цим лайном, але тоді він опиниться не на тім боці металевого стола.
Ну й нехай. У КД № 4 цього парубка отримає собі Піт. Піт, або Ізабель, або обоє разом. Хай вони накажуть йому написати «40 злодіїв украли 80 обручок…». І що тоді?
Тоді вони можуть попрохати його написати: «Той крутій, який ховався у провулку, був схоплений копами». Тільки слово «крутій» їм треба буде вимовити невиразно. Тому що, попри всі свої літературні таланти, Містер Мерседес вважає, що слово, яке означає злочинця-шахрая, пишеться «крутий». Можливо, він також вважає, що й президентів збанкрутілих фінансових компаній називають «крутими».
Ходжеса б це не здивувало. До коледжу він сам думав, що слова, що ними означається людина, яка кидає м’яч у бейсболі, той посуд, з якого наливаєш воду, і обрамлене зображення, яке вішаєш на стіну, щоб прикрасити своє житло, пишуться однаково. Йому траплялося слово «picture» у різноманітних книжках, але мозок якимсь чином відмовлявся його зафіксувати. Мати йому могла сказати: «поправ pitcher, Керме, вона перекосилася», батько інколи давав йому гроші, щоб сходив на «pitcher», і так воно й застрягло йому в голові[53].
«Я упізнаю тебе, медяничку, коли тебе знайду», — думає Ходжес. Він пише належне слово і, обмальовуючи його знову й знову, забирає те слово в коло. Ти виявишся тим гівнюком, який називає крутія крутим.
— 8 —
Аби провітрити голову, він виходить прогулятися по своєму кварталу, вітаючись із людьми, з якими вже давненько не вітався. У деяких випадках уже багато тижнів. У садочку порається місіс Мельбурн, побачивши Ходжеса, вона запрошує його скуштувати її кавового торта.
— Я за вас непокоїлася, — каже місіс Мельбурн, коли вони сідають у кухні. У неї ясний, допитливий погляд ґави, яка скидає оком на свіжопереїханого бурундука.
— Нелегко було звикнути до пенсійного стану.
Він сьорбає її каву. Кава паршива, зате страшенно гаряча.
— Деякі люди так ніколи до цього й не звикають, — каже вона, міряючи його тими своїми яскравими очицями. («От вона б некепсько виглядала у КД № 4», — думає Ходжес.) — Особливо ті, що мали напружену роботу.
— Я дещо був розгубився попервах, але тепер уже оговтався.
— Рада це чути. А той приємний негритянський хлопчик усе ще працює у вас?
— Джером? Так.
Ходжес усміхається, загадуючись, як зреагував би сам Джером, якби дізнався, що хтось із тутешніх сусідів вважає його «тим приємним негритянським хлопчиком». Імовірно, він ощирив би в усмішці зуби з вигуком: «Свісно, моя такий!» Ох, Джером і його «діля для курваля». Уже націлений оком на Гарвард. Чи на Принстон, як запасний варіант.
— Щось він розслабився, — каже вона, — моріжок у вас доволі забур’янілий. Ще кави?
Ходжес з усмішкою відмовляється. Погана кава не стає кращою від того, що гаряча.
— 9 —
Знову вдома. Ноги гудуть, голова переповнена свіжим повітрям, у роті смак газети з пташиної клітки, але мозок бринить від кофеїну.
Він заходить на сайт міської газети і відкриває кілька репортажів про побоїще перед Міським Центром. Того, що йому треба, нема в опублікованому під лячним заголовком одинадцятого квітня 2009 року першому повідомленні, немає і в набагато розлогішому репортажі, який вийшов у недільному випуску дванадцятого квітня. Воно знаходиться у понеділковому числі газети: фотографія кермового колеса покинутого автомобіля-вбивці. З обурливим надписом: ВІН ДУМАВ, ЩО ЦЕ ЗАБАВНО. У центрі керма — приліплений поверх емблеми «мерседеса» жовтий смайлик. Того типу, що в темних окулярах і з оскаленими зубами.
У поліції дуже лютувалися через це фото, тому що відповідальні за справу детективи — Ходжес і Гантлі — прохали газетників не демонструвати цю іконку-усмішку. Редактор потім, пригадує Ходжес, улесливо вибачався. Непорозуміння вийшло, казав він. Такого більше не повториться. Обіцяю. Чесне скаутське.
— Помилково, щоб мені всратися, — пам’ятає він, як клекотав Піт. — Зняли фото, яке додасть лише дещицю стероїдів до їхнього вислосракого накладу, і таки надрукували його, мудаки.
Ходжес збільшує цей кадр, аж поки та оскалена усмішка не заповнює весь екран його комп’ютера. «Отакий-от знак звіра, — думає він. — У стилі двадцять першого століття».
Цього разу номер, по якому він телефонує швидкісним набором, належить не приймальні Департаменту поліції, а мобільному Піта. Старий напарник відповідає вже на другому гудку:
— Йо, це ти, старий-терпкий напарнику. Як там з тобою поводиться пенсійне життя?
Голос у нього зраділий, і це змушує Ходжеса посміхнутись. І заодно відчути себе винним, хоча думка про те, щоб увімкнути задню, зовсім не спливає йому до голови.
— Я в порядку, — відповідає він, — але скучив за твоїм жирним, гіпертонічним обличчям.
— Авжеж, твоя правда, — каже той. — А ще ми перемогли в Іраку.
— Богом присягаюся, Піте. Як щодо разом пообідати, потеревенити. Ти вибираєш місце, я плачу.
— Звучить заманливо, але я сьогодні вже поїв. Як щодо завтра?
— У мене щільний графік, приїде Обама питатися моєї поради по бюджету, але, гадаю, я зможу перепризначити деякі зі справ. Залежить, як у тебе виходитиме.
— Та ну тебе нахер, Керміте.
— Такі вирази тобі личать набагато краще?
Ці підначки — стара пісня з простими словами.
— Як щодо «ДеМазіо»? Тобі завше подобалося це місце.
— «ДеМазіо» годиться. Опівдні?
— Домовилися.
— А ти певен, що маєш зайвий час для такого старого курваля, як я?
— Біллі, тобі навіть не треба питатися. Хочеш, я приведу Ізабель?
Він не хоче, але каже:
— Якщо тобі хочеться.
Дещо зі старої телепатії, мабуть, іще працює, бо після короткої паузи Піт каже:
— Либонь, ми влаштуємо чисто парубоцьку гулянку цього разу.
— Як тобі завгодно, — каже Ходжес з полегшенням. — Чекаю з нетерпінням.
— Я теж. Приємно було почути твій голос, Білле.
Ходжес вимикає зв’язок і ще якийсь час дивиться на оскалене в усмішці лице. Воно заповнює весь екран його комп’ютера.
— 10 —
Того вечора він сидить у кріслі «Лей-Зі-Бой», дивиться випуск новин об одинадцятій. Схожий у своїй білій піжамі на якогось переобтяженого вагою привида. Крізь поріділе волосся м’яко блищить його скальп. Головна новина — про
