Твердиня - Максим Іванович Кідрук
Хлопець говорив і сам розумів, що каже дурниці. Проблема була не в збільшенні гурту (з цим якраз усе гаразд — що більша компанія, то дешевшою й цікавішою виходить подорож), проблема чаїлась у складних стосунках двох непоступливих самців — Ґрема Келлі і Левка Бартоша. І ще Лео передбачав, що Сьома і Ян висловляться за приєднання Ґрема, а значить, якщо американець не передумає, доведеться поступитись і вони подорожуватимуть учотирьох.
Українець пригадав свою першу зустріч із молодшим на рік мулатом.
Жилавий широкоплечий мулат Ґрем Келлі, син доктора психології Джерома Келлі і чорношкірої топ-моделі Мелані Шанклін, якщо й не був плейбоєм у буквальному сенсі цього слова, то принаймні робив усе, щоб про нього так думали (правда, надаючи перевагу терміну метросексуал). Зростаючи в багатій сім’ї (і будучи єдиною дитиною), хлопець сприймав світ як місце, де все, що не робиться, робиться для нього. Ґрем переїхав з Чикаго, штат Іллінойс, до Стокгольма у 2009-му, де вступив у Королівський технологічний інститут на відділення медичної інженерії (Division of Medical Engineering), організоване спільно з Каролінським інститутом і Університетом Сьодерторнс[30]. Із собою він привіз типово американську любов до показного життя, тлустого кімнатного павука-птахоїда по кличці Джорджі (скорочене від Джордж Буш-молодший) і презентоване Джеромом Келлі на двадцятиріччя спортивне купе «Porsche Cayman» (чия доставка на поромі обійшлась у суму, достатню для купівлі седану «Hundai Accent»). Тато Ґрема (співвласник солідної консалтингової фірми в Чикаго) свідомо відправив сина подалі від дому, щоби той набрався розуму, навчився самостійно приймати рішення і відповідати за них. Джером Келлі, можна сказати, досяг, чого хотів. Одного дня (навчившися приймати рішення) після п’ятої марної спроби захистити практичну роботу з молекулярної хімії Ґрем виматюкав професора Стефана Йоханссона, завершивши кар’єру медичного інженера. Як виявилося, Джером Келлі, який до цього епізоду справно оплачував рахунки сина за навчання й проживання у Швеції, мав чіткі принципи в житті і — що більш важливо — мав яйця. Ігноруючи охкання місіс Келлі, батько Ґрема перестав надсилати йому гроші. Ґрем (навчившися відповідати за прийняті рішення) образився, перестав спілкуватися з батьками, навідріз відмовився вертатись в університет, але зі Стокгольма не поїхав. За два роки він встиг обзавестися друзями і закохатися у шведок. Взимку 2011-го, перейшовши на вільні хліби, мулат почав займатися тим, чим займаються всі американці за кордоном, коли у них виникають проблеми з грішми, — викладати англійську мову на приватних курсах, навчаючи переважно мігрантів із Ефіопії, Туреччини й Афганістану.
До інциденту з професором Йоханссоном Ґрем знімав велику трикімнатну квартиру неподалік метро «Карлаплан» і орендував місце на стоянці в підвальному гаражі сусіднього будинку. Після сварки з батьком від такої розкоші довелося відмовлятися. Через SSSB мулат винайняв крихітну студентську квартиру в районі Берґшамра на півночі столиці, а стильний «Porsche Cayman» залишив зимувати на вулиці під студентським гуртожитком. Проте Ґрем не скаржився. Він був американцем (що, як показала практика, магічно діє не лише на дівчат зі Східної Європи, а й на скандинавок), мав шикарний «Porsche» (трохи подряпаний і два роки без ТО — та це лиш додавало йому шарму) і навіть без батька заробляв достатньо, щоб вдовольняти свої забаганки.
Левко вперше зустрів Ґрема Келлі наприкінці січня 2011-го на вечірці, організованій мулатом з приводу переїзду на нову квартиру в район Берґшамра. Запрошених було забагато для квартирки, що складалася з передпокою, маленької кухні і просторої зали-спальні, зате випивки й закусок вистачало на всіх.
Компанія була напрочуд різношерстою: колишні одногрупники Ґрема, його дівчина і її подруги, Сьома, Лео, Ян і народ із їхнього департаменту, а також новоспечені сусіди Ґрема.
Сьому, Левка і чотирьох дівчат із їхньої групи на вечірку привів Ян Фідлер, якого Ґрем вважав найкращим другом (принаймні з часу переїзду до Стокгольма). Американець із чехом познайомились через мережу «CouchSurfing»[31] за півроку до приїзду мулата у Швецію.
Українець пригадував, як побачив американця, одягнутого в дизайнерську футболку з британським прапором і банальним написом «What would life be if we had no courage to attempt anything?»[32], стильних джинсах, що підкреслювали, але не обтягували міцні ноги, з татуюванням на правому біцепсі, яке заповзало на плече, ховаючися під рукавом футболки, з вибіленою голлівудською усмішкою, по-боксерськи вибритою потилицею і лискучою, ледь не жіночою шкірою кавового кольору. В переповненій людьми кімнаті, де, крім стільчиків і столика із закусками, нічого не було, Ґрем сяяв, немов чорна перлина в магазині, де продають зроблену вручну біжутерію.
Левко підійшов до столика з напоями і взяв келих із джин-тоніком. Незважаючи на те що після переїзду Ґрем іще не розбирав речей, на стіні над столом уже висів метровий постер із фотознімком Бар Рафаелі[33] — мулат не соромився показувати, які жінки йому подобаються, — а під ним, спираючись на стіну, стояла фотографія 10 × 15 у рамці. На знімку Ґрем сидів у правому (пілотському!) кріслі вертольота, дивлячись перед собою, і недбало, але в той же час упевнено стискаючи руками стійку керування; крізь лобове скло виднівся шматок чистого неба і — в нижній частині — різнокольорові (жовті та зелені) чотирикутники ланів. Вертоліт летів.
Відпивши джину, Левко нахилився до Семена:
— Тобі не здається дивним, що чувак, ще навіть не розпакувавши шмотки, ставить на стіл власну фотокартку в рамочці?
Лео говорив російською, серед присутніх його могли розуміти лише Сьома і Ян.
— Мабуть, це через вертоліт, — знизав плечима росіянин. — Ти хіба не афішував би навсібіч, що вмієш керувати гелікоптером, якби вмів ним керувати?
«Ага, — випнув нижню губу Левко, — якби вмів…»
У цей час Ґрем Келлі, оточений хлопцями й дівчатами (переважно, звісно, дівчатами), розказував, як інструктор із «Windy City Flyers»[34] вчив його саджати турбопропелерну «Cessna 172» з непрацюючим двигуном. При цьому мулат ніби ненароком взяв до рук бірюзово-синє посвідчення PPL[35] завбільшки з кредитну картку і водив ним під час розповіді перед очима слухачів.
— …уявіть, я вже бачу посадкову смугу, помалу розслабляюсь, позбавляючись дрожі в ногах, і тут він витягує на максимум важіль керування тягою гвинта і, забравши руки від панелі, вимикає двигун. А тоді, посміхаючись, каже: «Саджай». Перша моя думка: ми летимо надто низько, і я не встигну запустити двигун, а друга — чорт забирай, ми падаємо! — Дівки, що стояли довкола мулата, ледве стримувалися, щоб не заахати.
— Як довго ти вчився?
