Місце під зорями - Анні Кос

Зворотна дорога вийшла спокійною і неквапливою. Йорунн не хотіла зупинятися на чужих подвірʼях, тож її загін проводив ночі просто неба. Герцогиня часто завмирала, дивлячись на зірки або в полум'я багаття, вдихаючи ніч на повні груди. Коли тракт видерся на перевал між засніжених вершин, серце Йорунн забилося частіше. Відчуття того, що вона повертається додому, огорнуло її теплою ковдрою й надало сил. 

Саме на перевалах вона зрозуміла, що темрява і вогонь починають потроху повертатися до неї. Коли проїхали Нісса-Шин, герцогиня відчула слабке биття сили десь глибоко у серці. Квапливо закотивши рукав, вона з полегшенням побачила, як по браслету пробігли іскри, а тепле м'яке світло запульсувало всередині золотих ниток. Коли її ноги торкнулися білих вулиць Кінна-Тіате, прийшло усвідомлення того, що їй слід було повернутися сюди, навіть якби небо впало на землю.

— Я рада, що ти вижила, — тільки й сказала Віала, зустрівши загін на в'їзді в замок. — І хоча серце моє сумує за Хальвардом, я вдячна Семиликій за те, що вона милосердно повернула нам тебе.

А через три місяці, коли на землю вже випав перший сніг, Йорунн зрозуміла, що її сили відновилися повністю.

Ніч застала її в центрі чорного кола, обрамленого подвійним кільцем колон. Темрява, ласкава й ніжна, тихими хвилями здіймалася й опадала довкола, приховуючи звуки й відокремлюючи людську постать від усього іншого світу.

Не було ні сумнівів, ні вагань. Йорунн відкрила прохід на міст-між-світами з дивовижною легкістю й одразу зрозуміла, що на неї чекали.

— Ти знав, що я повернуся? — запитала вона, дивлячись у ясні сіро-зелені очі брата.

— Звісно, — Лід обережно взяв її за руку. — Ти ніколи не здаєшся і завжди повертаєшся за тими, хто тобі дорогий.

— Будеш відмовляти, бо це небезпечно?

— Допоможу. Я добряче заборгував вам обом.

— Але як ти вгадав, що чекати на мене треба саме зараз?

— Я не вгадував, просто знав. Мабуть, леді Ірдріш мала рацію, і одного разу я стану доглядачем цього місця. Ми пов’язані, міст тепер немов моя частина, я відчуваю його, навіть перебуваючи в реальності нашого світу.

Йорунн уважно придивилася до брата.

— Ти змінився так сильно, а я й не помітила.

— Усі ми змінюємося, сестричко, — озвався він серйозно. — Але це правильно, інакше просто не можна.

— Як вважаєш, я божевільна? Можливо, його вже й немає в живих.

Лід усміхнувся підбадьорливо:

— Якщо зміг вижити я, то і він впорається. Йому є за кого боротися, тож не вішай носа. Я вже казав тобі: його сила особлива, а суть залишається незмінною в усіх світах. Ну, то куди йти?

«Рідна кров завжди вказує дорогу на мосту-між-світами, а хто може бути мені ріднішим за тебе?», — і Йорунн подумки потягнулася до Хальварда.

Яскрава нитка сили виникла одразу ж. Щільна, пронизана світлом, вона тягнулася кудись уперед і розчинялася в темряві. Двоє людей пліч-о-пліч рушили вздовж неї, розсікаючи шари реальності один за одним, доки не дісталася останньої брами. За нею палахкотіло полум'я, там перекочувалося червоне світло і металися тіні, але Йорунн це більше не лякало.

— Я прийшла, щоб забрати тебе звідси, — сказала вона вголос і потягнулася думками на той бік.

Довгий час нічого не відбувалося, а потім вона відчула рух темряви. З порожнечі по той бік проходу виткався нечіткий силует. Повільно, немов проти власної волі, він набув форми, а потім і знайомих рис. І… потягнувся до неї, почувши її поклик крізь гладь порталу.

Лід торкнувся руками переходу, зовсім так само легко, як колись це робила леді Ірдріш. Перехід відкрився лише на мить, але тінь без вагань зробила крок до них, з кожною миттю все більше перетворюючись на людину. Лід задоволено посміхнувся й, злегка вклонившись Хальварду, відступив, аби не заважати. 

— Так само необережна й відчайдушна.

Знайомий до сліз голос увірвався у свідомість Йорунн й миттєво розбив на друзки всі її страхи та побоювання. Від нього линуло живе й таке бажане тепло, злегка втомлені очі дивилися пронизливо, трохи докірливо й водночас — невимовно щасливо. Нехай він виглядав змарнілим й втомленим, але достатньо лише кількох днів у колі друзів та в оточенні рідних стін, і сили повернуться. Вона подбає, аби повернулися, вона відродить його хоч із попелу, так само як колись він відродив її.

Хальвард повільно підняв руку, наче тільки-тільки звикав до меж і можливостей власного тіла, й обережно погладив долонею її щоку:

— Скільки можна повторювати, що міст-між-світами небезпечний для живих?

— Повторюй мені це все життя, — відгукнулася вона, рвучко притулившись до нього й торкаючись його губ своїми губами. — Усе довге і щасливе життя, Хальварде. Адже ми на нього заслужили.

~~~~~~~~~~~~~~~~

Шановні читачі! 

Історія Йорунн та Хальварда добігла кінця. Буду вдячна, якщо поділетеся враженнями у коментарях та поставите лайк.

Тих, кому цікаво, як складеться доля Ульфа Ньорда, Арселії, Іліяса, Аділя, Лікіта й багатьох інших, запрошую до книги "Регент. Право сильного", що вже викладається на сайті.