Мор - Михайло Андрусяк

Омус за спиною Мерфа голосно засміявся.

— Слухай, який благородний. Всі вони такі сміливі, поки не почнеться справжнє пекло. А коли ми візьмемося за твою шкуру, ти будеш співати, як соловей. — Він наблизився й нахилився до Борка. — Тільки не думай, що ти довго протримаєшся.

Борк важко дихав, намагаючись зібратися з думками. Він зрозумів, що ситуація безнадійна, але надія на те, що послушник досягне Цитаделі, додавала йому сили.

— У лісі на заході, за три дні звідси, є Храм Матері Світла, — нарешті прохрипів він, дивлячись прямо в очі Мерфа. — Але вам туди не дістатися. Його охороняють справжні герої, не такі, як я. Ви всі там загинете.

Мерф уважно слухав, на його обличчі не було жодної емоції. Він підняв меч, наче задовольнившись відповіддю, і відступив на крок.

— Західний ліс, Храм Матері Світла, — повторив він, звертаючись до Омуса й найманців. — Це наша наступна ціль.

— А як із цим псом? — запитав один із найманців, махнувши рукою в бік Борка.

Омус засміявся.

— Я б із задоволенням подивився, як він мучиться, але, здається, Мерф має інший план, — він кинув зухвалий погляд на Мерфа. — То що, залишимо його в живих, чи трохи повеселимося?

Мерф коротко глянув на Борка.

— Його час ще не настав. Ми візьмемо його з собою. Можливо, стане в нагоді, якщо на нас чекають нові храми. — Він дав знак найманцям. — Зв’яжіть його. Ми вирушаємо.

Двоє найманців швидко підійшли до Борка, зв’язуючи його руки й ноги. Борк не пручався, знаючи, що будь-який опір буде марним.

— Ви всі ще заплатите за це, — хрипів він, дивлячись прямо в очі Омусу. — Моя кров буде вашим прокляттям.

Омус тільки розсміявся у відповідь.

— Твої слова нічого не варті, вівце. Ти тепер наша здобич.

Група демонів, найманців і Лугрім вирушили до Храму Матері Світла. Борка тягнули, немов зв’язаного звіра, але в його очах усе ще жевріла іскра надії, що десь у темряві лісу пробивається світло.