Місце під зорями - Анні Кос

— Влучно: у моєї гостинності, як і в вашої впертої допитливості, є певні причини. Мені потрібна одна відверта розмова, після неї нехай ваше сумління підкаже вірну дорогу.

— Сумління людини, що спершу заплямувала себе поразкою і втечею, а потім приповзла до ворога, що винний у падінні дому Хольда, аби принижено благати про допомогу? — у голосі Лонхата звучала гірка іронія, ось тільки призначалася вона не Хальварду. — Втім, мабуть, в цьому є певний сенс. Якщо хтось із мого народу і має вести з вами переговори, то нехай це буду я.

— Я вам не ворог. — Під пильним поглядом герцога старому стало ще більш незручно: темні очі мага пробиралися просто в душу, дістаючи до найпотаємніших думок. — Та й другом ніколи не був. Швидше, стороннім свідком, який переслідує свої цілі й особисту вигоду. Справи народу Хольда мало хвилювали мене чотири роки тому, зараз усе змінилося. Я простягаю вам руку, але простягаю її лише раз. Подумайте, перш ніж відмовитися.

Хальвард зняв з пояса невеликий мішечок, витягнув з нього просту металеву фібулу у вигляді коня, що застиг у стрибку над луком і стрілами, й поклав її на стільницю. В тьмяному світлі зблиснула іскра: хтось не полінувався вкрити золотом кінці стріл і кінські копита. Лонхат здригнувся й завмер, не зводячи очей з фібули. Надто добре пам’ятав, як Каніт наказав прикрасити знак посвяти, який Йорунн отримала ще в домі Ейдана. «Щоб не сплутати його ні з яким іншим, як неможливо сплутати наймолодшу з роду Хольда із кимось іншим», — сказав тоді конунг, ховаючи задоволену посмішку. 

— Цей знак був із нею в той день. Я забрав його так само як забрав і її свободу, спогади й право обирати. Аби зберегти його так само як і її саму. І повернути, коли настане час.

Лонхат повільно простягнув руку, торкнувся холодного сірого обідка. Нерівна поверхня метала анітрохи не змінилися за минулий час і аж ніяк не могла бути підробкою. Старий зважив фібулу на долоні й вимовив неочікувано глухим голосом:

— То розкажіть мені.