Думай як мільйонер - Харв Т. Екер
Це стосується не лише речей, яких ви хочете, це стосується всіх сфер життя. Наприклад, я готуюся розв’язати проблему з незадоволеним постачальником, який уважає, що моя компанія має оплатити певні витрати, не обумовлені заздалегідь. Я вважаю, що підрахунок його коштів – не моє завдання, і якщо в нього були додаткові витрати, то це саме йому мати з ними справу. Я цілком готовий обговорити нову угоду на наступний раз, але переконаний, що ми маємо дотримуватися вже визначених умов. У свої «бідні» дні я вступив би з ним у дискусію, маючи на меті довести свою правоту й переконатися, що не заплачу йому ані центом більше, ніж ми домовилися. І хоч я хотів би зберегти його як постачальника, ймовірно, дійшло б до сварки. Я вважав би, що виграє або він, або я.
Однак сьогодні, натренувавши себе дивитися на ситуації з позиції «і те, і те», я почну обговорення повністю відкритим для того, щоб створити ситуацію, у якій не заплачу йому більше, ніж треба, а він буде надзвичайно задоволений тим, про що ми домовимося. Інакше кажучи, моя мета – отримати і те, і те!
Ось інший приклад. Кілька місяців тому я вирішив придбати в Аризоні будиночок для відпочинку. Проглянув район, що мене цікавив, і всі агенти з нерухомості казали, що, коли я хочу будинок із трьома спальнями й робочим кабінетом, доведеться заплатити понад мільйон доларів. Я мав намір влізти в мільйон. Більшість людей або знизили б вимоги, або збільшили б бюджет. Я лишив усе незмінним. Нещодавно мені зателефонували й повідомили, що власники будинку саме там, де я хотів, з потрібною кількістю кімнат, знизили ціну на двісті тисяч – і тепер вона менша за мільйон. Ось іще одна перевага наміру отримати і те, і те!
Нарешті, я завжди казав батькам, що не хочу скніти на роботі, яка мені не подобається, і що я «розбагатію, роблячи те, що люблю». Вони відповідали, як завжди: «Ти живеш в уявному світі. Життя не солодке». Казали: «Робота є робота, задоволення є задоволення. Спершу забезпечуєш своє життя, тоді, якщо залишиться час, можеш ним насолодитися».
Пам’ятаю, як я думав: «Гм, якщо я їх послухаю, то закінчу, як вони. Ні! Я матиму і те, і те!» Чи складно мені було? Ще б пак. Іноді доводилося тиждень-два працювати на роботі, яку я ненавидів, щоб мати змогу поїсти й заплатити за житло. Однак я ніколи не втрачав наміру мати «і те, і те». Ніколи надовго не лишався на роботі або в бізнесі, які були мені не до вподоби. Зрештою, я розбагатів, роблячи улюблену справу. Тепер, знаючи, що це можливо, я й надалі беруся тільки за ті проекти, ту роботу, яку люблю. Найкраще те, що тепер я радо вчу інших робити так само.
Мислення в межах «і те, і те» найважливіше там, де йдеться про гроші. Бідні люди й чимало представників середнього класу вважають, що мають вибирати між грошима та іншими аспектами життя. Через це вони раціоналізують думку про те, що гроші не такі важливі, як решта.
З’ясуймо це. Гроші важливі! Казати, що вони менш важливі за решту в житті, – сміховинно. Що важливіше: рука чи нога? Чи, може, і те, і те?
Гроші – це мастило. Воно дає змогу «прослизнути» по життю, замість того щоб «видряпуватися». Гроші несуть свободу – свободу купувати, що хочеш, і робити що завгодно зі своїм часом. Гроші дають змогу насолоджуватися найкращими речами й допомагати іншим отримати необхідне. Передусім гроші дають змогу не витрачати енергію на те, щоб перейматися, що у вас немає грошей.
Щастя теж важливе. Тут бідні та представники середнього класу часто плутаються. Багато з них уважають, що гроші та щастя взаємовиключні, що можна бути або заможним, або щасливим. Знову-таки, це просто «невдале» програмування.
Люди, багаті в усіх смислах цього слова, розуміють, що потрібно і те, і те. Так само як вам потрібні і руки, і ноги, вам потрібні і гроші, і щастя.
Можна всидіти на двох стільцях!
Ось іще одна вагома різниця між заможними людьми, представниками середнього класу й бідними.
Багаті люди вважають, що можна всидіти на двох стільцях.
Представники середнього класу думають так: «Стільці надто розкішні, я поставлю собі крихітні ослінчики».
Бідні люди не вірять, що заслуговують на стільці, тому сідають на землю й дивуються, чому не мають нічого.
ПРИНЦИП ДОСТАТКУ:
Багаті люди вважають, що можна всидіти на двох стільцях.
Представники середнього класу думають так: «Стільці надто розкішні, я поставлю собі крихітні ослінчики».
Бідні люди не вірять, що заслуговують на стільці, тому сідають на землю й дивуються, чому не мають нічого.
Я питаю вас, навіщо вам узагалі стільці, якщо ви не можете на них сісти? Що ви маєте з ними робити – поставити й дивитися на них?
Мислення в межах «або… або» підводить і тих, хто вважає: «Якщо в мене буде більше, то десь у когось буде менше». Це теж не що інше, як програмування поразки, що ґрунтується на страху. Сама ідея того, що заможні люди збирають та складають усі гроші світу, щоб більше нікому не лишилося, – сміховинна. По-перше, це переконання передбачає обмежену кількість грошей у світі. Я не економіст, але з того, що бачу, їх щодня додруковують. Гроші, що перебувають в обігу, уже десятиліттями не підтримуються справжніми активами. Тому, навіть якщо багатії сьогодні заберуть усі гроші, завтра будуть доступні ще мільйони, якщо не мільярди.
Ще одна річ, якої не усвідомлюють люди, обмежені цим переконанням, – те, що ті самі гроші можна використовувати знову і знову, усім на користь. Наведу приклад, який використовую на семінарі. Я зазвичай прошу п’ятьох людей вийти на сцену й узяти щось із собою. Тоді вони стають у коло, я даю першому п’ятидоларову купюру і прошу купити щось у другого учасника. Припустімо, він купує ручку. Тепер у першого учасника є ручка, а у другого – п’ять доларів. Другий учасник купує у третього за ту саму банкноту, скажімо, теку для паперів. Третій використовує ті самі п’ять доларів, щоб купити нотатник у четвертого учасника. Сподіваюся, ви уявили і збагнули,
