Повернення до кафе на краю світу - Джон П. Стрелекі

Кейсі всміхнулась і сказала:

— Між почуттями страху і захвату дуже тонка грань. Інколи про цю різницю забуваєш, якщо деякий час не дозволяти собі захоплюватися життям.

— Я не хочу впасти, — заявила Джессіка.

— Без цього не можна навчитися вставати, — відказала Кейсі й виштовхнула її дошку у воду. — Ну ж бо. Ми весь час будемо з тобою.

Кейсі позирнула на мене.

Я всміхнувся їй і сказав:

— Ти можеш, Джессіко.

— Джоне, у тебе є якісь осяяння для неї? — спитала Кейсі.

Тепер я вже лежав на дошці й починав помалу вигрібати у воду. Трохи розвернувся й усміхнувся.

— Кожен фахівець попервах не знав нічого про те, у чому згодом став майстром.

Джессіка всміхнулася, поклала дошку на воду й лягла на неї.

— Час перетворюватися на фахівця, — сказала вона й почала гребти.

Розділ 37

Майк і Емма були чудовими вчителями. Спершу вони запустили Джессіку в баранці на хвилях. Майк притримував їй дошку й штовхнув її саме тоді, коли було потрібно. Емма пливла на дошці поряд, стежачи за тим, що Джессіка робить правильно чи неправильно, а тоді пояснювала це їй.

Перші чотири рази Джессіка впала. Однак потім, із п’ятої спроби, встала й доїхала на дошці аж до берега. Це її досягнення не могло потрапити до збірок найкращих кадрів серфінгу. Джессіка хиталася, крутилася й пів десятка разів мало не впала, але їй вдалося.

Ми раділи за неї як навіжені.

Потроху, хвиля за хвилею, Джессіка призвичаювалася дедалі більше. Починала перетворюватися на фахівця. Невдовзі Майк уже не мусив її штовхати. Вона розібралася з часом руху хвиль і навчилася відштовхуватися сама. За якийсь час Джессіка вирішила, що хоче перейти від серфінгу на баранцях до катання на маленьких хвильках.

— Їй це справді добре вдається! — захоплено сказала Емма. Вона якийсь час побула з Джессікою серед маленьких хвильок, а тепер вигребла просто за прибій, туди, де каталися ми з Кейсі й Майком. Джессіка залишалася біля берега.

— Ти справді добра тренерка, Еммо, — мовив я. — І дуже добре вчинила, так надовго залишившись із Джессікою серед маленьких хвильок. Особливо зважаючи на те, що в тебе наче немає проблем із великими хвилями.

Емма знизала плечима.

— Мене так тато навчав.

— Знаєш що, Кокосику? — промовив Майк і постукав по Емминій дошці. — Якщо хочеш покататися на великих хвилях із Джоном та Кейсі, я піду нагляну за Джессікою.

Емма кивнула.

— Гаразд.

— Можете приглянути за нею? — спитав Майк і показав на Емму.

— Без проблем, — сказав я. — Усе одно я тут переважно розслабляюся.

Майк кивнув.

— Якщо знадоблюся, поклич мене, Кокосику.

Тоді розвернув дошку до берега й погріб до Джессіки.

— Великі хвилі насувають, — сказала Емма.

Я озирнувся. Наближалися кілька великих хвиль.

— І всі вони твої, — відповів я і всміхнувся. — Моїм плечам треба трохи відпочити.

Я сів та осідлав дошку. Кейсі зробила те саме. Емма повернулася й погребла. Під нами з’явилася велика хвиля, і на мить Емма зникла з поля зору. Я з власного досвіду знав, що вона гребе, як навісна, по той бік хвилі. За мить ми побачили, як Емма їде на дошці.

— Їй добре вдається, — зауважив я.

Кейсі кивнула.

— Майк поставив Емму на дошку, коли їй було три. У чотири вона каталася на баранцях. До п’яти років почала сідлати чималі хвилі.

— Здається, їй подобається.

— Так і є.

Я поглянув на берег і побачив, як Майк катається разом із Джессікою.

— Що там у Джессіки?

Кейсі всміхнулася.

— Крім серфінгу?

Я кивнув.

— Джессіка зможе. Вона бореться із внутрішніми демонами. З уявленнями про те, хто вона така й що може запропонувати. Однак їй усе-таки вдасться. — Кейсі повернулася до мене. — А ти як?

Я простягнув руки.

— Займаючись цим, важко почуватися гірше, ніж чудово. Це дуже хороший канал.

— Що?

Я всміхнувся.

— Дуже хороший канал.

Вона теж усміхнулась.

— І що це означає в цьому контексті?

— Якось я сидів у кафе просто неба. Тоді я саме відклав досить грошей, щоб знову рушити в мандри, і працював над списком речей, які потрібно взяти з собою. За сусіднім столиком двоє чоловіків говорили про те, що зі світом не так. Згадували уряд, освітню систему, те, як люди зловживають допомогою по безробіттю, спад фондового ринку… Вони докладно розбирали все на світі. Поки там сидів, у мене чомусь сталося величезне осяяння.

— Яке ти записав у своїй книжці осяянь.

Я всміхнувся.

— Так.

— І що то було за осяяння?

— Уяви, що життя — це сто телеканалів. Комедії, драми, поточні події, кулінарні реаліті-шоу, новини, спорт… Список можна продовжувати нескінченно. Деякі канали ти обожнюєш. Деякі тобі подобаються. Деякі — начебто подобаються. А три канали дуже тебе дратують. І навіть геть осоружні. Тобі не віриться, що тамтешні програми пускають на телебачення. Моє осяяння полягало в тому, що багато хто проводить життя, переглядаючи ті три канали, які дуже дратують. Спершу люди натрапляють на них випадково. А потім вирішують, що вони такі неприємні, такі образливі, що відчувають себе зобов’язаними розповісти про них усім. З цього люди починають усі дискусії. «Чули про?.. Хіба не жахливо, що це сталося чи що ту людину щойно застукали за?..» І щоб просто знов і знов доводити собі, які жахливі ті канали…

— Вони весь час їх дивляться, — додала Кейсі.

Я кивнув.

— Точно! Це поглинає їх із головою. Вони так занурюються у три канали, яких страшенно не люблять, що перестають дивитись інші дев’яносто сім. З часом такі люди геть перестають згадувати про решту дев’яносто сім каналів. Зрештою вони забувають, що інші канали взагалі є.

— Отже, це, — сказала Кейсі, показавши на сонце та океан, — хороший канал.

— Неймовірний, — відповів я. — Я певен, що цієї миті хтось робить щось таке, що мені здалося б огидним. І я міг би зосередитися думками на тому, як це неправильно, несправедливо чи егоїстично. Однак тоді я не помічав би всього цього.

— Тож ти не зважаєш на канали, які тобі не подобаються?

— Точно. А чудове тут ось що: з часом я забуваю, що ці канали взагалі є. Я так нечасто маю з ними справу, що можна подумати, ніби їх узагалі немає.

Кейсі всміхнулася.

— Що можуть сказати люди, одержимі трьома каналами, яких вони не люблять?

Я засміявся.

— Уже не раз і не двічі я про це з