Як Настя себе шукала - Ася Гарбузова

Настя та Маланка поверталися з лекції, коли їх наздогнали Дмитро й Михайло. Близнюки були як завжди впевнені в собі: у їхніх усмішках грало щось лукаве, а погляди світилися азартом.

"Настю, Маланко, — звернувся Дмитро, злегка вклонившись, ніби це була сцена із старовинного роману, — ми з братом вирішили, що найкращий спосіб відпочити після напружених занять — провести час у добрій компанії."

"Тому ми хочемо запросити вас на невеличке побачення," — додав Михайло.

Дівчата здивовано переглянулися, але Маланка швидко підхопила:
"І куди ж ви нас запрошуєте?"

"У нас в університеті є конюшня, — відповів Дмитро. — Там є дещо, чого ви точно не бачили раніше."

Маланка зацікавлено всміхнулася:
"Добре, угода прийнята. Але якщо буде нудно, ми це запам’ятаємо!"

Настя вагалася, але Дмитро нахилився ближче і тихо промовив:
"Не пошкодуєш, обіцяю."

І дійсно, вечір у конюшні виявився несподіваним і чарівним.

Конюшня виявилася не звичайною. Просторе приміщення, наповнене світлом, було схоже на справжній магічний замок для коней. У кожному стійлі відчувалася особлива енергія. Настя побачила кілька коней, які світилися легкими переливами, схожими на зоряне сяйво.

Дмитро з гордістю розповів:
"Наш викладач пан Степан має ступінь із зоології та генетики і тут один із його проєктів. Ми  разом з ним працюємо над відновленням магічної спадщини. Ці коні мають ген єдинорогів, і деякі з них можуть ментально спілкуватися з тими, хто їм до вподоби. Особливо ті, у яких виріс ріг"

Маланка захоплено підійшла до чорного жеребця з золотистою гривою, який, здавалось, уважно розглядав її. Настя ж відчула поклик. Вона озирнулась і побачила білого коня, що стояв у дальній стійлі. Його шерсть переливалася перламутровими відблисками, а очі світилися м’яким світлом.

"Підходь, не бійся,"— тихо сказав Михайло, спостерігаючи за її реакцією.

Настя повільно підійшла до коня і простягнула руку. Коли вона торкнулася його шиї, у її голові пролунав м’який, але глибокий голос:
"Ти можеш мене зрозуміти?"

Настя злегка оторопіла, але кивнула.
"Так… А ти говориш?"

Кінь ледь нахилив голову.
"У мене поранена нога. Це заважає мені бути вільним. Ти можеш мене вилікувати."

Настя здивувалася.
"Але я не цілитель. Я ще не відкрила цей дар."

Кінь м’яко доторкнувся до її чола рогом, і в цей момент Настя відчула, як щось тепле і пульсуюче пробуджується в ній. Енергія пішла вниз по руках, і вони почали нагріватися.

Дівчина опустила долоні до ноги коня і, заплющивши очі, побачила ментальним зором, як енергія переливається з її рук до рани. Через кілька хвилин кінь випрямив ногу, ступив на неї і задоволено заіржав.

"Ти це зробила," — промовив він.

Однак Насті стало зле. Вона похитнулася, і Дмитро, який стояв поруч, миттєво підхопив її на руки.
"Ти витратила надто багато енергії. Ти ще не вмієш зупиняти потік," — пояснив він і поніс її до лавочки.

Маланка побігла до їдальні й повернулася з енергетичним напоєм, зробленим із цілющих трав. Настя випила його, і їй стало трохи легше, хоча голова все ще йшла обертом.

Коли Настя нарешті відновила сили, вона звернулася до Дмитра:
"Мені треба дізнатися більше про мої здібності. Я чула, що регресії допомагають. Ти зможеш провести мені кілька сеансів?"

Дмитро задумався, а потім хитро усміхнувся.
"Я проведу їх, але є одна умова: ти ходитимеш зі мною на побачення."

Настя здивувалася:
"На побачення?"

"Для правильної роботи з енергіями потрібен обмін. Ти отримуватимеш знання, а я — можливість краще пізнати тебе."

Настя вагалася, але зрештою кивнула, відчуваючи, що ця угода може стати початком чогось значно більшого.