Як Настя себе шукала - Ася Гарбузова

Настя й Маланка покинули аудиторію, сповнені вражень від лекції. Настя досі відчувала легке тепло в долонях після взаємодії з мініатюрним Колесом Фортуни, а в голові крутилося число “3”.

"Ну як тобі нумерологія? — запитала Маланка, звично перекидаючи рюкзак на одне плече. — Правда ж, крута наука? Я така рада нарешті познайомитися з пані Сюзанною, вона дуже класна."

"Це… складно, але цікаво, — відповіла Настя, намагаючись знайти слова. — Мені здається, це щось більше, ніж просто цифри."

Маланка посміхнулась і з цікавістю поглянула на подругу.

"Ти вже якась інша. Вся така… замислена. Може, Колесо вже щось змінило в тобі?"

Настя лише стиснула плечима, не знаходячи відповіді.

Коли вони спускалися кам’янистою стежкою до гуртожитку, за рогом несподівано з’явилися брати-близнюки. Настя мало не зіштовхнулася з Дмитром, який, здається, навмисно зупинився так, щоб привернути її увагу.

"Знову ви? — здивовано запитала Маланка, озираючи хлопців. — Ви що, за нами стежите?"

Мишко засміявся, злегка запустивши руку у своє коротке волосся.

"Не повіриш, але це чистий збіг."

"Збіг, кажете…" — Настя примружила очі, але її голос звучав більше зацікавлено, ніж недовірливо.

"Можливо, це доля?" — жартівливо додав, знову блиснувши своєю усмішкою.

"Або просто маленький університет "— знизала плечима Маланка.

"У будь-якому разі, ми маємо для вас пропозицію, — втрутився Митько. — Ви ж не проти прогулянки?"

"Куди саме?" — обережно запитала Настя.

"Є одне гарне місце біля озера. Чарівна альтанка, де можна трохи відпочити після насиченого дня. Особливо якщо вам сподобаються лебеді й золоті рибки" — відповів  Мишко.

"Хм… чарівна альтанка? — перепитала Маланка, підозріло звузивши очі. — Ви точно не намагаєтеся заманити нас у пастку?"

"Обіцяємо, нічого небезпечного. Хіба що краса місця може вкрасти ваш час," — пожартував Митько.

"Я не проти," — сказали дівчата одночасно і засміялись.

Дорога до альтанки пролягала через вузьку стежку між високими деревами, їхні верхівки створювали арочний тунель із листя. Невдовзі вони вийшли до озера, яке мерехтіло під світлом заходу сонця.

На березі, трохи в стороні від води, стояла невелика альтанка з химерними візерунками, що ніби спліталися з енергії. Її дах переливався, як вода, а візерунки на стовпах нагадували вітрові потоки.

Як тільки компанія зайшла до альтанки, озеро ожило. До них неквапливо підпливли два білосніжних лебеді, а з-під поверхні води виглядали золоті рибки. Їхні лусочки сяяли, ніби були вкриті чарівним пилком.

"Неймовірно," — прошепотіла Настя.

"Це місце — одне з тих, що зберігають енергію гармонії, — пояснив Мишко, сідаючи на лавку. — Тут легко думати, відпочивати і, можливо, навіть знайти відповіді на питання."

"Ви часто тут буваєте?" — запитала Маланка, зачаровано спостерігаючи, як рибки плавають у воді.

"Не так часто, як хотілося б, — відповів Дмитро — Але сьогодні, здається, час настав."

Настя вдивлялася в глибини озера, і раптом їй здалося, що одна з рибок глянула прямо на неї. У її свідомості виник образ: яскраве світло, що веде вперед.

"Щось не так?" — запитав Михайло, помітивши її задумливий вираз.

"Ні, все добре," — відповіла дівчина, не зовсім впевнено.

Ця зустріч і це місце явно приховували щось більше, ніж просто красу природи.

Ще деякий час вони посиділи розмовляючи про все і ні про що одночасно і, коли вже над озером вийшов місяць, хлопці провели Настю з Маланкою до кімнати і пішли до себе.

"І все-таки мені здається, що вони нас переслідують" - трохи замріяно сказала Маланка.

"От завтра і перевіримо" - засміялась Настя - "Добраніч".