Не дуже владний бос для залізної леді - Анна Шторм

Тихін не знав, злитись йому на Воровських, чи, навпаки, порадіти такій “вчасній” його присутності. З одного боку він спричинив деякі незручності, та з іншого, може й не треба їм з Жанною поспішати. Тим більше, коли скільки всього гепнуло мішком на їхні голови. Розібратись би, а вже потім… десерт… 

Тим більше Жанна якось швидко знайшла з ним спільну мову. Аж занадто швидко, і колючі нотки ревнощів таки пробились крізь грунт тривоги, роздумів і невдоволення. Але Тихін їх придушив. 

– То що, поїли, можна й справи обсудити? – Сашко вальяжно розсівся на дивані. 

– Які? Як тебе Анечка вигонила? – не стримався від колючки Тихін. 

– То нудно. Про ваші пригоди. Давайте детально і змістовно. 

– А ще тобі що? 

– Це не мені, а вам треба. А я фактаж збираю, щоб з шефом поговорити. 

– Серйозно? А він тебе послухає, думаєш? 

– Ну тесть же! 

– Колишній?

– Офіційно теперішній. Та й Анечку, я впевнений, попустить. В неї буває таке. Я, щоб постійно одну зелень їв, теж сказився б. 

– Наш офіс хотіли пограбувати. – вирішила розбавити їх милу бесіду Жанна. 

– Та ну? Оце я розумію, цікавинки. І що? 

– І Тихін знешкодив грабіжника, який виявився колишнім директором агентства. 

– Ого! 

– А потім Тихін кудись з ник, а в офіс приїхали озброєні хлопчки за викликом… ой, вибачте, ви ж теж… за викликом! – ляпнула Жанна і почервоніла. 

– Та незважай! Навіть смішно ж! – по доброму штурхнув її Сашка. – А далі?

– А далі Тихін прилетів і ткнув їм під носа посвідчення. Бо він теж працює в поліції, хоч ти це, звісно, й без мене знаєш. 

– Насичений деньок у вас, я бачу. Добре, з шефом я поговорю. Тим більше, його донька мене образила незаслуженно, нехай тепер замолює свої гріхи. 

***

Коли годинник показав 12-ту ночі, Маєвський вирішив, що пора вже спати лягати, а не теревинити. Ранок буде не з легких, та й ніч теж. скільки всього обдумати треба! А в присутності Жанни в його спальні навряд чи це вдасться. 

Сашкові залишили облюбований ним диван. А їм з Жанною лишалась тільки спальня. 

– Ось, спатимеш тут! – міняючи постіль на свіжу, яка дивом знайшлась в шафі, гостинно сказав Тихін. 

– А ти? 

– А я крісло розкладу. Ось, дивись, воно розкладається! – Тихін різко смикнув на спинку картатого крісла в кутку. Раз, другий! Але воно не розклалось. – От чорт! – розчаровано зітхнув. 

– Ні, Тихоне, мені незручно. Давай, я поїду додому. 

– Ага! А там тебе загребуть браві хлопчики, і в камері, звісно, буде зручніше!

– В камері… Але ж я не злочинниця якась, що взагалі за божевілля відбувається? 

– Колишній шеф-грабіжник сказав, що був з тобою в долі, ну з планшетами. 

– Що?! Що це ще за маячня? 

– От і вважаю маячнею, тільки ж поліції треба докази. 

– В нас презумпція невинуватості вже не діє?

– Діє, але у випадку з вашим агентством… Жанно, там не все так просто, як здається. Я розумію, що для тебе це перспективна робота, кар'єрний ріст і все таке… Але там дуже багато підводних каменів і такого, вибач, лайна, що ти собі й не уявляєш… 

– Ти про мене невисокої думки, як бачу. Я знаю про агентство більше, ніж тобі думається. 

– Добре. Давай перевіримо. Те, що воно пов'язане з наркотрафіком теж знаєш? – виклав на стіл всі карти Тихін. І з величезною, просто колосальною радістю побачив на обличчі Жанни, що вона дійсно цього не знає…

***
 

За вікном не тільки стемніло, а й встигло потроху посвітлішати, а Тихін та Жанна так не лягали спати. Парочка шепотілась, лежачи один навпроти одного на ліжку Маєвського. Наче діти, яких батьки вже вклали спати, а вони, неслухи, все ніяк не обговорять враження за день. 

Тихін розповідав Жанні про роботу і завдання, намагаючись уникати деталей, про які поки говорити не можна. Однак, про почуття – можна і треба, бо ж коли, як не зараз, як все висить на волоску? 

Жанна теж не лишилась в боргу. Розповідала про своє невдале перше кохання і небажання ще раз пережити зраду, про те, що присвятила своє життя сину і тільки нещодавно зрозуміла, що її жертва вже не так йому й потрібна. Бо в нього свій шлях, і йти по ньому він має сам. А вона, Жанна, опинилась за бортом, добре, що хоч в порту, а не в воді, одиноким спостерігачем… І про те, що робота була її ліками і втечею від реальності і смутку. І про те, що Тихін став своєрідним вибухом, кульовою блискавкою, що пролетіла по її житті. І про те, що вона досі не знає, що робити, теж сказала щиро, як є. 

– Ми з тобою вляпались, але в процесі й знайшли одне одного. А значить, воно того вартувало. – Тихін посміхнувся і взяв Жаннину руку в свою. 

– Але ж твоя робота, це твоє життя. Що, якщо тебе звільнять? 

– Поки не звільнили. Зможемо розібратись вранці. А як і звільнять, то світ від цього на трісне. 

– Ні, так не повинно бути! Ти захищав мене, і я тобі вдячна, але я не хотіла, щоб такою ціною.