Пригоди бравого вояка Швейка - Гашек Ярослав

Це завжди так буває, пане обер-лейтенанте, коли начальник забуде прізвище свого підлеглого. А підлеглий ніколи не сміє забувати прізвища свого начальника, як нам, бувало, казав цей самий пан полковник. Ми, мовляв, навіть за багато років не забудемо, що колись був у нас полковник Флідлер. Чи не була це трохи задовга історія, пане обер-лейтенанте?

— Знаєте, Швейку, — відповів надпоручник Лукаш, — що більше я вас слухаю, то більше переконуюсь, що ви взагалі не маєте ніякої пошани до своїх начальників.

Солдат іще й через багато років повинен про своїх начальників говорити тільки добре.

Було видно, що надпоручника Лукаша це починало бавити.

— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, — наче виправдовуючись, перебив його Швейк, — таж той пан полковник Флідлер уже давно на тому світі, але якщо ви, пане обер-лейтенанте, бажаєте, то я буду його тільки хвалити. Він, пане обер-лейтенанте, був справжній ангел для вояків. Такий добрий, просто викапаний святий Мартін, що роздавав гусей бідним і голодним. Він ділився своїм офіцерським обідом з першим зустрічним вояком, а коли нам усім уже набридли кнедлі з повидлом, дав наказ приготувати на обід тушковану картоплю із свинячим м'ясом. А під час маневрів ставав такий добрий, немов сім баб над ним пошептало.

Коли ми прийшли до Нижніх Краловиць, він звелів нам випити все пиво в нижньокраловицькій броварні за його рахунок, а на свої іменини або день народження наказував для цілого полку готувати зайців у сметані й кнедлики з булок. Він був такий набожний, що одного разу, пане обер-лейтенанте...

Надпоручник Лукаш лагідно смикнув Швейка за вухо і сказав дружнім тоном:

— Ну-ну, йди вже, потворо, годі вже.

— Zum Befehl, Herr Oberleutnant! 1

1 Слухаю, пане обер-лейтенанте! (Нім.)

Швейк пішов до свого вагона. В той час біля одного з вагонів батальйонного ешелону, де були замкнені телефонні прилади й дроти, відбулася така сцена. Там, за наказом капітана Саґнера, стояв на посту солдат, бо все мало бути, як на фронті. Отже, зважаючи на цінність вантажу, обабіч вагонів розставили пости й дали їм "Feldruf" i "Losung" 1.

Цього дня пароль був "Kappe"2, а відзив — "Гатван". Вартовий, що стояв біля телефонної апаратури, був поляк з Коломиї, який не знати чому потрапив до дев'яносто першого полку.

Зрозуміло, він не мав ніякого уявлення, що таке "Kappe", але, маючи якісь здібності до мнемотехніки, все ж таки запам'ятав, що слово починається з літери

"k". Коли черговий по батальйону поручник Дуб, наближаючись до вагона, спитав у вартового пароль, той упевнено відповів: "Kaffee" 3. Це, звичайно, була дуже природна річ, бо поляк з Коломиї ще й досі згадував ранішню й вечірню каву в брукському таборі.

Вартовий ще кілька разів прокричав "Kaffee", а поручник Дуб мовчки йшов просто на нього. Тоді солдат, пам'ятаючи про свою присягу і про те, що він на посту, грізно вигукнув: "Halt!" А коли поручник Дуб ступив до нього ще два кроки й знову спитав пароль, поляк націлився на нього з ґвинтівки і, не знаючи німецької мови, загорлав мішаною польсько-німецькою мовою: "Бенжє шайсн, бенжє шайсн!" 4

Поручник Дуб зрозумів і почав задкувати, вигукуючи: "Wachkommandant, Wachkommandant!" 5

1 Пароль і відзив (нім.),

2 Шапка (нім.).

3 Кава (нім.).

4 "Буду стріляти!" (schiessen) — солдат сказав каліченою німецькою мовою.

5 Караульний командир! (Нім.)

З'явився взводний Єлінек, що ставив поляка на варту, і спитав пароль, потім те ж саме зробив поручник Дуб, але поляк з Коломиї на всі запитання розпачливо викрикував на весь вокзал: "Kaffee! Kaffee!" З усіх ешелонів почали вистрибувати з казанками солдати. Зчинилася тривога, яка скінчилася тим, що обеззброєного чесного солдата відвели до арештантського вагона.

Але поручник Дуб мав певну підозру щодо Швейка. Він бачив, як той з казанком перший вилазив з вагона, і Дуб міг присягнутись усіма святими, що чув, як Швейк вигукнув: "Вилазь із казанками! Вилазь із казанками!"

Десь опівночі поїзд рушив на Ладовці — Требішов, де вранці його привітав союз ветеранів, переплутавши цей маршовий батальйон з маршбатальйоном чотирнадцятого гонведського угорського полку, який проїхав станцію ще вночі. Ветерани, видно, добре набрались і своїм ревом: "Istem ald meg a kiralyt!" 1 — розбудили весь ешелон. Кілька свідоміших солдатів висунулися з вагонів і відповіли їм:

"Поцілуйте нас у зад! Eljen!" 2 Тоді ветерани ревнули так, аж у вокзальному будинку задзвеніли шибки: "Eljen! Eljen a tizenegyedik regiment!" 3.

1 Боже, храни короля! (Угор.)

2 Слава! (Угор.)

3 Слава! Хай живе чотирнадцятий полк! (Угор.)

За п'ять хвилин поїзд рушив далі на Гуменне. Тепер виразно було видно сліди боїв, які йшли під час наступу росіян на долину Тиси. Обабіч тяглися примітивні окопи, де-не-де було видно спалені хутори і біля них нашвидку збудовані хижки, а це означало, що господарі знову повернулися додому.

Опівдні прибули на станцію Гуменне. На вокзалі, де теж було видно сліди боїв,

почали готуватися до обіду, а солдати тим часом мали змогу на власні очі переконатися, як власті після відступу росіян поводилися з місцевим населенням, близьким мовою і релігією до росіян.

На пероні стояла група арештованих русинів, оточена угорськими жандармами. Там було кілька православних, учителів і селян з різних околиць. Руки їм скрутили мотузками і позв'язували парами. У багатьох були розбиті носи, а голови в ґулях.

Це їх так розмалювали жандарми під час арешту.

Трохи далі бавився угорський жандарм. Він прив'язав священикові до лівої руки шнур і, тримаючи другий кінець у руці, примушував нещасного танцювати чардаш, загрожуючи прикладом; причому так шарпав за той шнур, що священик заривався носом у землю. Він не міг підвестися, бо мав зв'язані за спиною руки, і робив розпачливі спроби перевернутися на спину, щоб якось підвестися з землі. Жандарм з цього так щиро сміявся, аж сльози в нього текли з очей. Коли священик нарешті підводився, він шарпав за мотуз, і бідолаха знову орав носом землю. Цю розвагу припинив жандармський офіцер, який наказав, поки прибуде поїзд, відвести арештованих за вокзал до порожнього сарая, щоб ніхто не бачив, як їх б'ють.

Цей епізод обговорювали в штабному вагоні, і треба сказати, що більшість засуджувала таку жорстокість. Прапорщик Краус висловив думку, що коли вони справді зрадники, то їх треба повісити, а не знущатися з них. Поручник Дуб, навпаки, цілком схвалював такі сцени. Він зараз же пов'язав це з сараєвським замахом і пояснював, нібито угорські жандарми на станції Гуменне мстять за смерть ерцгерцоґа Франца-Фердінанда і його дружини. Щоб якось обґрунтувати свої слова, він послався на журнал "Чотирилисник", який видавав Шімачек. Мовляв, ще перед війною, в липневому номері журналу писалося, що цей замах, цей безпрецедентний сараєвський злочин надовго залишить у людських серцях незагоєну рану, тим болючішу, що цим злочином позбавлено життя не лише представника виконавчої державної влади, але й його вірної і коханої дружини. Вбивством цих двох людей було зруйновано щасливе і гідне наслідування родинне життя, а їх усіма обожнювані діти залишилися сиротами.

— Мабуть, жандарми в Гуменному теж передплачували Шімачків "Чотирилисник" і читали ту зворушливу статтю, — пробурмотів під ніс надпоручник Лукаш. Взагалі йому раптом усе стало таке бридке, огидне, що він відчув потребу напитися й розвіяти свою меланхолію. Він вийшов з вагона й пішов шукати Швейка.

— Слухайте, Швейку, — звернувся до нього, — ви не знаєте, де б роздобути пляшку коньяку? Мені якось недобре.

— Це, насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, від зміни клімату. Можливо, на полі бою вам стане ще гірше. Чим більше людина віддаляється від своєї основної військової бази, тим марудніше їй стає. Страшницький садівник, Иозеф Календа, також одного разу віддалився від рідного дому. Йшов він зі Страшниць на Виногради й по дорозі заглянув у шинок "На зупинці". Спочатку все йшло добре, але як тільки він прийшов на Корунну вулицю під водогін, то почав атакувати підряд усі шинки по Корунній аж до самого костьолу святої Людмили. Тут йому світ уже став як позичений. Але він не дав себе залякати, бо напередодні ввечері в Страшницях у шинку "Біля реміза" побився об заклад з одним водієм трамвая, що за три тижні зробить пішки подорож навколо світу. І от він щораз більше й більше віддалявся від свого дому, аж поки присурганився до "Чорної броварні" на Карловій площі. Звідтіля він пішов на Малу Страну до пивнички біля костьолу святого Фоми, далі заглянув до ресторану "У Монтагів", потім посунув ще вище до шинку "Брабантський король", зупинився у "Чудовому краєвиді", а звідти почвалав до пивної біля Страговського монастиря. Але тут уже зміна клімату перестала йому йти на здоров'я, хоч землі хапайся. Нарешті він доплентався до Лоретанської площі, і там його охопила така туга за батьківщиною, що він шелеп на землю і давай качатися по тротуару та лементувати: "Люди добрі, далі я вже ані кроку.

Начхати мені, — вибачайте на слові, пане обер-лейтенанте, — на цю подорож навколо світу". Але якщо ви бажаєте, пане обер-лейтенанте, то я вам якийсь коньяк роздобуду, тільки боюся, щоб ви без мене не поїхали.

Надпоручник Лукаш запевнив його, що раніше як ,за дві години поїзд не рушить і що коньяк у пляшках продають з-під поли відразу за вокзалом. Капітан Саґнер ніби посилав Матушича, і той йому вже приніс за п'ятнадцять крон пляшку зовсім пристойного коньяку. Він дав Швейкові п'ятнадцять крон і наказав нікому не казати, що це для надпоручника Лукаша або що це він його посилав, бо, власне, ця справа заборонена.

— Будьте певні, пане обер-лейтенанте, — сказав Швейк. — Все буде гаразд. Я дуже люблю все заборонене і завжди вплутуюсь до чогось забороненого, хоч і сам потім не знаю, як це сталося. Одного разу в Карлінських казармах нам заборонили...

— Kehrt euch — marschieren — marsch! 1 — перебив його надпоручник Лукаш.

1 Кругом, кроком руш! (Нім.)

Швейк пішов на вокзал, повторюючи по дорозі всі завдання своєї експедиції:

коньяк повинен бути добрий, отже, він його спочатку мусить покуштувати. Але коньяк — справа заборонена, тому треба бути обережним.

Тільки-но він завернув за перон, як знову натрапив на поручника Дуба.

— Ти чого тут вештаєшся? — запитав той Швейка.