Пригоди бравого вояка Швейка - Гашек Ярослав

Росіяни помітили вогонь і як бабахнули по майорові та його казанку з вісімнадцятки. Потім ми ходили туди подивитися, що від них залишилося, але ніхто не міг розрізнити, де на скелях валяється волова печінка, а де печінка пана майора...

* * *

Потім знову прийшла звістка, що ешелон вирушить аж за чотири години. Бо, як говорили, шлях на Гатван геть забитий поїздами з пораненими. Поширилася чутка, буцімто на вокзалі біля Егера санітарний поїзд із хворими й пораненими зіткнувся з ешелоном, який віз артилерію. З Будапешта туди вже ніби послали поїзд на допомогу.

За хвилину вже працювала фантазія всього батальйону. Патякали про двісті забитих і поранених, про те, що ця катастрофа влаштована навмисне, щоб приховати шахрайства з постачанням для хворих. Це стало поштовхом для гострої критики поганого постачання батальйону та злодійства в канцеляріях і на складах.

Більшість була тієї думки, що батальйонний фельдфебель-рахівник Баутанцель ділиться всім з офіцерами.

У штабному вагоні капітан Саґнер повідомив, що, згідно з маршрутом, вони вже, власне, повинні бути на галицькому кордоні. В Егері, мовляв, вони мали дістати для батальйону на три дні хліб і консерви, але до Егера їхати ще десять годин.

Крім того, в зв'язку з наступом, за Львовом скупчилося стільки поїздів з пораненими, Що, згідно з телеграмою, жодного буханця хліба ані бляшанки консервів дістати неможливо. Саґнер одержав наказ: замість хліба й консервів виплатити солдатам по 6 крон 72 гелери. Ці гроші вони отримають при видачі платні за дев'ять днів, якщо, звичайно, капітан Саґнер доти дістане гроші з бригади. В касі є тільки щось із 12 000 крон.

— Але ж це свинство з боку полку, — сказав надпоручник Лукаш, — пустити нас, як жебраків, по світу.

Прапорщик Вольф і надпоручник Коларж почали шепотітися про те, що полковник Шредер за останні три тижні надіслав на свій особистий рахунок у Віденський банк 16000 крон.

Надпоручник Коларж потім розповідав, як заощаджують гроші. Вкраде хтось у полку 6000 крон і запхає їх до власної кишені, а по всіх кухнях цілком логічно дається наказ — скоротити порцію гороху на солдата на З грами в день. За місяць це дає 90 грамів на людину, а в кожній ротній кухні заощаджується гороху понад 16 кілограмів. Ну, а в звіті кухар мусить показати, що весь горох витрачено.

Надпоручник Коларж у загальних рисах розповів Вольфові про інші випадки, які він спостерігав. Такими фактами була переповнена діяльність усієї військової адміністрації, починаючи від фельдфебеля-рахівника в якійсь нещасній роті і кінчаючи хом'яком у генеральських еполетах, який робив собі запаси на післявоєнну зиму.

Війна вимагала відваги й у крадіжках. Інтенданти дивились один на одного з любов'ю, немовби хотіли сказати: "Ми єдине тіло і єдина душа, крадемо, друже, шахруємо, брате, але нічого не вдієш, проти течії не попливеш. Якщо ти не візьмеш — візьме інший та ще й скаже про тебе, що ти не крадеш, бо вже накрався по самі вуха".

До вагона ввійшов якийсь пан з червоно-золотими лампасами. Це знову був один з тих генералів, що їздили по всіх залізницях як інспектори.

— Сідайте, панове, — ввічливо запросив він, радіючи, що знову наскочив на якийсь ешелон, навіть гадки не маючи про його перебування тут.

Капітан Саґнер хотів відрапортувати, але генерал тільки махнув рукою.

— У вашому ешелоні непорядок, у вашому ешелоні не сплять. У вашому ешелоні вже повинні спати. В ешелонах, коли вони стоять на вокзалі, належить лягати спати о дев'ятій годині, так, як і в казармах.

Генерал говорив лаконічно:

— Перед дев'ятою годиною треба повести людей у сортири за вокзалом, а потім — спати, бо інакше солдати вночі запаскудять колію. Розумієте, пане капітане?

Повторіть! Або не повторюйте, а зробіть так, як я бажаю. Засурмити тривогу, вигнати людей до сортирів, засурмити вечірню зорю і спати. Перевіряти, хто не спить. Карати! Отак. Це все? Вечерю роздавати о шостій годині.

Потім заговорив про давноминулі справи, про те, чого ніколи не було, а якщо було, то, так би мовити, за рогом у тридев'ятому царстві. Одне слово, він стояв тут, як примара з царства четвертого виміру.

— Вечерю роздавати о шостій годині, — провадив генерал, поглядаючи на годинник, який показував десять хвилин на дванадцяту ночі. — Um halb neune Alarm, Latrinenscheissen, dann schlafen gehen 1. На вечерю о шостій годині — гуляш з картоплею замість ста п'ятдесяти грамів швейцарського сиру.

Потім він віддав наказ — перевірити бойову готовність. Отож капітан Саґнер знову наказав засурмити тривогу, а інспекційний генерал, спостерігаючи, як шикується батальйон, проходжувався з офіцерами і безугавно повторював одне й те ж, немов усі були якісь ідіоти й неспроможні були відразу його зрозуміти. При цьому він не зводив очей зі стрілки годинника:

— Also, sehen Sie, um halb neune scheissen, und nach einer halben Stunde schlafen. Das genugt vollkommen 2.

1 О пів на дев'яту — тривога, випорожнюватись і спати (нім.).

2 Отже, зволите бачити, о пів на дев'яту випорожнюватись, а за півгодини спати.

Більшого не вимагається (нім.).

У цю перехідну пору солдати звичайно випорожнюються рідким. Найголовніше,

підкреслюю, це — сон. Сон надає сили для дальших походів. Поки люди в поїзді — вони мусять відпочивати. Якщо у вагонах не досить місця, то солдати сплять позмінно. Одна третина солдатів у вагонах зручно вмощується і спить від дев'ятої години до півночі, а решта стоять і дивляться на них. Потім ті, що виспалися, звільняють місце другій третині, яка спить від півночі до третьої години ранку.

Третя зміна спить від третьої до шостої, потім підйом, уся команда йде вмиватися. Коли рушили, — з вагонів не ви-ска-ку-ва-ти! Поставити патрулі, щоб солдати під час руху не ви-стрибу-ва-ли. Якщо солдатові зломить ногу ворог... — генерал поклепав себе по нозі, — це дуже похвальна річ, але покалічити себе, зістрибуючи з вагонів на повному ходу, — це гідне кари.

Отже, це ваш батальйон? — звернувся він до капітана Саґнера, розглядаючи заспані обличчя вояків, з яких дехто не міг утриматися і, вирваний зі сну, позіхав на свіжому нічному повітрі. — Це, пане капітане, батальйон роззяв. Солдати вже о дев'ятій мусять спати.

Генерал зупинився перед одинадцятою ротою, де на лівому фланзі стояв Швейк і позіхав так, немов збирався проковтнути весь світ. При цьому він манірно прикривав рукою рот, і з-під руки долинало таке мукання, що надпоручник Лукаш тремтів, як би генерал не звернув на це уваги. Йому спало на думку, що Швейк позіхає навмисне.

А генерал, немовби відгадавши побоювання Лукаша, обернувся до Швейка і підійшов до нього:

— Bohm oder Deutscher? 1

— Bohm, melde gehorsam, Herr Generalmajor 2.

— Добже, — сказав генерал, що був поляком і вмів трохи по-чеському. — Ти ревеш, як корова до сіна. Мовчи, заткни пельку, не мукай. Ти був у сортирі?

— Ще не був, насмілюсь доповісти, пане генерал-майоре.

— Чому ж ти не пішов з іншими менжами? 3

1 Чех чи німець? (Нім.)

2 Чех, насмілюсь доповісти, пане генерал-майоре (нім.).

3 Чоловіками (пол.).

— Насмілюсь доповісти, пане генерал-майоре, на маневрах біля Пісека пан полковник Вахтль казав нам, коли солдати під час відпочинку побігли в жито, що солдат повинен думати не тільки про сортир, а й про геройські вчинки. А врешті, насмілюсь доповісти, що б ми, власне, там робили? Нам нема чого з себе видушувати. Згідно з маршрутом, ми повинні були вже на кількох станціях одержати вечерю — і нічого не одержали. З порожнім шлунком у вбиральню не пхайся.

Швейк, пояснюючи простими словами пану генералові загальну ситуацію, дивився на нього так довірливо, що генерал відчув потребу всіляко допомогти їм. Коли вже дається наказ іти у відхідок організованим строєм, то цей наказ повинен бути також і внутрішньо, фізіологічно обґрунтований.

— Пошліть їх спати до вагонів, — наказав генерал капітанові Саґнеру. — Як могло статися, що вони не дістали вечері? Всі ешелони, які проїжджають цією станцією, повинні діставати вечерю. Тут харчувальний пункт. Інакше не може бути, бо є певний план.

Генерал промовив це дуже впевнено, і це означало: оскільки вже одинадцята година ночі, а вечеря мала бути о шостій годині, як він уже раніше зазначив, то не лишається нічого іншого, як затримати поїзд на всю ніч і ще на день, аж до

шостої години вечора, щоб люди дістали гуляш із картоплею.

— Немає нічого гіршого, — сказав генерал надзвичайно серйозно, — як, транспортуючи війська, забувати про їхнє харчування. Мій обов'язок — з'ясувати в канцелярії вокзальної комендатури, як це, власне, могло статися. Бо, панове, іноді винні тут і самі командири ешелонів. При ревізії станції Суботіште на південнобоснійській лінії я встановив, що шість ешелонів не дістали вечері, бо командири ешелонів забули вчасно потурбуватися про це. Шість разів на станції варили гуляш із картоплею, але ніхто його не вимагав. І цей гуляш виливали на одну купу. Це, панове, була гора картоплі з гуляшем, а на три станції далі солдати з ешелонів, які проїхали повз купу гуляшу, жебрали на вокзалі шматок хліба. Тут, як бачите, була винна не військова адміністрація! — Генерал рвучко махнув рукою. — Командири ешелонів не виконали своїх обов'язків! Ходімо до канцелярії!

Офіцери йшли за ним і думали, чому це всі генерали такі дурні.

В комендатурі виявилося, що справді про гуляш ніхто нічого не знає. Правда, сьогодні його мали варити для всіх ешелонів, які приїздитимуть, але пізніше надійшов наказ: замість гуляшу нарахувати кожній частині військ по сімдесят два гелери на кожного солдата, — так що кожний ешелон дістане на свій рахунок цю суму, яку він одержить від інтендантства додатково при видачі солдатської платні. Щодо хліба, то на станції Ватіан солдати дістануть по півбуханця.

Комендант харчувального пункту не побоявся і сказав просто в вічі генералові, що накази міняються щогодини. Інколи буває так: приготують обід для ешелонів, але несподівано приходить санітарний поїзд, пред'являє наказ вищих інстанцій, і кінець, — ешелон стоїть перед проблемою порожніх казанів.

Генерал, притакуючи, кивав головою і зазначив, що становище, безумовно, покращало, на початку війни було набагато гірше. Всього відразу зробити неможливо, Для цього потрібний досвід, практика.