Немезида - Крісті Агата

Існує стільки старих бабусь, і всі вони схожі одна на одну. І немає сумніву також, що я дуже звичайна. Звичайна собі стара жінка з досить розхитаними клепками в голові. І це, звичайно ж, може бути чудовим маскуванням. Господи, іноді сумніваюся, чи я думаю так, як годиться думати. А проте мені нерідко вдається розгадати сутність людини. Я знаю, чого вартий той або той, бо він нагадує мені когось із моїх знайомих. Тому я можу відгадати, які він має вади й чесноти. Я знаю, до якої категорії людей він належить. Ось у чому моя перевага".

Вона знову подумала про Сент-Оноре й про готель "Золота пальма". Вона вже спробувала дослідити одну можливість зв'язку з тими подіями, відвідавши Естер Волтерс. Ця спроба, вочевидь, виявилася невдалою, дійшла висновку міс Марпл. Тож навряд чи в тих подіях вона знайде якусь зачіпку. Щось таке, що могло б пов'язати його прохання з реальністю. І, схоже, їй доведеться братися за справу, про зміст і сутність якої вона не має найменшого уявлення!

— Боже праведний! — сказала міс Марпл. — Який же ви поганий жартівник, містере Рейфаєл!

Вона сказала це вголос, і в тоні її голосу пролунав очевидний докір.

Проте згодом, коли міс Марпл уже вклалася до ліжка й приклала свою зручну пляшку з гарячою водою до найболючішого місця на своїй ревматичній спині, вона заговорила знову — і ці слова вона промовила тоном певного виправдання:

— Я зробила все, що могла, — сказала міс Марпл.

Вона говорила вголос, ніби зверталася до співрозмовника, що був із нею в одній кімнаті. Щоправда, він міг бути десь-інде, але в такому разі вона, певно, припускала, що має з ним якийсь телепатичний зв'язок, а тому хотіла викласти йому все напрямки, нічого не приховуючи.

— Я зробила все, що могла. Усе, що могла, за тих умов, у які ви мене поставили, а тепер справа за вами.

Сказавши ці слова, вона вмостилася на ліжку зручніше, простягла руку, вимкнула світло й незабаром заснула.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

ПОСЛАННЯ З ТОГО СВІТУ

I

Десь за три або чотири дні міс Марпл одержала листа, який надійшов із другою поштою. Вона взяла його й оглянула з тією прискіпливістю, з якою оглядала всі інші листи, обернула його другим боком, подивилася на марку, подивилася на почерк, вирішила, що це не рахунок, і відкрила конверт. Лист був надрукований на машинці.

"Шановна міс Марпл!

На той час, коли ви читатимете цього листа, я буду вже мертвий і похований. Не кремований, Богу дякувати, і мені приємно про це думати. Мені завжди здавалося малоймовірним, що людина зможе піднятися зі своєї прегарної бронзової вази й з'явитися перед кимсь у вигляді привида, якщо їй раптом так захочеться. Тоді як можливість вибратися з могили й настрахати когось своїми відвідинами здається мені цілком реальною. Чи захочеться мені утнути такий жарт? Хто знає. Але дуже ймовірно, що в мене виникне бажання поспілкуватися з вами.

На цей час мої повірені вже сконтактувалися з вами й зробили вам певну пропозицію. Я сподіваюся, ви її прийняли. Якщо ні, то не відчувайте ані жалю, ані каяття. Це справа вашого вільного вибору.

Ви одержите цього листа, якщо мої повірені зробили те, що їм наказано зробити і якщо пошта працювала сумлінно одинадцятого числа. Через два дні ви одержите повідомлення з лондонського бюро екскурсій і подорожей. Я сподіваюся, їхні пропозиції не здадуться вам неприйнятними. Більше я нічого вам не скажу. Я хочу, щоб ви зберегли відкритий розум. Бережіть себе. Я певен, у вас усе вийде. Ви маєте гострий розум. Бажаю вам успіху, і нехай ваш янгол-охоронець буде завжди поряд із вами. Вам може знадобитися його допомога.

Ваш відданий друг Дж. Б. Рейфаєл".

— Два дні! — сказала міс Марпл.

Їй було нелегко згаяти цей час. Проте пошта сумлінно виконала свій обов'язок — як і фірма під назвою "Екскурсії до знаменитих будівель і парків Великої Британії".

"Шановна міс Джейн Марпл!

За розпорядженням покійного містера Рейфаєла ми надсилаємо вам детальні відомості про нашу тридцять сьому екскурсію з оглядин знаменитих будівель і парків Великої Британії, яка почнеться з Лондона наступного четверга — сімнадцятого числа.

Якщо ви маєте змогу відвідати нашу контору в Лондоні, наша працівниця місіс Сендбурн, що супроводжуватиме екскурсію, буде дуже рада розповісти вам про всі подробиці й відповісти на всі ваші запитання.

Наші екскурсії тривають від двох до трьох тижнів. Містер Рейфаєл вважає, що ця конкретна екскурсія принесе вам особливу користь, адже ви відвідаєте ті регіони Англії, де, як йому відомо, ще ніколи не бували, і матимете нагоду помилуватися особливо гарними краєвидами та парковими ансамблями. Він подбав про те, щоб забезпечити вам найліпші умови й усі ті зручності, які ми зможемо вам надати.

Було б добре, якби ви змогли повідомити нас, у який день вам буде найзручніше відвідати нашу контору на Берклі-стріт?"

Міс Марпл згорнула листа, поклала його в сумочку, записала номер телефону екскурсійного бюро, подумала про кількох своїх подруг і зателефонувала двом із них — одна їздила на екскурсію, організовану фірмою "Екскурсії до знаменитих будівель і парків Великої Британії", і зберегла про неї якнайкращі спогади, друга особисто не брала участі в екскурсії, проте мала друзів, які подорожували за посередництвом цієї фірми і розповіли їй, що все було дуже добре організовано й екскурсія не була надто виснажливою для літніх людей, хоч і довелося платити дорого. Після цього міс Марпл зателефонувала на Берклі-стріт і сказала, що відвідає їх наступного вівторка.

Назавтра вона визнала за потрібне повідомити про свій намір Черрі.

— Можливо, незабаром я поїду на екскурсію, Черрі, — сказала вона.

— Екскурсію? — повторила Черрі. — Ви хочете купити туристичну путівку й поїхати за кордон?

— Я поїду не за кордон. Це буде екскурсія нашою країною, — сказала міс Марпл. — Ми оглядатимемо переважно історичні архітектурні пам'ятки та парки.

— Ви гадаєте, це добре у вашому віці? Такі поїздки дуже стомлюють, щоб ви знали. Іноді доводиться долати пішки не одну милю.

— Я почуваюся добре, — сказала міс Марпл, — і я чула, що на цих екскурсіях вони дбають про те, щоб люди зі слабким здоров'ям мали можливість перепочити.

— Я все ж таки радила б вам подбати про своє здоров'я, — сказала Черрі. — Мені не хотілося б, щоб ви впали від серцевого нападу, після того як натішитеся видовищем якогось надзвичайно гарного водограю абощо. Ви вже надто стара, пробачте мені за відвертість, щоб дозволяти собі такі розваги. Ще раз пробачте, можливо, мої слова здадуться вам надто брутальними, але я не хочу, щоб ви допровадили себе до лиха, докладаючи більших зусиль, аніж вам дозволено, чи щось таке.

— Я здатна подбати про себе, — сказала міс Марпл із виразом певної гідності.

— Робіть, як знаєте, але будьте обережні, — сказала Черрі.

Міс Марпл спакувала дорожню сумку, поїхала до Лондона й замовила там кімнату у скромному готелі ("О, як чудово жилося мені в готелі "Бертрам", — подумала вона. — Але краще мені забути про ту розкіш, готель "Сент-Джордж" — цілком пристойне місце"). У призначений час вона з'явилася в екскурсійному бюро, де приємна жінка років тридцяти п'яти підвелася, щоб її привітати, назвалася місіс Сендбурн і повідомила, що вона особисто опікується цією екскурсією.

— Чи правильно я зрозуміла, — запитала міс Марпл, — що для мене ця поїздка…

І вона урвала мову, завагавшись.

Місіс Сендбурн, побачивши її легке збентеження, сказала:

— О, звичайно, можливо, я не досить чітко пояснила це в листі, якого надіслала вам. Містер Рейфаєл оплатив усі витрати.

— А вам відомо, що він помер? — запитала міс Марпл.

— О так, але він усе влаштував, ще коли був живий. Він сказав, що тяжко хворий, але хоче зробити приємність своєму дуже давньому другові, жінці, яка не мала змоги подорожувати стільки, скільки їй би хотілося.

II

Через два дні міс Марпл, узявши із собою невеличку сумку з нічними речами, а свою нову й гарну валізу віддавши водієві, сіла в надзвичайно комфортабельний і розкішний автобус, який виїхав із Лондона на північний захід. Вона заходилася вивчати список пасажирів, прикріплений до гарної брошури, у якій описувався маршрут автобуса й давалася розмаїта інформація про готелі, страви, прикметні місця, які вони мають відвідати. Там говорилося також, що в окремі дні була передбачена можливість обирати один із двох маршрутів, і делікатно натякалося, хоч і не наголошувалося на цьому, що перший рекомендується для молодих та енергійних, а другий особливо зручний для людей старшого віку, у яких болять ноги, які страждають від артриту або ревматизму й воліють сидіти й відпочивати, а не долати довгі відстані та підійматися на безліч пагорбів. Усе тут було організовано дуже добре й дуже тактовно.

Міс Марпл прочитала список пасажирів і окинула пильним поглядом людей, що їхали з нею в одному автобусі. Це було неважко, бо її супутники робили, по суті, те саме. Вони зупинялися на ній поглядом, як і на всіх інших, але ніхто, як могла помітити міс Марпл, не виявив до неї особливого інтересу.

Місіс Райзлі-Портер

Міс Джоана Крофорд

Полковник і місіс Вокер

Містер і місіс Батлер

Міс Елізабет Темпл

Професор Вонстед

Містер Річард Джеймсон

Міс Ламлі

Міс Бентем

Містер Каспар

Міс Кук

Міс Бароу

Містер Емлін Прайс

Міс Джейн Марпл

Тут були чотири жінки старшого віку. Міс Марпл окинула їх поглядом насамперед, щоб потім більше не повертатися до них. Дві подорожували разом. Міс Марпл оцінила їхній вік десь сімдесятьма роками. Їх можна було вважати приблизно її ровесницями. Одна з них явно належала до тієї породи жінок, які завжди чимось невдоволені й постійно на щось нарікають. Їй конче потрібні лише передні місця в автобусі, а як ні — то неодмінно задні. Вона хоче сидіти тільки на сонячному боці або здатна терпіти лише затінену сторону. Їй треба або більше свіжого повітря, або менше свіжого повітря. Ті двоє накрилися дорожнім пледом, обмотали шиї вовняними шарфами й тримали в руках цілий набір путівників. Вони здавалися дещо калічними, й у них, звичайно ж, боліли ноги, або спини, або коліна, а проте вони належали до того типу людей, яким похилий вік і хвороби не перешкоджають утішатися життям, поки воно їх не покинуло. Старі мегери, але не ті старі мегери, які полюбляють сидіти вдома.