Зоря півдня - Верн Жуль
В добре уладженій лябораторії праця ся заняла би дві години часу, однак в тій пустини Кипріян стратив три тижні', заки міг менше більше докладно виконати свій намір.
Завдяки обставинам, що в Кімберлї знайшов случайно стару гармату, з якої руру продано йому і потрібну скіль-кість камяного вугля, бо в цілім місті' не було його більше над 3 кірцї, поборов всі' перепони і коли вперве розпалено вогонь, Матакіт кляв ся, що не дасть йому погаснути перед часом.
Взагалі' хлопець був гордий з своєї ролі" паляча і дуже поважно брав свою роботу в лябораторії. Товариші його в наслідок того занятя вважали його чарівником і часто радились його в хворобах.
Кипріян сміяв ся, глядючи на поважний вид, з яким Матакіт плїв всякі дурницї, однак Кафри відходили цілком вдоволені з удїлюваних їм рад. Часто знова молодий Кафр був веселий як дитина, особливо, коли находив ся в товаристві ЛГя. Гаряча приязнь звязала отті два єства, так чужі собі походженєм. Говорили з собою по французьки і почували живу вдяку для інжінєра, який кождого з них врятував від неминучої смерти. Подив і услужність, яку оказу-вали вони "батькови", бо так його Матакіт і Лї називали, була тим милїйшою для Кипріяна, з огляду на прикрости, яких чимало зазнав в тім часі'.
Пан Веткінс, як здавало ся, бажав серіозно віддати заміж дочку і ферма роїла ся від кандидатів до руки Алїси.
Не тільки Джеме Гільтон заходив тепер що вечера, але уся молодїж з копальні', якої добре поводженє в копальні,, уповажнювало до соперництва о руку Алїси.
Німець Фрідель і Італієць Панталяччі належали рівнож до сих вибранцїв, бо вважали ся вони за найщасливійших копачів в Вендерґарт-копальнї. Признане, яке звичайно йде в парі з щастєм, не завело їх нї в копальні', нї на фермі. Німець був ще більше певний себе, маючи в кишені* кілька тисячів фунтів, а Ганнїбаль перемінив ся в першого елє-ґанта в таборі. Богато перстенїв, ланцюшків і елегантна біла одіж, місто прикрасити, унагляднювали ще більше негарність його стати. —
Смішні були його заходи, щоби прииодобатись п. Алїсї і уходити супроти неї за жартуна. Панна Веткінс, не знаючи цілої моральної погані' сього єства, трактувала його так як инших, —з холодною чемністю, належною гостеви її батька.
Однак гордість Кипріяна дуже терпіла, бачучи Алїсу в такому окруженю. Утікав отже часто вже в половині вечера до робітні' і, не будучи певним успіху своєї проби, не сказав про неї своїй приятельці'.
Панна Веткінс знала тільки, що, йдучи за її радою, звернув ся на ново до своїх хемічних дослідів і була з сього дуже вдоволена.
IX.
Несподіванка.
Вкінци прийшов день, в якім мав бути звісний вислїд досвіду. Від двох тижнів вогонь погашено, щоби печ, охолоджуючи ся повільно, витворила відповідну температуру до скристалїзованя вугля.
Чи однак дані условини були відповідні? Кипріян належав до людий, найменше довіряючих своїм силам. Серце інжінєра било ся 120 разів на мінуту, коли приступ-лено до відбиваня глини, окружаючої печ. Глина ствердла, як цегла, ставляючи завзятий опір, вкінци відслонено сталеву руру. О, пробіг! Рура трісла! Розвіяли ся всі мрії
0 щастю, славі і богацтві! Під сильним тисненєм пари
І болотного газу рура, хоч мала стіни грубі на 5 сш. трісла як склянка! Тільки заходів, тільки трудів — ось що вийшло з сього!
Кипріян не почував би себе так упокореним, колиб його апарат видержав принайменше вогневу пробу. Що в середині' рури нема скристалізованого вугля, про се вже тепер не сумнївав ся, однак цікавість хеміка казала йому оглянути сю середину.
На кождий случай глинка, якою виповнив руру, повинна була перемінити ся в камінь, здогад був влучний; тільки се дивувало Кипріяна, що кусень скаменілої глини, кулис-того вигляду, відорвав ся і лежав окремо від иншої, яка пристала до стїн рури. Інжінєр дістав легко крізь отвір рури кулю, величини помаранчі, чорно-червонавої краски і цікаво оглянув її в руцї. Пересвідчив ся, що була вона дійсно частиною глини, якою виповнив руру і саме хотів кинути її в кут робітні', коли зацікавив його її порожний звук, подібний до горшка. До сього щось брязчало в ній, як камінець в замкненім збанку.
— Справдїшна скарбонка, жартував Кипріян, який під загрозою кари смерти не міг би пояснити повстаня тої кулі. Цікавість огорнула його, що в тій кулї могло находити ся і, взявши молоток, розбив її одним ударом.
Дійсно була се скарбівниця, в якій находили ся великі скарби! Нї, годї було сумнївати ся що до роду каміня, який лежав перед Кипріяном!
Був се без сумніву діямант, подібний цілком до тих, які находжено в копальнях, однак великанського обєму, мабуть досі' не баченого! Бо прошу подумати: діямант обємом перевисшав куряче яйце, з вигляду подібний до бульби, а важив хібань 300 грамів.
— Діямант!... штучний діямант — говорив до себе пошепки остовпілий Кипріян. — Отже я відкрив спосіб виробу його, помимо пригоди з рурою.
— Отже я богатий!
По хвили знов огорнув його сумнів.
— Нї, се неможливе,' се іллюзія, привид — повтаряв борючи ся із зневірою.
Треба пересвідчити ся про правду! Безконечно врадуваний, вибіг Кипріян — як колись Архімед з купелї, де шдкрив свій закон —— без капелюха і влетів до хатини Якова Вендерґарта. Застав старого шлї-фіра, пробуючого вартість каміня, який приніс йому саме купець Натан.
— Ах і ви "тут, саме сього менї треба. Глядіть панове, що приніс я і скажіть, що се?
Поклав камінь на стіл і, схрестивши руки, станув нево-рухаючись. Натан перший взяв камінь і, побілівши з вра-жіня; подав його Вендерґартови. Сей оглянув його на усї боки, поставив під скло і сказав спокійно:
— Є се найбільший діямант з єствуючих досі' на світі'.
— Так, найбільший — повторив Натан. — Чотири або пять разів більший від Ког-і-нора, званого "Горою Світла", гордині' англійської королівської скарбівниці', який важить 170 каратів. Два рази так великий, як "Великий Могол" найбільший із звісних досі' діямантів, який важить 280 каратів — додав шлїфір. — Чотири або пять разів більший від діяманту російського царя, який важить тільки 93 карати — відозвав ся знова Натан.
— Сїм разів або і вісім більший від "Регента" фран-цуського — додав Яків.
— Двайцять до трийцять разів більший від дрезденського діяманту, який важить 31 каратів — говорив дальше Натан, додаючи, що по ошлїфованю буде важити біля 400 каратів, а його вартість прямо годї обчислити!
— Чому — спитав Яків, який не горячкував ся, як Натан — Ког-і-нор оцінюють на ЗО мілїонів франків, "Великий Могол" 12 мілїонів фр., діямант царя 8 мілїонів, а "Регент" 6 мілїонів. Після тої оцінки діямант тієї величини, що сей, повинен бути варта що найменше 100 мілїонів франків.
— О, се залежить ще від його рода й краски, додав Натан з купецькою прозорливістю.
Якщо є чистої води, без закраски, то дійсно нема для нього ціни, якщо однак є жовтавий, як всї діяманти Грі-квелєнду, то ціна його богато буде меншою. Дійсно, не знаю, яка краска булаб кориснїйшою для того великана, чи синя, чи червонава, як "Великого Могола", чи смарагдова, як дрезденського?
— Нї, ніколи — скоро заперечив старий шлїфір. — Я ціню діяманти чисті найвисше. "Ког-і-нор" і "Регент"—се дійсно дорогі камінї, чистої води, без закраски, инші побіч них виглядають, як закрашені камінцї.
Кипріян вже більше не слухав.
— Простіть панове, мушу попращати вас — сказав і, взявши дорогоцінний камінь, побіг до ферми.
Не ковтаючи, відчинив двері гостинної кімнати, а стрінувши там Алїсу, не здаючи собі справи з свойого посту-пованя, обняв її й поцілував.
— Гей, що се? — кликнув пан Веткінс, який грав в тій самій кімнаті пікета з Ганнїбалем Панталяччім.
— Простіть, пане Веткінс — сказав, переляканий своїм вчинком, Кипріян — однак я такий щасливий! Гляньте, що приношу — і кинув на стіл камінь поміж грачів.
Так само, як Натан і Вендергарт, п. Веткінс сейчас догадав ся, про що йде річ.
— Се знайшли ви, ви сами, в вашім закопі? — спитав оживлено.
— Знайшов — нї, тільки сотворив — відповів тріюм-фуючим тоном Кипріян.
Так, пане Веткінс, зробив я його, пізнайте тепер могу-чість хемії!
Сміяв ся і стискав руку Алїси, яка, урадувана щастєм приятеля, також радісно всміхала ся.
— Вам, тільки вам, панно Алїсо, завдячую се важне відкрите — говорив Кипріян дальше. — Хто се порадив менї звернути ся знов до хемії? хто піддав менї думку тво-реня діямантів? Так, пане Веткінс, говорю се вам публично, що вашій, гідній подиву, дочцї, належить ся ціла заслуга сього відкритя. Колиб не вона, не був би я про його й подумав. —
Пан Веткінс і Панталяччі оглядали мовчки великий камінь.
— Кажете, пане Мере, що ви зробили його — спитав на ново п. Веткінс, в такім случаю є се штучний камінь, безвартнісний?
— Безвартнісний? — крикнув Кипріян. — А помимо сього купець Натан оцінює його на 50 до 100 мілїонів франків.
Помимо, що се є камінь штучний, витворений способом тільки менї звісним, бачите прецінь, що він є при тім правдивий, навіть звичайної поволоки йому не бракує.
— І ви відважили би ся робити більше таких? — спитав Джон Веткінс розгніваний.
— А дїйсно, що відважу ся, можу вам їх цілу пригорщу виробити, і то сто, двіста разів більші ще, якщо ви собі сього бажаєте! Можу вам виробити достаточну скіль-кість діямантів до вимощеня вашої тераси, навіть доріг в Ґріквелєндї! Тільки початок є важкий. Коли удало ся менї зробити перший діямант, слідуючі не будуть представляти великого труду.
— Якщо так є дїйсно — говорив дальше фармер, блідий як крейда — буде се руїною всіх властителів копалень, так моєї, як і инших, в цілім Ґріквелєндї.
— Певно, хто хотів би порпати ся в глубинї землі', щоби найти кілька дрібних камінців, коли можна їх так легко зробити, як бохонець хліба — відповів Кипріян.
— Алеж се подле, негідне! — крикнув фармер. — Якщо се правда, що ви говорите, і якщо тільки ви знаєте сю тайну.... — замовк, позбавлений віддиху.
— Що безосновно не говорю, може пересвідчити вас ся перша проба, яка лежить на столі* перед вами — сказав холодним тоном Кипріян.
— Отже добре — відповів заспокоєний дещо Веткінс— Якщо се правда, так вас повинні, після моєї думки, розстріляти на головній вулиці' табору.
— Така і моя думка — додав Панталяччі з грізним рухом.
Алїса зблідла.
— Мене розстріляти, тому, що удало ся мені розвя-зати задачу, видвигнену хеміками від 50 років? — засміяв ся Кипріян — ну, я вважаю, що се не було би дуже льогічне.
— Нема тут з чого сміяти ся — крикнув лютий з гнїву фармер.
