Тихий Дін. Книга четверта - Шолохов Михайло

Іди до Чумакова, він тебе опреділить.

Через кілька хвилин розлючений Чумаков підскакав до Фоміна.

— Ти здурів чи жарти жартуєш ? — крикнув він, спиняючи коня.— На чорта ти мені жида прислав ? Не приймаю ! Нехай мететься під три вітри!

— Візьми, візьми його, нехай буде нас більше,— спокійно сказав Фомін.

Але Чумаков з піною на губах загорлав :

— Не візьму! Вб'ю, а не візьму! Козаки галас зняли, іди сам їм раду давай !

Поки вони сперечались і сварились — біля обозної тачанки з молодого єврея стягли вишивану сорочку і кльоши-сті сукняні штани. Приміряючи на себе сорочку, один з козаків сказав :

— Он бачиш за хутором бур'ян торішній ? Біжи туди риссю і лягай. Лежати будеш — поки ми поїдемо звідси, а як поїдемо — вставай і шквар, куди хочеш. До нас більше не приходь, уб'ємо, іди собі краще в Ростов, до мамаші. Не ваше це єврейське діло — воювати. Господь — бог вас навчав торгувати, а не воювати. Без вас упораємось і якось раду дамо 1

Єврея не прийняли, зате того ж дня з сміхом і жартами зарахували в другий взвод відомого по всіх хуторах Вешен-ської станиці дурника Пашу. Його захопили в степу, привели в хутір і урочисто вбрали в зняте з убитого червоноар-мійця обмундирування, показали, що робити з гвинтівкою, довго вчили орудувати шаблею.

Григорій ішов до своїх коней, що стояли біля конов'язі, але, побачивши осторонь густий натовп,— попрямував туди. Вибух реготу примусив його прискорити ходу, а потім, коли настала тиша, він почув чийсь навчаючий розсудливий голос :

— Та не так же, Паша! Хто так рубає ? Так дрова можна рубати, а не людину. Треба ось так, зрозумів ? Зловиш — і зразу наказуй йому ставати навколішки, а то стоячого тобі рубати буде незручно... Стане він навколішки, а ти отак, ззаду, і втни його по шиї... Старайся не прямо рубати, а з потягом на себе, щоб лезо різало, йшло навскоси ...

Оточений бандитами, юродивий стояв, виструнчившись, міцно стискаючи ефес оголеної шаблі. Він слухав напучування одного з козаків, усміхаючись і щасливо мружачи вирячкуваті сірі очі. В куточках його рота, наче в коня, біліли набиті піняві заїди, по мідночервоній бороді на груди струмками текла слина... Він облизував нечисті губи і шепеляво, недорікувато говорив :

— Все зрозумів, голубчику, все... Так і зроблю... поставлю на колінця раба божого і шийку йому переріжу... геть чисто переріжу! І штани ви мені дали, і сорочку, і чоботи ... От тільки пальта у мене нема ... Ви б мені пальтечко справили, а я вам догоджу ! З усієї сили постараюсь !

— Уб'єш якогось комісара — от тобі й пальто. А зараз розказав би, як тебе торік женили,— запропонував один з козаків.

В очах юродивого, розширених і застелених каламутною паволокою, мигнув тваринний страх. Він вилаявся довгою лайкою і під загальний регіт почав щось говорити. Таке огидне було все це, що Григорій здригнувся, квапливо одійшов.