Хроніка капітана Блада - Сабатіні Рафаель

Він побачив іспанський прапор на топ-щоглі "Сінко Льягаса", і обличчя йому спотворила безсила лють.

Раптом йому сяйнула відчайдушна думка, і він спустив прапор, показуючи, що здається. В ньому ще жевріла надія, що іспанець, не знаючи, скільки людей на "Бонавентурі", кинеться до нього на абордаж. Тоді він поміняється з іспанцем ролями і, оволодівши ворожим кораблем, вийде з цієї пригоди цілим і з честю.

Проте капітан Блад добре розумів, що всяка зустріч Чарда, нехай навіть полоненого, з іспанським капітаном загрожує йому великою небезпекою. Отже, щоб відвернути від себе цю небезпеку, Блад послав по Огла, і цей вправний гармаш вгатив тридцятидвохфунтове ядро в борт "Бонавентури" якраз посередині судна на рівні ватерлінії. Вода ринула в пробоїну.

Капітан сторожового корабля, можливо, здивувався з того, що його співвітчизник і далі стріляє в супротивника, який спустив прапор, але за даних обставин це навряд чи здалося йому підозрілим, хоч, очевидно, й роздратувало, оскільки шлюп, який міг бути трофеєм, поринав у воду в нього на очах.

Що ж стосується Чарда, то часу ні для яких роздумів він уже не мав. "Бонавентура" занурювалась так швидко, [322] що Чард міг урятуватися сам і врятувати своїх людей тільки викинувшись із своїм кораблем на берег, поки він не потонув зовсім. Тому Чард, дякуючи небові за те, що вітер сприяє йому, спрямував "Бонавентуру" на мілководдя біля мису Еспада. Але швидкість шлюпа загрозливо зменшувалась, не допомогло й те, що пірати повикидали за борт усі гармати, щоб полегшити корабель. Нарешті днище "Бонавентури" заскреготіло на мілині й хвилі прокотились по палубі. І на кормі, і на баці було аж чорно від людей, вони повилазили й на ванти, шукаючи там порятунку. Корабель берегової охорони тим часом очікувально тримався віддалік, його вітрила ліниво лопотіли на вітрі, а капітан спантеличено дивився на "Сінко Льягас", що перебував за півмилі від нього і вже повернув на північ. А тим часом капітан Блад питав Піта, чи входить до його морської науки знання іспанських сигналів, і якщо входить, то чи не прочитає він сигналів, що їх підняв корабель берегової охорони, Молодий шкіпер відверто зізнався, що іспанських сигналів не вивчав, і висловив думку, що хоч вони й сховались від дощу, та попали під зливу. — Ну, нащо ж так мало вірити пані фортуні,— промовив Блад.— Ми просто відсалютуємо їм прапором, щоб показати, ніби у нас є справи десь в іншому місці і ми поспішаємо. Виглядаємо ми як справжні іспанці. Навіть у підзорну трубу нас з Хагторпом у цьому іспанському обладунку, певно, не відрізнити від якихось там донів. А нам давно час подивитись, як ідуть справи в хитромудрого Істерлінга. Здається мені, нам випала нагода познайомитися з ним трохи ближче.

Якщо корабель берегової охорони й здивувався з того, що "Сінко Льягас", якому він допоміг знищити піратський шлюп, зникає так безцеремонно, та запідозрити свого співвітчизника в нечесних намірах він усе ж таки не міг. І чи то іспанець справді вирішив, що "Сінко Льягас" має десь невідкладні справи, чи то надто бажав чим швидше взяти в полон команду "Бонавентури", але він не зробив бодай найменшої спроби наздогнати його.

І от сталося так, що двома годинами пізніше капітан Істерлінг, який затримався неподалік берега між мисом Рафаель і мисом Енганьйо, з невимовним жахом побачив, що до нього швидко наближається червоний корабель Пітера Блада.

Перед цим він уважно і з деяким занепокоєнням прислухався до віддаленої канонади; коли вона припинилась, від дійшов висновку, що "Сінко Льягас" захоплено. Побачивши [323] ж, що цей фрегат, цілий і неушкоджений, весело й спритно йде під вітрилами, він не повірив своїм очам. Що сталося з Чардом? Його не було видно. Невже він допустився якоїсь дурниці і дозволив капітанові Бладу потопити себе?

Але такі думки швидко поступилися місцем іншим, набагато похмурішим. Що замислив цей клятий лікар-ка-торжник? Якби ж можна було піти на абордаж, Істерлінг не хвилювався б, тому що навіть його призова команда на "Санта-Барбарі" кількісно переважала екіпаж Блада більш ніж удвічі. Але скалічена "Санта-Барбара" ніяк не могла б навіть наблизитись до борту "Сінко "Льягаса", якби капітан Блад цього не побажав, і тому якщо Блад замислив лихе через дії "Бонавентури", то "Санта-Барбара" цілком беззахисна перед його гарматами.

Ці міркування, досить неприємні самі по собі, мало не довели Істерлінга до божевілля, коли він згадав, який скарб лежить у нього під палубою. Фортуна, виходило, зовсім не була до нього прихильна. Вона просто покепкувала з нього, дозволивши вхопити те, чого він не міг утримати.

Та неприємності на. цьому не кінчилися. Тепер до всього збунтувалась ще і його призова команда. На чолі з негідником на ім'я Ганнінг, майже таким самим велетенським і жорстоким, як Істерлінг, пірати оскаженіло заходилися звинувачувати свого капітана в надмірній і дурній зажерливості, яка спричинилась до великої небезпеки. Загроза смерті чи полону ставала для них ще нестерпнішою, коли вони згадували, яким багатством володіють. З такою здобиччю у руках Істерлінг не мав права ризикувати. Слід було тримати "Бонавентуру" під рукою для захисту і не звертати уваги на порожні трюми "Сінко Льягаса". Все це вони й висловили Істерлінгу впереміж з найдобір-нішою лайкою, на яку він, не маючи змоги заперечити справедливості їхніх докорів, щедро відповів тим самим.

Поки вони отак сварилися, "Сінко Льягас" підійшов ближче, і старший стерновий Істерлінга крикнув йому, щоб він глянув на сигнали, які підняв фрегат. Це був наказ: капітанові "Санта-Барбари" негайно прибути на борт "Сінко Льягаса"..

Істерлінга охопив переляк. Його червоні щоки зблідли, товсті губи посиніли. Він заприсягся, що нізащо не поїде і що нехай лікар Блад забирається в пекло.

Проте пірати запевнили Істерлінга, що вони відправлять [324] його самого в пекло, і то швидко, якщо він не послухається.

Ганнінг нагадав Істерлінгові, що Блад аж ніяк не може знати, який вантаж знаходиться на "Санта-Барбарі", і якщо його вдасться обдурити, то він дозволить їй забиратися своєю дорогою.

На "Сінко Льягасі" прогриміла гармата, і над носом "Санта-Барбари" просвистіло ядро: це було попередження. Цього виявилось достатньо. Ганнінг відштовхнув стернового, схопив стерно і повернув його так, щоб корабель ліг у дрейф, повідомляючи в такий спосіб, що скоряється наказові. Після цього пірати спустили на воду шлюпку, півдюжини з них спустилися в неї і сіли на весла, а Ганнінг, мало не погрожуючи пістолетом, змусив капітана Істерлінга приєднатися до них.

Коли невдовзі Істерлінг піднявся на шкафут "Сінко Льягаса", що лежав, залитий сонцем, у дрейфі на відстані кабельтова, його очі світились несамовитою люттю, а душа терпнула від жаху. Назустріч йому, високий та стрункий, в іспанському панцері й шоломі ступив нікчемний лікар-чук. Позаду нього стояв Хагторп і ще півдюжини спільників. Пітер Блад ледь помітно посміхався.

— Нарешті, капітане, ви стоїте там, де так палко бажали стояти — на палубі "Сінко Льягаса".

У відповідь на цей глум Істерлінг щось люто пробурмотів. Його ручиська мимовільно здригались, немов він уже вчепився в горлянку цього ірландця, що кепкував з нього.

— Марна річ, капітане,— провадив далі Блад,— хапати більше, ніж можеш утримати. Ви не перший, хто через зажерливість лишається з порожніми руками. Ота ваша "Бонавентура" була чудовим, швидким шлюпом. Ви, мабуть, були нею задоволені. Шкода, що вона більше не плаватиме, бо вже потонула або потоне, як тільки почнеться приплив.

Раптом Блад спитав:

— Скільки з вами людей?

Йому довелось повторити запитання, і лише тоді Істерлінг похмуро відповів, що на борту "Санта-Барбари" залишилося сорок чоловік.

— А скільки на ній шлюпок?

— Три.

— Цього для вашого почту вистачить. Накажіть своїм людям негайно сісти в ці шлюпки, якщо вам дороге їхнє життя, бо за п'ятнадцять хвилин я відкрию по "Санта— [325] Барбарі" вогонь і пущу її на дно. Я чиню так через те, що в мене немає людей, щоб послати на неї призову команду, а залишити її на плаву не можу, бо ви знову захопите її й перетворите на знаряддя лиха.

Істерлінг заходився шалено заперечувати, посилаючись на те, що висадка на Еспаньйолу загрожує йому і його людям великою небезпекою, Та Блад обірвав його.

— З вами поводяться так милосердно, як ви, напевно, ніколи не поводились із своїми бранцями. Краще-но скористайтеся з моєї поблажливості. Якщо іспанці на Еспань-йолі пощадять вас, коли ви там висадитесь, то зможете знову займатись полюванням і коптити свинину — для цього ви більше придатні, ніж до морського ремесла. А тепер забирайтеся геть.

Проте Істерлінг залишив корабель не зразу. Якийсь час він стояв, похитуючись на своїх могутніх ногах і стискаючи й розтискаючи кулаки. Нарешті зважився.

— Залиште мені цей корабель, і на Тортузі, коли я туди дістанусь, я заплачу вам п'ятдесят тисяч золотих. Це все ж таки краще, ніж голе задоволення віддати нас на ласку долі.

— Забирайтесь геть! — наказав Блад владним тоном.

— Сто тисяч! — вигукнув Істерлінг.

— А чому не мільйон? — давано '.дивувався Блад.— Адже пообіцяти його легко* і так само легко порушити свою обіцянку, Я такою ж мірою ладен покластись на ваше слово, капітане Істерлінг, як і повірити в те, ніби у вас є сума в сто тисяч золотих.

Лиховісні очі їстерлінга звузились. Товсті губи серед чорної бороди ворухнулись у посмішці. Що ж, раз нічого не можна зробити, не зраджуючи своєї таємниці, то він нічого й не робитиме. Нехай Блад топить скарби, які для нього, їстерлінга, все одно втрачені.

При цій думці він навіть відчув якесь гірке задоволення.

— Благаю долю про те, щоб нам зустрітися ще раз, капітане Блад,— сказав Істерлінг з єлейною посмішкою, за якою ховалась похмура погроза.— Тоді я вам щось розповім, і ви пошкодуєте про оцей свій вчинок.

— Якщо ми зустрінемося знову, то, безперечно, вам доведеться багато про що пошкодувати. До побачення, капітане Істерлінг. Пам'ятайте, ви маєте лише п'ятнадцять хвилин.

Істерлінг глузливо посміхнувся, здвигнув плечима і, рвучко крутнувшись, спустився в шлюпку, що погойдувалась на хвилях і чекала його. [326]

Коли він повернувся до своїх піратів і повідомив їх про рішення Блада, ті почали шалено галасувати з жалю, що вони втрачають всю здобич.