Пригоди бравого вояка Швейка - Гашек Ярослав

От коли б хоч шматочок.

При цьому він так благально дивився на саквояжі свого надпоручника, немов усіма покинутий голодний песик, що сидить біля дверей ковбасні, вдихаючи запах вареної шинки.

— Не зашкодило б, — сказав Ходоунський, — якби нас десь зустріли добрим обідом.

Коли ми на початку війни їхали до Сербії, то на кожній станції обжиралися по саму зав'язку. Ох, як нас тоді частували. З гусячих стегенець ми вирізали тільки найкращі шматочки, а потім грали ними у "вовки й вівці" на плитках шоколаду. В Хорватії, в Осієку, двоє панів від спілки ветеранів принесли нам до вагона великий казан із смаженою зайчатиною, цього ми вже не витримали й вилили їм усе те на голову. По дорозі ми нічого іншого не робили, а тільки ригали з вагонів.

Капрал Матейка так напхав свій кендюх, що ми мусили покласти йому на живіт дошку і гуцати на ній, як це роблять, коли утоптують капусту. Тільки бідоласі й полегшало, як поперло з нього і низом, і горою. А коли ми їхали Угорщиною, то нам на кожній станції кидали до вагонів смажених курей, але ми виїдали з них лише мозочки. В Капошварі мадяри кидали нам до вагонів цілі шматки печених свиней. Один з наших так дістав свинячою головою по макітрі, що потім ганявся за тим добродієм по всіх коліях. Зате в Боснії нам і води не дали. Але до Боснії, хоч це було й заборонено, ми мали різних горілок — хоч залийся, а вина — потоки.

Пригадую, на одній станції якісь дамочки й дівчата частували нас пивом, а ми їм у ті їхні дзбани надзюрили. Ото була потіха, як вони сипонули від вагона.

Ми всю дорогу були немов очманілі. Я неспроможний був навіть трефового туза розпізнати. Аж раптом зовсім несподівано наказ: усім негайно з вагонів. Ми навіть у карти не дограли. Якийсь капрал, я вже не пам'ятаю, як звали його, загорлав на своїх людей, щоб вони заспівали: "Und die Serben mussen sehen, dass wir Osterreicher Sieger sind" 1.

1 Хай побачать оті серби, що австрійці подолали (нім.).

Але хтось так садонув його під зад ногою, що він покотився по рейках. Раптом знову команда: поставити ґвинтівки в козли, — а поїзд відразу ж завернув і порожняком поїхав назад. Та в цьому гармидері, як це звичайно буває, відвіз наші харчі, видані нам на два дні. А тут близенько, ну як звідси ген до тамтих дерев, уже почала рватися шрапнель. З другого кінця під'їхав командир батальйону і скликав усіх офіцерів на нараду, а потім прибіг блідий як смерть обер-лейтенант Мацек — чех справжнісінький, хоч і розмовляв тільки по-німецькому, — і каже, що далі їхати не можна, бо залізнична колія висаджена в повітря, серби вночі перебралися через річку і зараз підходять з лівого флангу. Але це ще далеко від нас. Ми буцімто дістанемо підмогу і розтрощимо їх ущент. Та коли дійде до чого, щоб ніхто, боронь боже, не здавався в полон, бо серби полоненим відрізують вуха, ніс, виколюють очі, а на те, що поблизу рветься шрапнель, не треба звертати уваги, бо це, мовляв, пристрілюється наша артилерія. Раптом десь за горою озвалося — та-та-та-та-та-та. А це, каже, пристрілюються наші кулемети. Потім з лівого боку загуркотіла канонада, це ми почули вперше і попадали долілиць. Над нами перелетіло кілька снарядів і запалили вокзал, з правого боку над головами засвистіли кулі, а вдалині було чути постріли й кулеметну тріскотняву.

Обер-лейтенант Мацек наказав розібрати ґвинтівки, що стояли в козлах, і зарядити. До нього підійшов черговий і повідомив, що це неможливо, бо в нас із собою немає набоїв. Адже панові обер-лейтенанту відомо, що ми повинні були дістати їх аж на дальшому етапі перед позиціями. Поїзд із боєприпасами їхав попереду нас і, скоріше всього, потрапив до рук сербів. Обер-лейтенант Мацек стояв з хвилину, мов задеревів, а потім наказав: "Bajonett auf!" — сам не знаючи для чого: мабуть, просто з розпачу, аби хоч щось діялося. Так ми стояли досить довго, напоготові, потім знову полізли на шпали, бо з'явився якийсь літак і старшини заверещали: "Alles decken, decken!" 1.

1 Всім сховатися! (Нім.)

Згодом виявилося, що це був наш літак, і його наша артилерія помилково підстрелила. Ми знову підвелися, а наказу нема й нема, отож стоїмо собі "вільно", раптом дивимось — жене до нас якийсь кавалерист і ще здалеку гукає:

"Wo ist Batallionskommando?" 1 Командир батальйону виїхав йому назустріч.

Кавалерист тицьнув йому якийсь папір у руки й знову погнав праворуч, а командир батальйону, як дочитав його, так неначе відразу ж і з глузду з'їхав. Вихопив шаблю і пре просто на нас: "Alles zuruck, alles zuruck! Direktion Mulde einzeln abfallen!"2 І тут почалося. З усіх боків, немовби чекаючи на це, по нас почали стріляти. Зліва від колії було кукурудзяне поле, ото з нього й посипалися кулі.

Ми повзли рачки у видолинок, заплічні мішки покидали на цих проклятих шпалах.

Обер-лейтенант Мацек дістав кулю в голову, не встиг навіть і писнути. Поки ми добігли до улоговини, багато наших було вбито або поранено. Ми їх там залишили, а самі бігли аж до вечора. А навкруги все неначе виметене. Це наші вояки так постаралися. Єдине, що ми побачили, це пограбований обоз. Нарешті ми прибігли на станцію, де дістали новий наказ: сідати по вагонах і їхати назад до штабу. Але цього ми вже не могли виконати, бо весь штаб напередодні потрапив у полон. Про це ми довідалися ще вранці. І залишилися ми, як ті сироти, ніхто про нас нічого й знати не хотів. Отже, прилучили нас до сімдесят третього полку, щоб зручніше було відступати. На це ми погодилися з великою радістю. Але спершу нам довелося марширувати майже цілий день, аж поки наздогнали сімдесят третій полк. Потім...

1 Де штаб батальйону? (Нім.)

2 Всі назад, усі назад! Напрям на видолинок, по одному! (Нім.)

Його вже ніхто не слухав, бо Швейк з Ванеком грали в "довгий мар'яж", кухар-окультист з офіцерської кухні писав докладного листа своїй жінці, яка за його відсутності почала видавати новий теософський журнал. Балоун дрімав на лавці, і телефоністові Ходоунському не залишилося нічого іншого, тільки повторювати: "Так, цього я не забуду..."

Він підвівся й пішов асистувати картярам.

— Ти б мені хоч люльку запалив, — сказав Швейк дружньо до Ходоунського, — коли вже вирішив асистувати. "Довгий мар'яж" куди важливіша річ, ніж ця війна і та ваша ідіотська пригода на сербському кордоні... Ну й зробив я дурницю тут, хоч сам собі по морді дай. І чого було не почекати ще хвилину з тим королем, а тепер би я витяг валета. Ну й дурень же я.

Кухар-окультист тим часом закінчив свого листа і перечитував його, явно вдоволений, як він його гарно склав, спритно обійшовши військову цензуру:

"Дорога дружино!

Коли одержиш ці рядки, я буду вже кілька днів у поїзді, бо ми від'їздимо на фронт. Це мене не дуже тішить, бо в поїзді мушу сидіти склавши руки. Яка кому з мене користь, коли в нашій офіцерській кухні не вариться, а їжу ми дістаємо на станціях. Я так радо був би приготував для наших панів офіцерів під час переїзду через Угорщину сегединський гуляш, але нічого не вдієш. Можливо, коли приїдемо вже до Галичини, я матиму нагоду приготувати справжню галицьку "шоулю" — тушковану гуску, начинену кашею або рисом. Повір, дорога Геленко, я докладаю всіх сил і уміння, щоб нашим панам офіцерам, які так трудяться і мають стільки турбот, зробити щось приємне.

Мене з полку перевели до маршового батальйону. Я цьому дуже радий, бо завжди мріяв хай хоч із скромних припасів, але зробити нашу фронтову офіцерську кухню зразковою. Чи пам'ятаєш, дорога Геленко, як ти, коли я збирався до полку, бажала мені добрих начальників. Твоє бажання здійснилося. Я не маю й найменших підстав нарікати; навпаки, всі офіцери — це наші справжні друзі, а до мене ставляться просто по-батьківському. При першій-ліпшій можливості повідомлю тобі номер нашої польової пошти..."

Той лист був наслідком певних обставин. Між кухарем-окультистом і полковником Шредером, який до цього часу протегував йому, перебіг чорний кіт. На прощальній вечері з офіцерами маршбатальйону через фатальний збіг обставин полковникові Шредеру знову не вистачило рулету з телячих нирок, і полковник відіслав бідолаху кухаря з маршовою ротою на фронт, доручивши полкову офіцерську кухню якомусь нещасному вчителеві з школи сліпих у Кларові.

Кухар-окультист ще раз перебіг оком написане. Воно йому видалося досить дипломатичним, щоб утриматися бодай трохи далі від передових позицій, бо хай би там що казали, але життя є життя, а кухня рятує і на фронті.

Правда, ще до війни, коли він був редактором і видавцем журналу про окультні науки, він написав велику статтю про те, що ніхто не повинен боятися смерті, і статтю про перевтілення душ.

Тепер він підійшов до Швейка і Ванека і почав заглядати до них у карти. Між обома гравцями в цю хвилину зникла різниця у їхніх військових чинах. Грали вже не вдвох, а втрьох, разом з Ходоунським.

Ординарець Швейк грубо лаяв фельдфебеля Ванека:

— Я дивуюся, як ви можете так по-дурному грати. Ви ж бачите, що він грає на ренонсах 1, що в мене немає жодної бубни, а ви не відповідаєте вісімкою й кидаєте, як послідущий йолоп, трефового валета, а той бевзь виграє.

— Стільки вереску через одну програну взятку, — прозвучала чемна відповідь фельдфебеля-рахівника. — Ви самі граєте, як несповна розуму. З пальця, чи що, виссати вам ту бубнову вісімку, коли в мене взагалі бубни немає, а лише крупні піки й трефи! Ех, ви, бордельний завсіднику!

— То ви, хитрюго, повинні були грати тотус 2, — усміхнувся Швейк. — Це зовсім так, як одного разу "У Вальшів" унизу в ресторані один такий недотепа мав тотус, але не користався цим, а весь час відкладав найменші до ренонсу і пасував. А які мав карти! Усіх мастей, найстарші.

1 Картяр не має права зробити взятки.

2 Картяр повинен зробити всі взятки.

Я й тепер нічого з цього не мав, коли б ви грали тотус, як було й тоді. І ніхто з нас теж нічого б з того не мав: усе йшло б по колу, а ми платили б і платили б. Я нарешті тоді не витримав та й кажу: "Пане Герольде, будьте такі ласкаві, грайте тотус і не дурійте". Але він на мене як визвірився, кожен, каже, може грати як хоче. Ви б, каже, краще тримали язик за зубами, — він-бо скінчив університет. Але це йому дорого коштувало. Господар був наш добрий знайомий, офіціантка була з нами в дуже інтимних стосунках, а патрулеві розтовкмачили, що, мовляв, так і так, що все було в повному порядку.