Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулінг Джоан

Двоє ворожбитів, що перемовлялися у кутку, зиркнули на Герміону й заховалися подалі.

— Мадам Лестранж, — пробурмотів Том і улесливо вклонився Герміоні, коли вона проходила повз нього.

— Доброго ранку, — привіталася Герміона, і Гаррі, що прошмигнув, скрадаючись, повз Тома з Ґрипхуком на плечах, помітив здивований Томів вираз.

— Занадто ввічливо, — прошепотів Гаррі на вухо Герміоні, коли вони виходили з шинка на крихітний задній двір. — Мусиш поводитися з ними, як зі сміттям!

— Добре, добре!

Герміона витягла Белатрисину чарівну паличку й постукала нею по одній з цеглин непримітного муру, шо височів перед ними. Цеглини відразу завирували й закружляли, просто посередині з'явився отвір, що дедалі ширшав, аж доки утворив прохід у формі арки на вузеньку бруковану вуличку — алею Діаґон.

Там було тихо, крамнички щойно відчинялися, а покупців довкола майже не було. Звивиста брукована вуличка дуже змінилася, вже не була така гамірна, як колись, багато років тому, коли Гаррі побував тут ще до початку першого року навчання у Гоґвортсі. Чимало крамничок було забито дошками, втім, з'явилося й кілька нових закладів, присвячених темним мистецтвам. У багатьох вітринах висіли плакати, з яких на Гаррі дивилося його ж обличчя з незмінним підписом: "Небажаний номер один".

Тут і там на порозі сиділи зіщулені обшарпані люди. Він чув, як вони стогнали й канючили у випадкових перехожих гроші, запевняючи, що вони справжні чаклуни. Один з них мав закривавлену пов'язку на оці.

Коли друзі йшли по вулиці, жебраки, забачивши Герміону, мовби розчинялися перед нею, натягуючи на обличчя каптури й щодуху тікаючи. Герміона здивовано дивилася їм услід, аж поки дорогу їй не заступив, накульгуючи, той чоловік з закривавленою пов'язкою.

— Де мої діти?! — заревів він, показуючи на Герміону. Його голос був надтріснутий, пронизливий і знавіснілий. — Де мої діти?! Що він з ними зробив? Ти знаєш, ти знаєш!

— Я... я справді... — розгубилася Герміона.

Чоловік кинувся на неї й потягся до горла. Тут щось бахнуло — і спалах червоного світла жбурнув його спиною на землю, вже непритомного. Рон стояв з чарівною паличкою напоготові, а на обличчі навіть з-під бороди проступав шок. З вікон будинків, що оточували вуличку, почали висовуватись обличчя, а зграйка заможних на вигляд перехожих, підібгавши мантії, прискорили ходу, щоб зникнути з місця події.

Їхня поява на Алеї Діаґон привернула стільки зайвої уваги, що Гаррі навіть подумав на мить, чи не краще було б звідси забратися й розробити якийсь інший план. Та не встигли вони ступити й кроку чи хоч би порадитись, що робити, як за їхніми спинами хтось закричав.

— Та це ж мадам Лестранж!

Гаррі миттю розвернувся, а Ґрипхук ще міцніше стис йому шию. До них наближався високий худий чаклун з гривою сивого пелехатого волосся та довгим гострим носом.

— Це Траверс, — прошепотів у вухо Гаррі ґоблін, проте Гаррі зразу й не згадав, хто такий Траверс. Герміона пихато витяглася й запитала якомога презирливіше:

— Що тобі треба?

Принижений Траверс зупинився як укопаний.

— Це ще один смертежер! — просичав Ґрипхук, і Гаррі боком підсунувся до Герміони, щоб повідомити їй на вухо цю інформацію.

— Я просто хотів привітатися, — холодно пояснив Траверс, — та якщо моя присутність недоречна...

Гаррі тепер упізнав його голос. Це був один з тих смертежерів, що їх викликав до себе додому Ксенофілій.

— Ні-ні, що ти, Траверсе, ні, — швидко заперечила Герміона, намагаючись виправити помилку. — Як твої справи?

— Мушу визнати, Белатрисо, що не сподівався тебе тут побачити.

— Справді? Чому? — запитала Герміона.

— Ну, — закашлявся Траверс, — я чув, що всіх мешканців маєтку Мелфоїв не випускають з будинку після тієї... е-е... втечі.

Гаррі потерпав, щоб Герміона не втратила самоконтроль. Якщо це правда, і Белатриса не повинна з'являтися на людях...

— Темний Лорд прощає тим, хто вірою й правдою служив йому в минулому, — відповіла Герміона, чудово імітуючи Белатрисину манеру зверхньо говорити. — Мабуть, Траверсе, твої заслуги перед ним не такі видатні, як мої.

Ці слова образили смертежера, та підозріливості на його лиці поменшало. Траверс глянув на чоловіка, якого щойно приголомшив Рон.

— Він тебе скривдив?

— Це вже не має значення, він більше не посміє, — холодно зронила Герміона.

— З цими безпаличниками є трохи мороки, — пожалівся Траверс. — Я нічого не маю проти, щоб вони сиділи й жебрали, але на тому тижні одна така набралася зухвальства просити, щоб я захистив її в міністерстві. "Я відьма, сер, я відьма, дозвольте це довести!" — перекривив він писклявим голосом. — Неначе я такий дурний, щоб дати їй свою чарівну паличку... До речі, Белатрисо, — запитав Траверс з цікавістю, — а чиєю паличкою ти зараз користуєшся? Я чув, що твоя власна...

— Моя паличка зі мною, — холодно урвала його Герміона, показуючи Белатрисину чарівну паличку. — Не знаю, Траверсе, де ти нахапався цих пліток, але тебе явно дезінформували.

Траверса це трохи спантеличило, і він повернувся до Рона.

— Хто твій супутник? Я його не впізнаю.

— Це Драґомир Деспард, — відповіла Герміона. Вони вирішили, що Ронові найкраще буде прикинутися чужоземцем. — Він майже не розмовляє англійською, але симпатизує Темному Лордові. Прибув сюди з Трансільванії ознайомитися з нашим новим режимом.

— Справді? Як ся маєш, Драґомире?

— Ся маш, — відповів Рон, простягаючи руку.

Траверс неохоче, двома пальцями, відповів на потиск, наче боявся забруднитися.

— То що це вдосвіта привело тебе й твого... е-е... супутника на Алею Діаґон? — поцікавився Траверс.

— Треба зайти в "Ґрінґотс", — пояснила Герміона.

— На жаль, мені теж, — сказав Траверс. — Гроші, кляті гроші! Без них не прожити, але мушу зізнатися, мене засмучує необхідність спілкування з нашими довгопалими друзями.

Гаррі відчув, як на мить стислися в нього на шиї Ґрипхукові пальці.

— Ідемо? — Траверс жестом запропонував Герміоні йти далі.

Герміоні хоч-не-хоч довелося простувати з ним звивистою брукованою вуличкою аж туди, де над маленькими крамничками височів сніжно-білий "Ґрінґотс". Рон плентався поруч, а Гаррі з Ґрипхуком ішли ззаду.

Ще тільки пильного смертежера їм бракувало! А найгірше було те, що Траверс, який крокував поруч з, як він гадав, Белатрисою, не давав Гаррі змоги поспілкуватися з Герміоною чи Роном. Вони аж надто швидко дійшли до мармурових сходів перед великими мідними дверима. Як і попереджав Ґрипхук, замість одягнутих у лівреї ґоблінів, що зазвичай стояли обабіч входу, банк тепер охороняли два чаклуни з довгими й тонкими золотими прутиками в руках.

— Ох, зонди для перевірки чесності, — театрально зітхнув Траверс, — грубо... але ефективно!

Він вийшов на сходи і вклонився чаклунам, а ті провели прутиками по його тілу згори донизу. Гаррі знав, що ці зонди виявляють маскувальні закляття й приховані магічні об'єкти. Розуміючи, що має на роздуми не більше, ніж кілька секунд, Гаррі націлився Драковою паличкою на кожного охоронця по черзі і двічі пробурмотів: — Конфундо!

Траверс, що зазирав крізь мідні двері у вестибюль, не помітив, як легенько здригалися охоронці, коли в них влучало закляття.

Довге чорне волосся розвівалося в Герміони за спиною, коли вона підіймалася по сходах.

— Хвилиночку, мадам, — зупинив її охоронець, піднімаючи зонд.

— Та скільки ж можна! — гаркнула Герміона Белатрисиним командирським і хамським тоном. Траверс озирнувся, піднявши брови. Охоронець розгубився. Він глянув на тоненький золотий зонд, тоді на свого напарника, що промовив дещо приголомшеним голосом:

— Так, Маріусе, ти вже ж їх перевірив.

Герміона з Роном зайшли в двері, а невидимий Гаррі з Ґрипхуком подріботіли за ними. Гаррі озирнувся, переступаючи поріг. Охоронці стояли й чухали потилиці.

Два ґобліни стояли перед внутрішніми срібними дверима, на яких було викарбувано вірш з попередженням про жахливу кару для потенційних грабіжників. Гаррі глянув на вірш, і його несподівано пронизав гострий, мов ніж, спогад. Він стояв на цьому самому місці того дня, коли йому виповнилося одинадцять, у той найдивовижніший у його житті день народження, а Геґрід височів біля нього й казав: "Як я й мовив: тілько божевільний міг би тут наважитися на грабунок". "Ґрінґотс" здавався йому тоді казковою твердинею, зачарованим вмістилищем його власного золотого скарбу, про існування якого він і не підозрював. Він навіть на мить не міг тоді припустити, що колись повернеться сюди в ролі грабіжника... Але вже за кілька секунд вони всі стояли у просторій, оздобленій мармуром, банковій залі.

За довгою стійкою сиділи на високих стільцях ґобліни, обслуговуючи перших клієнтів. Герміона, Рон і Траверс підійшли до старого ґобліна, що розглядав у лупу важку золоту монету. Герміона пропустила Траверса поперед себе, вдаючи, що пояснює Ронові особливості цієї зали.

Ґоблін відкинув монету, буркнув не знати кому: — "Леприконська", — і привітався з Траверсом. Траверс передав йому малесенький золотий ключик, ґоблін його оглянув і повернув назад.

До стійки підійшла Герміона.

— Мадам Лестранж! — вигукнув ґоблін, явно переляканий. — Та невже! Я... я до ваших послуг!

— Мені треба зайти в моє сховище, — відповіла Герміона.

Старий ґоблін аж відсахнувся. Гаррі зиркнув навколо. Не тільки Траверс затримався й дивився на них, а й багато інших ґоблінів покинули роботу й витріщилися на Герміону.

— Ви маєте... посвідчення? — запитав ґоблін.

— Посвідчення? Я... у мене ще ніколи не вимагали посвідчення! — обурилася Герміона.

— Вони знають! — прошепотів Ґрипхук Гаррі у вухо. — Їх, мабуть, попередили, що тут буде самозванець!

— Вистачить вашої чарівної палички, мадам, — сказав ґоблін. Він простяг тремтячу руку, і Гаррі раптом з жахом зрозумів — ґрінґотські ґобліни знали, що Белатрисину чарівну паличку вкрадено.

— Дій негайно, дій негайно, — зашепотів у вухо Ґрипхук, — закляття "Імперіус"!

Гаррі підняв під плащем глодову чарівну паличку, націлив на старого ґобліна й прошепотів уперше в житті:

— Імперіо!

Гаррі здалося, ніби з голови до його руки шугонуло пульсуюче тепло, розтеклося по жилах, сполучаючи його з чарівною паличкою і щойно насланим закляттям.

Ґоблін узяв Белатрисину чарівну паличку, уважно її обстежив і сказав:

— Ага, то вам уже зробили нову чарівну паличку, мадам Лестранж!

— Що? — здивувалася Герміона, — ні-ні, це моя...

— Нова чарівна паличка? — зацікавився Траверс, знову повертаючись до стійки.