Підступність і любов - Шиллер Фрідріх
Тепер усе ясно.
Дір ужин а. Та звідки ж ти знаєш, що йдеться про Луїзу? Може, тебе рекомендували герцогові. Може, ти потрібний для оркестру?
Міллер (хапається за свою палицю). А бодай на тебе сірчаний дощ содомський!.. Оркестр... Так, у тому оркестрі ти, звіднице, витимеш дискантом, а мій посинілий зад буде за контрабаса! (Падає на стілець.) Боже милосердий!
Луїза (сідає, бліда як смерть). Мамо! Тату! Чому мені раптом стало так страшно?
Міллер (знову схопився зі стільця). Хай тільки ця чорнильна клякса попадеться мені колись на мушку! Хай він мені попадеться! Чи на цьому, чи на тому світі, а я таки витрясу з нього душу, я спишу йому на шкурі всі десять заповідей, і всі сім прохань із отченашу, і всі книги Мойсея й пророків так, що синці не загояться й до страшного суду.
Дружина. Авжеж! Проклинай і галасуй! Проженеш ти цим тепер чорта! Господи, допоможи нам! Куди тепер? Як зарадити справі? З чого починати? Та кажи ж, батьку Міллере! (Бігає, виючи, по кімнаті.)
Міллер. Я негайно йду до міністра! Я перший говоритиму, я сам йому все розкажу!.. Ти знала це раніше від мене! Ти могла б мені натякнути! Дівчину тоді ще можна було б напоумити. Ще був час... Але ж ні! Тобі все хотілося щось вимахлю-вати, половити рибки! Ти ще й £ров у вогонь підкидала! Тепер і бережи свою звідницьку шкуру. Наварила каші, тепер доводиться їсти! А я візьму з собою дочку, і марш з нею за кордон!
ЯВА П'ЯТА
Фердінанд фон-Вальтер прожогом вбігає зляканий і задиханий у кімнату. Ті, що й були.
> (Разом.)
©ердінанд. Мій батько був тут?
Луїза (злякано схоплюється). Його батько! Всемогутній боже!
Дружина (сплескує руками). Президент! Ми загинули!
Міллер (злісно сміється). Хвала богу! Хвала богу! Ось маємо подарунок!
Фердінанд (поспішає до Луїзи і міцно її обнімає). Ти моя, хоч би пекло й небо стали між нами!
Л у ї з а. Мені не жити. Кажи далі. Ти вимовив страшне ім'я... Твій батько?
©ердінанд. Нічого! Нічого! Все минулося! Адже ти знову зі мною! Адже я знову з тобою! О, дай мені спочити біля твого серця! Це була страшна година!
Луїза. Яка? Ти вбиваєш мене!
Фердінанд (відступає і дивиться значуще на неї). Година, Луїзо, коли між моїм серцем і тобою втрутилася чужа постать, коли моє кохання зблідло перед моєю совістю, коли моя Луїза перестала бути всім для свого Фердінанд а...
Луїза опускається в крісло, затуливши обличчя.
{Швидко підходить до неї мовчки, з нерухомим поглядом, зупиняється перед нею, потім знову відходить від неї, дуже схвильований.) Ні, ніколи! Неможливо, леді! Забагато вимагаєш! Я не можу жертвувати тобі цією невинністю... Ні, ім'ям одвічного бога! Я не можу порушити клятву, про яку виразно, немов грім небесний, нагадують мені ці згасаючі очі... Леді, глянь сюди... Глянь і ти, мій батьку, кровожерний круку! ї я повинен умертвити цього ангела? Я повинен сповнити пеклом цю небесну душу? (Рішуче підходить до неї.) Я поведу її до трону всесвітнього судії, і нехай одвічний скаже, чи моє кохання є злочин. (Бере її за руку і підіймає з крісла.) Мужайся, моя найдорожча! Ти взяла верх! Я повертаюся переможцем з найнебезпечнішої битви!
Луїза. Ні! Ні! Не приховуй від мене нічого! Вимови той жахливий присуд! Свого батька назвав ти? Ти назвав леді? Мене огортає смертельний холод... Кажуть, що вона має вийти заміж.
Фердінанд (падає, приголомшений, до ніг). За мене, нещасна!
Луїза (після паузи, тихим тремтячим голосом, надзвичайно спокійно). Ну чого ж я лякаюсь?.. Старий батько часто про це говорив мені... а я не хотіла йому вірити. (Пауза, потім кидається, голосно плачучи, Міллерові в обійми.) Батьку, твоя дочка знову з тобою... Прости, тату! Твоя дитина не винна, що той сон був такий прекрасний... і таке страшне тепер пробудження...
Міллер. Луїзо! Луїзо!.. О боже, вона в нестямі... Моя дочка, моя бідна дитина.;.. Прокляття спокусникові! Прокляття оцій жінці, що їх звела!
Дружина (кидається з голосінням до Луїзи). Чи заслужила я на це прокляття, моя доню? Хай бог вам простить, бароне. Що вчинило це ягня, що ви його душите?
Фердінанд (підбігає до Луїзи, сповнений рішучості). Але я зруйную його підступи, я розірву залізні кайдани забобонів, Вільно, як людина, хочу я вибрати, щоб цим комашиним душам запаморочилося від велетенського подвигу мого кохання. (Хоче йти.)
Луїза (тремтячи підводиться з крісла, йде за ним). Зостанься, зостанься! Куди ти йдеш?.. Тату... Мамо... В цю страшну мить він покидає нас!
Дружина (поспішаючи за ним, хапається за нього). Президент прийде сюди... Він знущатиметься з нашої дитини... Він знущатиметься з нас. Пане фонкВальтере, і ви залишаєте нас?
М і л л е р (злісно сміється). Залишає нас! Звичайно! А чому би й ні? Адже вона віддала йому все! (Хапаючи однією рукою майора, другою Луїзу.) Терпіння, пане! Путь з мого дому лежить тільки через н е ї... Почекай спочатку твого батька, якщо ти не шахрай. Розкажи йому, як ти закрався в її серце, дурисвіте, або, присягаюся богом (штовхаючи до нього дочку, дико і сильно) ...спочатку розчави оцю трепетну комашину, яку любов до тебе прирекла на таку ганьбу!
Фердінанд (вертається і ходить вперед і назад у глибо-кому замисленні). Правда, сила президента велика... Батьківське право — це широке поняття... навіть злочин може в цьому притаїтися, воно далеко сягає... далеко! Але до крайності може довести тільки к о х а н н я... Сюди, Луїзо! Твою руку! (Міцно хапає її за руку.) Клянусь надією на те, що бог не покине мене в мою останню годину! Мить, яка розлучить ці дві руки,, розірве й нитку, що з'єднає мене зі світом!
Луїза. Мені страшно! Не дивись! Твої губи тремтять! Очі твої так страшно горять...
Фердінанд. Ні, Луїзо! Не тремти! Це не безумство говорить у мені! Це коштовний дарунок небес, рішення в цю відповідальну мить, коли стиснуті груди тільки кечуваним зусиллям можуть себе облегшити. Я люблю тебе, Луїзо, ти будеш моєю, Луїзо... А тепер — до мого батька! (Поспішає до виходу, і зустрічається з президентом.)
ЯВА ШОСТА Президент, з ним кілька с л у г. Т і, щ о й були. Президент (входячи). Він уже тут!
Усі перелякані.
Фердінанд (відступає на кілька кроків назад). У домі невинності.
Президент. Де син навчається, як слухатися батька! Фердінанд. Дозвольте нам...
Президент (перебиває його, до Міллера). Це батько? М і л л е р. Міський музикант Міллер. Президент (до дружини). Це мати? Дружина. Ах, так, мати!
Фердінанд (до Міллера). Батьку, відведи свою дочку геть, вона може знепритомніти!
Президент. Зайве піклування! Я приведу її до пам'яті. (До Ауїзи.) Як давно ти знайома з сином президента?
Луїза. Я не питала, хто він такий. Фердінанд фон-Вальтер буває в мене з листопада.
Фердінанд. Молиться на неї! Президент. Давав він тобі обіцянку?
Фердінанд. Кілька хвилин тому — найурочистішу, як перед лицем бога.
Президент (гнівно, до свого сина). До сповіді в твоєму шаленстві тебе ще покличуть. (До Луїзи.) Я чекаю на відповідь..
Луїза. Він заприсягнувся мені в коханні.
Фердінанд. І він його збереже.
Президент. Чи я мушу наказувати, щоб ти замовкнув?.. Ти прийняла його присягання?
Луїза (ніжно). Я відповіла йому тим самим. Фердінанд (твердо). Ми зв'язані.
Президент. Я накажу викинути геть цей відголосок. (Злісно, до Луїзи.) Але ж він щоразу платив тобі готівкою?
Луїза (уважно). Це запитання я не зовсім розумію.
Президент (з уїдливим сміхом). Ні? Що ж! Я маю на думці... кожне ремесло має, як то кажуть, золоте дно, сподіваюся, що й ти теж не дурно віддавала свою прихильність. Чи, може, ти вдовольнялася самою насолодою? Так?
Фердінанд (підбігає як несамовитий). Прокляття! Що це таке?
Луїза (до майора, з гідністю і гнівом). Пане фон-Вальтере, тепер ви вільні!
Фердінанд. Батьку! Чесноту треба поважати і в лахмітті!
Президент (сміється голосніше). Кумедна вигадка! Батько має поважати синову повію. Луїза (падає). О небо праведне!
Фердінанд (до Луїзи, одночасно замірившись шпагою на президента і відразу ж опускаючи її). Батьку! Ви раз дали мені життя — тепер ми квити. (Ховаючи шпагу.) Вексель синівського обов'язку розірвано...
Міллер (що доти стояв осторонь, виходить схвильований наперед, то люто скрегочучи зубами, то клацаючи ними від страху). Ваша вельможність... Дитина — це батьків клопіт... Будь ласка, пробачте. Хто лає дитину повією, той б'є батька в обличчя, а на ляпас відповідають ляпасом. Така в нас такса. Будь ласка, пробачте!
Дружина. Порятуй нас, боже! Ще й старий розійшовся... Ось тепер упаде гроза на каші голови!..
Президент (не зовсім дочув). І звідник заворушився? Ми зараз поговоримо з тобою, звіднику.
Міллер. Будь ласка, пробачте! Я звуся Міллер, якщо ви хочете послухати адажіо, а для розпусти нічим прислужитися не
№
можу! Поки що при дворі цього добра досить, і нам, простим людям, не доводиться його постачати. Будь ласка, пробачте!
Дружина. Ради неба, чоловіче! Ти занапастиш і жінку і дитину.
Фердінанд. У ролі, яку ви граєте, батьку, вам принаймні варто було б обійтися без свідків!
Міллер (підходить ближче, сміливіше). Скажу вам ясно, по-німецьки! Будь ласка, пробачте! Ваша вельможність на свій розсуд керують і панують у країні. Але це — моя господа! Мій низенький поклін, якщо мені колись доведеться звернутися з проханням, але непроханого гостя я виставляю за двері... Будь ласка, пробачте!
Президент (пополотнів од люті). Що? Що таке? (Підходить до нього ближче.)
Міллер (повільно відступає). Така моя думка, пане... Будь ласка, пробачте!
Президент (спалахнувши). Ах ти, негіднику! До в'язниці приведе тебе твоя зухвала думка... Геть! Покликати судову сторожу!
.Дехто з його супроводу виходить; президент, розлючений, бігає по кімнаті.
Батька до в'язниці! До ганебного стовпа матір і розпусницю .дочку! Хай правосуддя подасть руку моїй люті! За цю ганьбу я зажадаю страхітливого задоволення... Отака наволоч сміла б руйнувати мої плани і безкарно нацьковувати батька на сина?.. Ах, прокляті! Я насичу свою ненависть вашою загибеллю, все це кодло, батька" матір і дочку, принесу в жертву моїй пекучій помсті!
Фердінанд (спокійно і твердо стає поміж ними). О ні! Не бійтесь! Я з вами! (До президента, покірливо.) Більше обачливості, мій батьку! Якщо ви любите себе — не треба насильства. Є куточок у моєму серці, де не звучало ще ніколи слово батько.
