Чекаючи на Ґодо - Беккет Семюел
Естрагон. А!
Пауза.
Владімір. Вони сильно змінилися. Естрагон. Хто? Владімір. Ці двоє.
Естрагон. Авжеж. Давай про щось погомонимо. Владімір. Сильно, кажу, вони змінилися. Естрагон. Може бути. Всі міняються, всі крім нас. Владімір. Може бути? Не "може бути", а сильно. Хіба ти не помітив?
Естрагон. Як скажеш. Але я Тх раніше не бачив. Владімір. Бачив, бачив. Е с т р а г о н. Ба ні.
Владімір. Ая тобі кажу, що ми їх уже бачили. Ти такий забудько. (Пауза). Якщо це — ті ж самі.
Естрагон. А чому ж тоді вони нас не впізнали?
Владімір. Це не доказ. Я теж удав, ніби вперше їх бачу. А нас, хіба нас коли хто впізнавав?
Естрагон. Ну годі. А зараз треба — цить! (Владімір не реагує). Цить ти!
Владімір. Але це — ті ж самі.
Естрагон. Діді! Це не наша нога! (Човгає до лаштунків, намагається зазирнути за завісу).
Голос і з-п оза лаштунків. Пане!
Естрагон зупиняється. Обидва дивляться туди, звідки пролунав голос.
Естрагон. Знов починається. Владімір. А йди-но сюди, дитино.
Виходить хлопчик. Він боїться, тому робить крок і спиняється.
Хлопчик. Ви пан Альбер? Владімір. Я. Естрагон. Що тобі треба? Владімір. Йди ближче.
Хлопчик не рухається.
Естрагон (роздратовано). Ближче, кому кажуть!
Хлопчик робить кілька непевних кроків, зупиняється.
Владімір. Я тебе слухаю. Хлопчик. Пан Годо... (Замовкає). Владімір. Звичайно. (Пауза). Ближче.
Хлопчик не рухається.
Естрагон (роздратовано). Ближче, кому кажуть!
Хлопчик робить кілька непевних кроків, зупиняється.
Де це ти так забарився?
Владімір. Ти приніс звістку від пана Годо? Хлопчик. Так, пане. Владімір. Це добре. Кажи її. Естрагон. Де це ти так забарився?
Хлопчик дивиться то на одного, то на іншого, не може вирішити, кому відповідати.
Владімір (до Естрагона). Облиш його.
Естрагон (до Владіміра). А помовч, бога ради! (Йде до хлопчика). Ти знаєш, котра вже година?
Хлопчик (задкує). То не моя провина, пане. Естрагон. А чия ж, моя? Хлопчик. Я боявся, пане.
Естрагон. Чого боявся? Кого? Нас? (Пауза). Кажи!
Владімір. Мені все ясно, його злякали ті, інші.
Естрагон. Ти вже давно тут?
Хлопчик. Давно, пане.
Владімір. Тебе злякав батіг?
Хлопчик. Так, пане.
Владімір. І зойки?
Хлопчик. Так, пане.
Владімір. І ті два чоловіки?
Хлопчик. Так, пане.
Владімір. Ти їх знаєш?
Хлопчик. Ні, пане.
Владімір. А сам ти місцевий?
Хлопчик. Так, пане.
Естрагон. Та бреше він все! (Хапає хлопчика за руку). Кажи правду!
Хлопчик (дрижить). Але ж це правда, пане. Владімір. Дай йому спокій. Чи ти сказився?
Естрагон відпускає Хлопчика, відходить, хапається за голову. Владімір та Хлопчик дивляться на нього. Естрагон опускає руки, його обличчя перекошене від болю
й розпачу.
Який тебе ґедзь укусив?
Естрагон. Який я нещасний? Владімір. Чого це! З яких пір? Естрагон. Забув.
Владімір. Які тільки коники не викидає наша пам'ять.
Естрагон намагається щось сказати, але, подумавши, човгає до того місця, де він сидів на початку, сідає, починає розв'язувати шнурівку на черевиці.
(До Хлопчика). Так я тебе слухаю. Хлопчик. Пан Годо...
Владімір (перебиває його). Я, здається, тебе вже бачив.
Хлопчик. Не знаю, пане.
Владімір. А ти хіба мене не бачив?
Хлопчик. Ні, пане.
Владімір. А вчора ти не приходив?
Хлопчик. Ні, пане.
Владімір. Ти, значить, оце вперше приходиш? Хлопчик. Так, пане.
Мовчанка.
Владімір. Балакай... (Пауза). Ну добре, продовжуй.
Хлопчик (немов скоромовку). Пан Годо казав, щоб я вам сказав, що сьогодні ввечері його не буде, але він обов'язково прийде завтра.
Владімір. І це все?
Хлопчик. Так, пане.
Владімір. Ти працюєш на пана Годо?
Хлопчик. Так, пане.
Владімір. І що ж ти робиш?
Хлопчик. Пасу кіз, пане.
Владімір. І він з тобою добре поводиться?
Хлопчик. Так, пане.
Владімір. Не б'є тебе?
Хлопчик. Мене — ні, пане.
Владімір. А кого він б'є?
Хлопчик. Мого брата, пане.
Владімір. То ти маєш брата?
Хлопчик. Так, пане.
Владімір. А він що робить?
Хлопчик. Пасе вівці, пане.
Владімір. А чому він тебе не б'є?
Хлопчик. Я не знаю, пане.
Владімір. Значить, він тебе любить?
Хлопчик. Не знаю, пане.
Владімір. І годує тебе нормально? (Хлопчик вагається). їжі він тобі достатньо дає?
Хлопчик. Достатньо, пане.
Владімір. То ти, виходить, усім задоволений і щасливий? (Хлопчик вагається). Ти мене чуєш? Хлопчик. Так, пане. Владімір. То відповідай. Хлопчик. Я не знаю, пане. Владімір. Не знаєш, щасливий ти чи ні?
Хлопчик. Так, пане.
Владімір. Зовсім як я. (Пауза). А де ти спиш?
Хлопчик. На горищі, пане.
Владімір. Разом із братом?
Хлопчик. Так, пане.
Владімір. У сіні?
Хлопчик. Так, пане.
Пауза.
Владімір. Ну то йди собі.
Хлопчик. А що мені переказати панові Годо, пане?
Владімір. Скажи йому... (Вагається). Скажи, що ти нас бачив. (Пауза). Ти ж нас добре бачиш?
Хлопчик. Так, пане. (Відступає на крок, вагається, повертається й біжить геть).
Раптом світло гасне. Стає поночі. Сходить місяць, доходить до центру кону, спиняється. Весь кін у тьмяному срібному світлі.
Владімір. Нарешті!
Естрагон підводиться, йде до Владіміра. В кожній руці він тримає по черевику, ставить їх на рампу, розпрямляється, дивиться на місяць.
Що ти робиш?
Естрагон. Те саме, що й ти. Витріщаю баньки на місяць. Владімір. Ні, з черевиками.
Естрагон. Хай стоять отут. (Пауза). Хтось прийде і після мене... хтось схожий на мене, але з меншою ногою, побачить, візьме, взує і буде щасливим.
Владімір. А ти ж як, босоніж ходитимеш?
Естрагон. Як Христос.
Владімір. Христос! До чого тут він? Хіба можна рівняти? Естрагон. Я все життя прагнув бути, як він. Владімір. Але ж там які теплі краї! І не вогко ніколи. Естрагон. Так. Як розіпнуть, так одразу і вмираєш. Не треба чекати.
Мовчанка.
Владімір. Нам тут більше нічого робити. Естрагон. Анічогісінько.
Владімір. Чуєш, Того, тільки не треба отак. Завтра нам пощастить.
Естрагон. Звідки ти знаєш?
Владімір. Ти хіба не чув, що пацан сказав?
Естрагон. Ні.
Владімір. Він сказав, що завтра Годо обов'язково прийде. (Пауза). Ти зрозумів?
Естрагон. Виходить, треба чекати на цьому місці.
Владімір. Чи ти здурів? Треба притулок десь на ніч шукати. (Бере Естрагона за руку). Гайда. (Тягне Естрагона за собою. Той спочатку піддається, потім опирається. Вони зупиняються).
Естрагон (позирає на дерево). Шкода, що в нас немає мотузки.
Владімір. Гайда. Холоднішає. (Тягне Естрагона, той знову спочатку піддається, тоді опирається, потім вони зупиняються).
Естрагон. Нагадай мені завтра, щоб я прихопив мотузку.
Владімір. Угу. Ходімо. (Тягне Естрагона. Все повторюється знову).
Естрагон. Це ж скільки часу ми з тобою не розлучаємося? Владімір. Не знаю. Років, либонь, з п'ятдесят. Естрагон. А пам'ятаєш, як я шугнув колись з кручі у вир? Владімір. Ми збирали тоді виноград на березі Рони. Естрагон. І ти мене витяг. Владімір. Минулося-забулося.
Естрагон. Було сонячно, але речі довго не сохли. Владімір. Годі тобі. Ходімо. (Тягне Естрагона. Вся гра повторюється знову).
Естрагон. Чекай. Владімір. Холодно.
Естрагон. Я часом питаю себе, чи не краще було б, якби кожен з нас жив осібно. (Пауза). І йшов би своєю дорогою. Владімір (спокійно). Я не певен. Естрагон. Ніхто ні в чому не певен.
Владімір. Можемо розійтися будь-коли, якщо ти гадаєш, що так буде краще.
Естрагон. Зараз не варто.
Мовчанка.
Владімір. Вірно. Зараз не варто.
Мовчанка.
Естрагон. Ну то пішли? Владімір. Пішли.
Вони не рухаються. Завіса
ДРУГА ДІЯ
Наступного дня. О тій самій порі. На тому ж місці. Естрагонові черевики стоять біля самої рампи. Вони торкаються підборами, носаки стирчать врізнобіч. Капелюх Лакі валяється на тому самому місці, що й вчора. На дереві з'явилося листя. Жвавою ходою заходить Владімір. Зупиняється, пильно дивиться на дерево. Тоді зривається й кілька разів прудко перетинає кін у різних напрямках. Спиняється біля черевиків, піднімає один із них, вивчає, обнюхує, ставить на місце. Знову ходить узад-вперед. Зупиняється біля правої куліси, вдивляється, прикриваючись долонею від сонця. Знову крокує. Зупиняється біля протилежної куліси, повторює ті самі рухи. Крокує знову. Раптом зупиняється, складає руки, відкидає голову, починає голосно
співати.
Владімір. Якось бездомний цуцик... (Взявши занизьку тональність, уриває себе, прочищає горло, бере вище).
Якось бездомний цуцик
Та й до корчми забрів.
Побачив його кухар,
Ковінькою огрів.
А кобелі та сучки
Прийшли свого ховать... (Уриває себе, замислюється, співає далі).
А кобелі та сучки
Прийшли свого ховать,
Щоб під хрестом на дошці
Всю правду написать... (Робить паузу, замислюється, продовжує).
А кобелі та сучки
Прийшли свого ховать... (Зупиняється, замислюється. Бере нижче).
Прийшли свого ховать... (Замовкає, якусь хвильку стоїть нерухомо, зривається з місця, гасає з кінця в кінець кону. Зупиняється біля дерева, йде далі, до лівої куліси, вдивляється в обрій, йде в протилежний бік, дивиться).
У цю мить з лівої куліси виходить похнюплений Естрагон, босоніж. Естрагон перетинає кін. Владімір обертається, помічає його.
Знову ти!
Естрагон зупиняється, але голови не підводить. Владімір йде до нього.
Йди, я тебе обніму!
Естрагон. Не торкайся мене!
Ображений Владімір заклякає. Мовчанка.
Владімір. Хочеш, щоб я пішов геть? (Пауза). Гого! (Пауза. Владімір не зводить з нього очей). Тебе знову били? (Пауза). Гого!
Естрагон мовчить, голови не підводить.
Де ти ночував? (Мовчанка. Підходить до Естрагона).
Естрагон. Не торкайся мене! Не питай нічого! І не кажи нічого! Побудь зі мною!
Владімір. Чижя тебе коли залишав?
Естрагон. Але й не затримував ніколи.
Владімір. Ану подивися на мене! (Естрагон не рухається. Різко). Подивися, кому я кажу!
Естрагон підводить голову. Пильно розглядають один одного, наче кожен з них — витвір мистецтва, поступово зближаються, тоді кидаються в обійми, ляскають один одного по спині. Рознімають обійми. Естрагон, втративши підтримку, мало не падає.
Естрагон. Нуй погода!
Владімір. Хто тебе образив? Розкажи.
Естрагон. Ще один день проминув.
Владімір. Не зовсім.
Естрагон. Для мене він уже скінчився, що б там не трапилося. (Мовчанка). Я наче чув, ти щойно співав. Владімір. І я щось таке пригадую.
Естрагон. Така мене прикрість узяла. Це ж він там,'кажу собі, сам-один, вирішив, що я пішов, і співає.
Владімір. Серцю не накажеш. Я сьогодні весь день у прекрасній формі. (Пауза). І вночі жодного разу не вставав.
Естрагон (сумно).
