Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулінг Джоан

Проникливе блакитне око глянуло на нього з уламка дзеркальця, а тоді прийшла допомога. "У Гоґвортсі завжди нададуть допомогу тому, хто її попросить".

Гаррі витер руки, не помічаючи краси світанку за вікном і не чуючи розмов у вітальні. Він дивився десь за море і почувався, як ніколи, дуже близьким до суті всього, що відбувалося.

А шрам поколював, і він знав, що Волдеморт теж прямує до цієї мети. Гаррі розумів усе і водночас не розумів нічого. Інтуїція підказувала йому одне, а розум — зовсім інше. Дамблдор у Гаррі в голові всміхнувся, дивлячись поверх кінчиків молитовно складених пальців.

Ви дали Ронові світлогасник. Ви зрозуміли його... і дали йому змогу повернутися...

І Червохвоста ви теж розуміли... ви знали, що в глибині його душі ховається крихітка каяття...

А якщо ви розуміли їх... то що вам було відомо про мене, Дамблдоре?

Невже я маю знати, але не шукати? Чи ви розуміли, що мені важко буде збагнути? Тому все так і ускладнили? Щоб я мав час у всьому розібратися?

Гаррі стояв непорушно, втупивши очі туди, де на обрії сходив яскраво-золотий краєчок сліпучого сонця. Тоді глянув на свої чисті руки, здивувався, що тримає в них ганчірку, поклав її і пішов у передпокій. І тут його шрам сердито запульсував, а у свідомості майнули, наче віддзеркалення пролітаючої над водою бабки, контури дуже добре йому знайомої будівлі.

Білл і Флер стояли біля сходів.

— Я мушу поговорити з Ґрипхуком і Олівандером, — сказав Гаррі.

— Ні, — запротестувала Флер. — Тгеба затшекати, 'Аггі. Вони дюше хвогі і втомлені...

— Вибач, — сказав він без натиску, — але це не може чекати. Мушу поговорити з ними негайно. Наодинці... і з кожним окремо. Це невідкладно.

— Гаррі, що це, в біса, означає? — здивувався Білл. — Ти з'являєшся з мертвим ельфом-домовиком і напівпритомним ґобліном, у Герміони вигляд, наче її катували, а Рон відмовляється бодай щось мені пояснити...

— Ми не можемо тобі сказати, що робимо, — категорично заявив Гаррі. — Білл, ти член Ордену і знаєш, що Дамблдор довірив нам виконати певну місію. Ми не маємо права про це розповідати.

Флер нетерпляче пирхнула, але Білл на неї не глянув. Він не зводив очей з Гаррі. Його пошрамоване лице не виражало жодних емоцій. Нарешті Білл промовив:

— Гаразд. З ким ти хочеш поговорити спочатку?

Гаррі завагався. Він знав, як багато залежало від його рішення. Часу майже не лишалося. Треба було робити вибір: горокракси чи реліквії?

— З Ґрипхуком, — сказав Гаррі. — Спочатку поговорю з Ґрипхуком.

Серце калатало в грудях, наче він бігцем щойно подолав неймовірну перешкоду.

— Тоді нагору, — сказав Білл і пішов перший.

Гаррі вже піднявся на кілька сходинок, проте зупинився й озирнувся.

— Ви теж мені потрібні! — крикнув Ронові й Герміоні, що ховалися в затінку коло дверей вітальні.

Вони вийшли на світло, і дивне полегшення проступило на їхніх обличчях.

— Як ти там? — запитав Гаррі Герміону. — Ти така молодчина... вигадала цілу історію, коли вона тебе катувала...

Герміона слабко всміхнулась, а Рон стис їй руку.

— Що робимо далі, Гаррі? — спитав він.

— Побачите. Ходімо.

Гаррі, Рон і Герміона піднялися за Біллом крутими сходами до маленького сходового майданчика. Там було троє дверей.

— Сюди, — сказав Білл, відчиняючи двері їхньої з Флер спальні. Тут вікно теж виходило на море, поцятковане золотом світанку. Гаррі підійшов до вікна, повернувся спиною до яскравого видовища, склав руки і став чекати. Шрам пульсував. Герміона сіла на крісло біля туалетного столика, а Рон примостився на його поручні.

Знову з'явився Білл з маленьким ґобліном на руках, поклав його обережно на ліжко. Ґрипхук хрипко подякував, і Білл вийшов, зачинивши за собою двері.

— Вибач, що витяг тебе з ліжка, — почав Гаррі. — Як твої ноги?

— Болять, — відповів ґоблін. — Але гояться.

Він і досі не випускав з рук Ґрифіндорів меч і вигляд мав якийсь дивний: чи то войовничий, чи то заінтригований. Гаррі звернув увагу на землисту ґоблінову шкіру, на довгі тонкі пальці, на чорнющі очі. Флер його роззула. Довгі ступні були брудні. Він був вищий, ніж ельфи-домовики, та не набагато. Зате його опукла голова була значно більша, ніж у людей.

— Ти, мабуть, не пам'ятаєш... — почав Гаррі.

— ...що я — той ґоблін, який показав тобі твій сейф, коли ти вперше в житті відвідав "Ґрінґотс"? — договорив за нього Ґрипхук. — Я все пам'ятаю, Гаррі Поттер. Ти навіть серед ґоблінів дуже відомий.

Гаррі й ґоблін обмінялися оцінюючими поглядами. Гаррін шрам не переставав боліти. Хотілося якомога скоріше закінчити цю розмову з Ґрипхуком — і водночас він боявся зробити хибний хід. Поки думав, як краще викласти своє прохання, ґоблін перший порушив тишу.

— Ти поховав ельфа, — несподівано злісно сказав він. — Я бачив тебе з вікна сусідньої кімнати.

— Так, — підтвердив Гаррі.

Ґрипхук скоса зиркнув на нього зизуватими очима.

— Ти якийсь дивний чаклун, Гаррі Поттер.

— Чому це? — машинально потер шрам Гаррі.

— Ти викопав могилу.

— То й що?

Ґрипхук не відповів. Гаррі подумав, що той, мабуть, насміхається, бо він діяв як маґл, проте його мало обходило, схвалює Ґрипхук поховання Добі чи ні. Він зосередився для атаки.

— Ґрипхук, я хочу попросити...

— А ще ти врятував ґобліна.

— Що?

— Ти забрав мене сюди. Урятував мене.

— Я думаю, ти не шкодуєш? — трохи нетерпляче сказав Гаррі.

— Ні, Гаррі Поттер, — відповів Ґрипхук і накрутив на палець ріденьку чорну борідку, що стирчала з його підборіддя, — але ти дуже дивний чаклун.

— Добре, — сказав Гаррі. — Грипхуче, мені потрібна допомога, і ти можеш мені її надати.

Ґоблін нічим не виявив свого схвалення, і далі насуплено позираючи на Гаррі, наче ніколи такого, як він, не бачив.

— Мені треба проникнути в один Ґрінґотський сейф.

Гаррі не мав наміру говорити це так відверто. Слова самі вилетіли, коли біль пронизав його шрам-блискавку, і він знову побачив контури Гоґвортсу. Він рішуче заблокував свій мозок. Спочатку мав завершити справу з Ґрипхуком. Рон з Герміоною дивилися на Гаррі так, наче він збожеволів.

— Гаррі... — почала було Герміона, але Ґрипхук її перебив.

— Проникнути в Ґрінґотський сейф? — перепитав ґоблін і зморщився, змінюючи позу на ліжку. — Це неможливо.

— Ні, можливо, — заперечив йому Рон. — Таке вже бувало.

— Так, — погодився Гаррі. — У той самий день, коли ми вперше з тобою зустрілися, Ґрипхуче. На мій день народження, сім років тому.

— Той сейф уже був порожній, — огризнувся ґоблін, і Гаррі зрозумів, що, навіть пішовши з "Ґрінґотсу", Ґрипхук з образою сприймав саму думку, що можна прорвати захисні банківські редути. — Він тоді був майже незахищений.

— Зате сейф, у який потрібно проникнути, не буде порожній, а його захист буде надзвичайно потужний, — сказав Гаррі. — Він належить Лестранжам.

Він бачив, як ошелешено перезирнулися Рон з Герміоною, але він ще встигне їм усе пояснити після того, як Ґрипхук дасть свою відповідь.

— У тебе немає шансів, — рішуче заперечив Ґрипхук. — Жодного шансу. "Бо як шукатимеш у нас багатств, яких ти не припас..."

— "...тоді, злочинцю, не забудь..." — так, я знаю, я пам'ятаю, — сказав Гаррі. — Але я не шукаю собі багатств, я не прагну особистої користі. Ти мені віриш?

Ґоблін подивився на Гаррі скоса. Шрам-блискавка заколов, та Гаррі не звертав уваги, відмовляючись знати, біль це чи заманювання.

— Якщо і є такий чаклун, якому б я повірив, що він не прагне особистої користі, — сказав нарешті Ґрипхук, — то це ти, Гаррі Поттер. Ґобліни й ельфи не звикли, щоб їх захищали чи поважали, а ти сьогодні це продемонстрував. На відміну від інших паличконосців.

— Паличконосців, — повторив Гаррі. Слово було дивне для вух, але тут дужче заболів шрам, бо Волдеморт повернув думки на північ, а йому вже не терпілося розпитувати Олівандера, що був у сусідній кімнаті.

— Чаклуни й ґобліни, — тихо сказав Ґрипхук, — дуже довго змагалися за право носити чарівні палички.

— Але ж ґоблінам для чарів не потрібні палички, — докинув Рон.

— Не в цьому суть! Чаклуни відмовляються ділитися секретами виготовлення чарівних паличок з іншими магічними істотами, вони не дають нам змоги вдосконалити свої сили!

— Ґобліни теж не діляться таємницями своїх чарів, — не вгавав Рон. — Ви ж не розказуєте нам, як робити мечі і обладунки. Ґобліни роблять з металами таке, що чаклунам і не снилося...

— Не має значення, — зупинив його Гаррі, помітивши, що Ґрипхукове лице змінило колір. — Тут не йдеться про протистояння між чаклунами й ґоблінами або якимись іншими магічними істотами...

Ґрипхук огидно реготнув.

— А от і ні, бо йдеться саме про це! Темний Лорд стає дедалі могутніший, а це означає, що ваша раса ще більше вивищиться над моєю! "Ґрінґотс" потрапив у руки чаклунів, ельфів-домовиків ріжуть, як худобу, а хто з паличконосців протестує?

— Ми! — вигукнула Герміона. Вона випросталася, очі її заблищали. — Ми протестуємо! І на мене полюють так само, як на будь-якого ґобліна чи ельфа, Ґрипхуче! Бо я бруднокровка!

— Не кажи так на себе... — пробурмотів Рон.

— Чому не казати? — заперечила Герміона. — Я бруднокровка, і я цим пишаюся! За нового режиму моє становище не краще, ніж твоє, Ґрипхуче! Це ж мене катували у Мелфоїв!

Говорячи, вона відхилила комір халата, щоб показати тонкий поріз на горлі, завданий Белатрисою — яскраво червоний на тлі білої шкіри.

— А ти знав, що це Гаррі звільнив Добі? — запитала вона. — Ти знав, що ми кілька років боролися за визволення ельфів? — Рон ніяково засовався на поручні Герміониного крісла. — Ніхто не бажає здолати Відомо-Кого більше, ніж ми, Ґрипхуче!

Ґоблін дивився на Герміону з не меншим подивом, ніж перед тим на Гаррі.

— Що саме ти шукаєш у сейфі Лестранжів? — запитав він раптом. — Меч, який там лежить, підроблений. Справжній — оцей. — Він обвів їх по черзі поглядом. — Думаю, ви це вже знаєте. Ви ж самі попросили, щоб я збрехав.

— Але ж у цьому сейфі лежить не тільки підроблений меч? — запитав Гаррі. — Може, ти там бачив ще щось?

Серце калатало ще дужче. Він подвоїв зусилля, щоб іґнорувати посіпування шраму.

Ґоблін знову накрутив борідку на палець.

— Наші закони забороняють розкривати таємниці "Ґрінґотсу". Ми охоронці казкових скарбів. Ми з повагою ставимося до предметів, відданих під нашу опіку, багато з яких були виготовлені нашими руками.

Ґоблін погладив меч, а його чорні очі блукали від Гаррі до Герміони, від Герміони до Рона і знову до Гаррі.

— Такий юний, — сказав він врешті, — а ворогів так багато.

— То ти нам допоможеш? — запитав Гаррі.