Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулінг Джоан
Вишкірив гострющі зуби. — Пусти мене, жінко!
— Де ти знайшов цей меч? — повторила вона, погрозливо махнувши ним перед самим його носом. — Снейп поклав його в мій сейф у "Ґрінґотсі"!
— Він був у їхньому наметі, — проскрипів Ґрейбек. — Кажу тобі, пусти!
Белатриса махнула чарівною паличкою, і вовкулака скочив на ноги, хоч і боявся до неї наближатися. Він прокрався за крісло і вчепився в його спинку брудними кривими кігтями.
— Драко, викинь це сміття з дому, — звеліла Белатриса, показуючи на непритомних хапунів. — Якщо не маєш сміливості їх порішити, то покинь їх на подвір'ї для мене.
— Не смій говорити з Драко, наче з... — розлючено вигукнула Нарциса, проте Белатриса заверещала:
— Тихо будь! Циссі, ситуація набагато серйозніша, ніж ти можеш собі уявити! Виникла дуже серйозна проблема!
Вона стояла, засапавшись, і розглядала руків'я меча. Тоді озирнулася на мовчазних бранців.
— Якщо це й справді Поттер, його не можна чіпати, — пробурмотіла вона не стільки іншим, скільки сама собі. — Темний Лорд бажає сам порішити Поттера... але якщо він довідається... я мушу... я мушу знати...
Вона знову повернулася до сестри.
— Полонених треба завести в підвал, поки я вирішу, що робити!
— Це мій дім, Бело, не наказуй у моєму...
— Виконуй! Ти й не підозрюєш, у якій ми небезпеці! — зарепетувала Белатриса. Видно було, що вона перелякана до божевілля. З її чарівної палички шугонула тонесенька цівка вогню, пропаливши дірку в килимі.
Нарциса мить вагалася, а тоді звернулася до вовкулаки.
— Заведи полонених у підвал, Ґрейбек.
— Стривай, — різко зупинила її Белатриса. — Усіх, крім... крім бруднокровки.
Ґрейбек аж закректав від насолоди.
— Ні! — крикнув Рон. — Візьміть краще мене, беріть мене! Белатриса вдарила його в обличчя, аж кімнатою покотилася луна.
— Якщо вона помре під час допиту, ти будеш наступний, — сказала вона. — Зрадники роду, як на мене, нічим не кращі за бруднокровців. Відведи їх униз, Ґрейбек, і дивися, щоб усе було надійно, але більше нічого з ними не роби... поки що.
Вона шпурнула Ґрейбекові його чарівну паличку, а тоді вийняла з-під мантії короткого срібного ножа. Розрізала ним мотузки, відділила Герміону від решти бранців і поволокла за коси на середину кімнати. Ґрейбек тим часом, тримаючи перед собою чарівну паличку, з якої ніби струменіла невидима нездоланна сила, повів усіх інших до дверей, що вели в темний перехід.
— Думаю, вона дасть мені шматочок дівульки, коли її ухекає? — пробурмотів собі під ніс Ґрейбек, ведучи бранців по коридору. — Я б не відмовився від одного-двох шматочків, а ти, рудий?
Гаррі відчував, як тремтить Рон. Вовкулака штовхав їх крутими сходами. Були й досі зв'язані спиною до спини і щомиті могли послизнутися й скрутити собі в'язи. Унизу Ґрейбек ударом чарівної палички відімкнув важкі двері, заштовхав усіх у вологе затхле приміщення й покинув у цілковитій темряві. Грюкнули, зачиняючись, двері, і не встигла ще згаснути луна цього звуку, як згори долетів жахливий, нелюдський крик.
— ГЕРМІОНО! — загорлав Рон, звиваючись і виборсуючись з мотузок, що всіх їх зв'язували, аж Гаррі мало не впав. — ГЕРМІОНО!
— Тихо! — сказав Гаррі. — Не кричи, Роне, треба придумати, що...
— ГЕРМІОНО! ГЕРМІОНО!
— Треба щось придумати, перестань кричати... треба якось позбутися цих мотузок...
— Гаррі? — почувся з темряви чийсь шепіт. — Роне? Це ви? Рон перестав кричати. Неподалік щось заворушилося й Гаррі побачив, що до них наближається якась тінь.
— Гаррі? Рон?
— Луна?
— Так, це я! Ой, ні, я ж не хотіла, щоб вас упіймали!
— Луно, можеш помогти зняти ці мотузки? — запитав Гаррі.
— О, так, зараз... тут є старий цвях, ми ним користуємось, якщо треба щось зламати... хвилиночку...
Нагорі знову заверещала Герміона. Після неї почувся й Белатрисин вереск, проте розібрати слова було неможливо, бо знову зарепетував Рон:
— ГЕРМІОНО! ГЕРМІОНО!
— Містере Олівандер, — почув Гаррі Лунині слова. — Містере Олівандер, чи маєте ви цвях? Якби ви трошки посунулися... здається, він був біля глечика з водою...
За кілька секунд вона повернулася.
— Тільки не ворушіться, — попередила.
Гаррі відчував, як вона встромила цвях у міцні волокна мотузок, щоб хоч трохи послабити вузол. Згори долинув Белатрисин голос.
— Ще раз тебе питаю! Звідки у вас цей меч? Звідки?
— Ми його знайшли... знайшли... БУДЬ ЛАСКА! — Герміона знову закричала. Рон почав звиватися й іржавий цвях дряпнув Гаррі руку.
— Роне, будь ласка, не смикайся! — прошепотіла Луна. — Я ж не бачу, що роблю...
— У мене в кишені, — пробурмотів Рон. — у мене в кишені є світлогасник, і він повний світла.
За кілька секунд почулося клацання і в підвалі з'явилися світляні сфери, що їх висмоктав світлогасник з ламп у наметі. Не маючи змоги повернутися у свої джерела, вони повисли в повітрі, неначе крихітні сонця, заливаючи підвал світлом. Гаррі побачив величезні Лунині очі на побілілому обличчі і нерухоме тіло майстра чарівних паличок Олівандера, що лежав, скрутившись, на підлозі в кутку. Витягши шию, він зумів побачити упійманих разом з ним Діна та ґобліна Ґрипхука. Ґоблін був ледве притомний і стояв лише завдяки мотузкам, що прив'язували його до інших бранців.
— О, тепер набагато легше, дякую, Роне, — зраділа Луна й знову почала длубатися цвяхом у мотузках. — Привіт, Діне!
Згори долинув Белатрисин голос.
— Брешеш, гидка бруднокровко, я це знаю! Ви залізли в мій сейф у "Ґрінґотсі"! Кажи мені правду, кажи правду!
І знову жахливий крик...
— ГЕРМІОНО!
— Що ви звідти ще взяли? Що ще у вас є? Кажи, бо клянуся, що проштрикну цим ножем тебе наскрізь!
— Готово!
Гаррі відчув, як злетіли мотузки, а коли озирнувся, потираючи зап'ястя, то побачив, що Рон кружляє підвалом і придивляється до низенької стелі, шукаючи там люк. Дін із закривавленим і вкритим синцями обличчям подякував Луні й залишився стояти, здригаючись усім тілом, а от Ґрипхук сповз додолу приголомшений і дезорієнтований, неначе був напідпитку. На його темному лиці не було живого місця.
Рон саме намагався роз'явитися без чарівної палички.
— Звідси немає виходу, Роне, — сказала Луна, що спостерігала за його марними зусиллями. — З цього підвалу неможливо втекти. Я спочатку теж намагалася. Містер Олівандер сидить тут уже довго і перепробував усе, що міг.
Герміона знову закричала. Її крик пронизав Гаррі, завдавши просто фізичного болю. Не зважаючи на люте сіпання шраму, він теж почав бігати підвалом, обмацуючи невідомо навіщо стіни й відчуваючи в глибині душі, що все це намарно.
— Що ви ще взяли, що? ВІДПОВІДАЙ! КРУЦІО! Герміонині крики луною відбивалися від стін нагорі, Рон у підвалі ледь не ридав, гатячи в стіни кулаками, а Гаррі в цілковитому відчаї схопив Геґрідів капшучок, що висів у нього на шиї, й понишпорив у ньому. Витяг Дамблдорів снич і потрусив, сподіваючись невідь-чого, однак нічого так і не сталося. Помахав поламаними половинками чарівної палички з феніксовою пір'їною, але ті не подавали ознак життя. На підлогу впав уламок дзеркальця, і Гаррі побачив, як заіскрилося в ньому щось яскраво-блакитним блиском... З дзеркальця дивилося Дамблдорове око.
— Допоможіть нам! — заволав він у шаленому відчаї. — Ми в підвалі Мелфоєвого маєтку, допоможіть нам!
Око кліпнуло й щезло.
Гаррі вже сумнівався, що воно й справді там було. Покрутив уламок дзеркальця в руках, одначе крім стін та стелі їхньої в'язниці там нічого не віддзеркалювалось. Герміона кричала нагорі ще страшніше, а Рон горлав поруч з ним:
— ГЕРМІОНО! ГЕРМІОНО!
— Як ви залізли в мій сейф? — почули вони Белатрисин крик. — Вам допоміг той бридкий малий ґоблін у підвалі?
— Ми його сьогодні вперше побачили! — ридала Герміона. — Ми не були у вашому сейфі... цей меч не справжній! Це копія, це лише копія!
— Копія? — засичала Белатриса. — Так я й повірила!
— Це легко перевірити! — почувся голос Луціуса. — Драко, приведи ґобліна, він нам скаже, справжній це меч чи ні!
Гаррі метнувся через увесь підвал туди, де на підлозі лежав зіщулений Ґрипхук, і зашепотів у гостре його вухо:
— Ґрипхук, скажи їм, що меч підроблений, вони не повинні знати, що він справжній. Ґрипхук, будь ласка...
Він почув на сходах до підвалу кроки. Наступної миті з-за дверей долинув тремтячий голос Драко.
— Усім відійти. Стати біля задньої стіни. Нічого не робити, бо я вас повбиваю!
Вони так і зробили. Коли забряжчав замок у дверях, Рон клацнув світлогасником, світло знову сховалося в кишеню і в підвалі стало темно. Двері відчинилися. Мелфой, тримаючи перед собою чарівну паличку, зайшов у підвал, блідий і рішучий. Схопив за руку маленького ґобліна й поволік за собою. Двері, грюкнувши, зачинились, і в ту ж мить у підвалі щось голосно ляснуло.
Рон клацнув світлогасником. Три світляні кульки знову вилетіли з його кишені, освітивши ельфа-домовика Добі, який щойно сюди явився.
— ДОБ...
Гаррі вдарив Рона по руці, щоб замовк, але Рона й самого вже до смерті налякала його помилка. Над головою в них протупали кроки. Це Драко тяг Ґрипхука до Белатриси.
Величезні, як тенісні м'ячики, очі Добі були широко розплющені. Він тремтів з ніг до кінчиків вух. Ельф повернувся в будинок колишніх своїх хазяїв і було видно, що це його смертельно налякало.
— Гаррі Поттере, — пискнув він тремтячим голосочком. — Добі прийшов тебе рятувати.
— Але як ти?..
Жахливий крик заглушив слова Гаррі. Це знову катували Герміону. Він вирішив говорити про головне.
— Ти можеш роз'явитися з цього підвалу? — запитав він Добі, а той кивнув головою, аж вуха ляснули.
— І можеш брати з собою людей? Добі знову кивнув.
— Добре... Добі, візьми Луну, Діна, містера Олівандера, і переправ їх... переправ до...
— Білла й Флер, — підказав Рон. — Котедж "Мушля" на околицях Тинворта!
Ельф кивнув утретє.
— А тоді повертайся, — звелів Гаррі. — Ти зумієш це зробити, Добі?
— Звичайно, Гаррі Поттере, — прошепотів маленький ельф. Він побіг до ледь притомного містера Олівандера, схопив однією долонькою майстра чарівних паличок за руку, а другу простяг Луні й Дінові, однак ті не зрушили з місця.
— Гаррі, ми хочемо тобі допомогти! — прошепотіла Луна.
— Ми не можемо тебе покинути, — підтримав її Дін.
— Та швидше ви! Побачимося в Білла й Флер.
Не встиг Гаррі договорити, як його шрам заболів ще нестерпніше, ніж досі.
