Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулінг Джоан

— Дуже приємна дівчинка... яке задоволення... я так люблю м'якеньку шкірку...

Гаррі трохи не знудило. Він упізнав цей голос — Фенрір Ґрейбек, вовкулака, якому дозволили носити мантію смертежера як подяку за його звірячу жорстокість.

— Обшукати намет! — звелів інший голос.

Хтось жбурнув Гаррі долілиць на землю. Глухий удар засвідчив, що поруч кинули Рона. Чулися кроки й гуркіт. Це чоловіки перекидали стільці, обшукуючи намет.

— Ану глянемо, хто тут у нас, — пролунав над головою зловтішний Ґрейбеків голос, і Гаррі перекинули на спину. Світло чарівної палички впало на лице і Ґрейбек зареготав.

— Такі мармизи треба маслопивом запивати. Що з тобою сталося, почваро?

Гаррі відповів не зразу.

— Я тебе питаю, — повторив Ґрейбек, а Гаррі отримав удар у живіт, від якого аж зігнувся, — що сталося?

— Ужалило, — пробурмотів Гаррі. — Щось мене вжалило.

— Ага, схоже на це, — пролунав другий голос.

— Як твоє прізвище? — прогарчав Ґрейбек.

— Дадлі, — відповів Гаррі.

— А ім'я?

— Я... Вернон. Вернон Дадлі.

— Перевір список, Скабіор, — розпорядився Ґрейбек, і Гаррі почув, як той почовгав до Рона. — А ти хто, рудий?

— Стен Шанпайк, — відповів Рон.

— Так ми й повірили, — сказав чоловік на прізвище Скабіор. — Що ми, Стена Шанпайка не знаємо? Він же на нас працює.

Знову почувся глухий удар.

— Я... Б-барді, — застогнав Рон, і Гаррі зрозумів, що в нього в роті повно крові. — Барді Відлі.

— Візлі? — проскреготів Ґрейбек. — То ти пов'язаний зі зрадниками роду, навіть якщо й сам не бруднокровець. І нарешті, твоя юна гарненька подружка... — Він це сказав так пожадливо, що в Гаррі мороз пройшов по спині.

— Не спіши, Ґрейбек, — застеріг Скабіор, а інші загиготіли.

— Ой, та я ще не кусаю. Ану, чи пригадає вона своє ім'я швидше за Барні. Ти хто, симпатюля?

— Пенелопа Клірвотер, — відповіла Герміона. Голос її, хоч і повний жаху, звучав переконливо.

— Який твій Кровний статус?

— Напівкровна, — сказала Герміона.

— Легко перевірити, — втрутився Скабіор. — Але, судячи з вигляду, уся ця шпана ще мала б ходити в Гоґвортс...

— Ми по'инули ш'олу, — пояснив Рон.

— Покинули, рудий? — перепитав Скабіор. — І що, надумали піти в турпохід? І так собі, для хохми, назвати ім'я Темного Лорда?

— Де 'ля 'охми, — заперечив Рон. — Випа'ково.

— Випадково? — Усі аж зігнулися з реготу.

— А ти знаєш, Візлі, де полюбляють називати ім'я Темного Лорда? — прогарчав Ґрейбек. — В Ордені Фенікса. Ці слова щось для тебе означають?

— Ні.

— А вони там не виявляють належної пошани до Темного Лорда, тому на це ім'я накладено табу. Ми вже так вирахували кількох членів Ордену. Але побачимо. Зв'яжіть їх разом з іншими двома затриманими!

Хтось схопив Гаррі за волосся, поволік, примусив сісти, прив'язав спиною до інших спин. Гаррі усе ще був напівсліпий і майже нічого не бачив набряклими очима. Коли чоловік, що його зв'язував, відійшов, Гаррі зашепотів до інших бранців.

— Хтось має чарівну паличку?

— Ні, — озвалися Рон і Герміона по обидва боки від нього.

— Це все я винен. Я назвав його ім'я, пробачте мені...

— Гаррі?

Це був новий, хоч і знайомий голос, а пролунав він у Гаррі за спиною, ліворуч від Герміони.

— Дін?

— Це ти! Якщо вони з'ясують, кого піймали!.. Це хапуни, вони шукають таких, як ми, школярів і видають їх за гроші...

— Непоганий улов для одного вечора, — почулося Ґрейбекове гарчання. Повз Гаррі прогупали підбиті цвяхами черевики, а в наметі знову щось загуркотіло. — Бруднокровка, ґоблін-утікач і три прогульники. Скабіоре, ти вже перевірив їхні прізвища у списку? — проревів він.

— Ага. Нема там Вернона Дадлі, Ґрейбек.

— Цікаво, — вишкірився Ґрейбек. — Це цікаво.

Він присів біля Гаррі, і той побачив крізь вузесенькі щілинки між набряклими повіками поросле сплутаною сірою бородою та вусами обличчя з гострющими жовтими зубами й виразками в кутках рота. Ґрейбек смердів, як і тоді, на верхівці вежі, коли загинув Дамблдор: брудом, потом і кров'ю.

— То, значить, тебе не шукають, Верноне? Чи ти в цьому списку під іншим прізвищем? У якому гуртожитку ти був у Гоґвортсі?

— У Слизерині, — машинально відповів Гаррі.

— От кумедія, вони всі думають, що нам це подобається чути, — вишкірився Скабіор, що стояв у тіні. — Але ніхто й гадки не має, де там вітальня.

— У підвалі, — чітко відповів Гаррі. — Заходити крізь стіну. Там повно черепів і всякого такого, а ще вона під озером, тому там зелене світло.

На мить запала тиша.

— Ну-ну, здається, ми справді вловили пацана зі Слизерину, — буркнув Скабіор. — Радій, Верноне, бо слизеринців серед бруднокровців небагато. А хто твій батько?

— Працює в міністерстві, — збрехав Гаррі. Він знав, що достатньо найменшої перевірки — і вся його шита білими нитками історія розсиплеться, та, з іншого боку, ця гра й так триватиме лише доти, доки його обличчя знову не стане нормальне. — У відділі магічних нещасних випадків і катастроф.

— Знаєш, Ґрейбек, — озвався Скабіор. — Здається, там є якийсь Дадлі.

Гаррі затамував подих. Може, завдяки такому щасливому збігу вони якось викрутяться?

— Ну-ну, — буркнув Ґрейбек, і Гаррі відчув у цьому бездушному голосі ледь помітну нотку стурбованості. Він зрозумів, що Ґрейбек боїться, чи не напав він на сина міністерського працівника. Серце в Гаррі ледь не вискакувало з грудей, обв'язаних мотузками. Він би не здивувався, якби довідався, що Ґрейбек це бачить. — Якщо ти кажеш правду, почваро, то тобі нічого боятися відвідин міністерства. Думаю, твій батько ще нагороду нам покладе за те, що забрали тебе звідси.

— Але, — почав було Гаррі, в горлі якого пересохло, — якщо ви нас...

— Гей! — покликав хтось з намету. — Ґрейбек, дивися, що тут!

Темна постать поспішала до них, і Гаррі побачив у світлі чарівних паличок відблиск срібла. Вони знайшли Ґрифіндорів меч.

— Ду-у-уже гарно, — прицмокнув язиком Ґрейбек, забираючи меч у напарника. — Справді дуже гарно. Здається, ґоблінської роботи. Де взяли?

— Це батьків, — збрехав Гаррі, покладаючи всю надію на те, що в темряві Ґрейбек не побачить імені, викарбуваного під самим руків'ям. — Ми позичили, щоб дрова рубати...

— Стривай, Ґрейбек! Глянь ось, у "Віщуні"!

Коли Скабіор це вигукнув, шрам Гаррі, що неприродно розтягся на розпухлому лобі, дико запалав. Набагато чіткіше, ніж усе те, що було навколо нього, Гаррі побачив височенну будівлю — похмуру фортецю, чорну й непривабливу. Волдемортові думки зненацька знову стали виразні й гострі, як бритва. Він линув до цієї велетенської споруди, відчуваючи спокійну радість мети...

Так близько... так близько...

Величезним напруженням волі Гаррі заблокував свідомість від Волдемортових думок, і повернувся в темряву, де сидів, прив'язаний до Рона, Герміони, Діна й Ґрипхука, і прислухався до Ґрейбека і Скабіора.

— "Герміона Ґрейнджер", — читав Скабіор, — "бруднокровка, котра, як відомо, тиняється разом з Гаррі Поттером".

Шрам палав у тиші, але він зробив неймовірне зусилля, щоб залишитися тут і не зісковзнути у Волдемортову свідомість. Почув, як зарипіли Ґрейбекові черевики, коли той присів навпочіпки біля Герміони.

— А знаєш, симпатюля, хтось на цій фотці дуже на тебе схожий.

— Це не я! Не я!

Нажаханий Герміонин крик був немовби підтвердженням цього факту.

— "...котра, як відомо, тиняється з Гаррі Поттером", — неголосно повторив Ґрейбек.

Усі довкола завмерли. Шрам несамовито болів, та Гаррі з останніх сил чинив опір Волдемортовим думкам. Ще ніколи не було так важливо залишатися самим собою.

— Ну, це вже інша справа, скажи? — прошепотів Ґрейбек. Усі мовчали. Гаррі відчув, як завмерла в очікуванні зграя хапунів, як затремтіла Герміонина рука. Ґрейбек розігнувся й ступив кілька кроків до того місця, де сидів Гаррі, знову нахилився й уважно придивився до безформних рис його обличчя.

— А що це в тебе на лобі, Верноне? — м'яко запитав він, війнувши на Гаррі смородом з рота, і притис брудного пальця до розтягнутого шраму.

— Не торкайся! — крикнув Гаррі, не в змозі втриматися. Боявся, що його зараз знудить від болю.

— Поттер, ти ж начебто носив окуляри? — видихнув Ґрейбек.

— Я знайшов окуляри! — вигукнув якийсь хапун, що ховався позаду. — У наметі були окуляри, Ґрейбек, зараз...

І за кілька секунд Гаррі нап'яли на носа окуляри. Хапуни підступили ближче, придивляючись.

— Це він! — проскрипів Ґрейбек. — Ми вловили Поттера!

Вони аж відсахнулися на кілька кроків, приголомшені тим, що зробили. Гаррі боровся, щоб зберегти свою присутність у розколотій болем голові, і не придумав, що й сказати. Фрагменти видінь проривалися на поверхню свідомості...

...він линув навколо високих мурів чорної фортеці...

Ні, він був Гаррі, зв'язаний, обеззброєний, і в смертельній небезпеці...

...дивився вгору, на найвище вікно найвищої вежі...

Він — Гаррі, а вони упівголоса вирішували його долю...

...час летіти...

— ...у міністерство?

— Під три чорти міністерство! — прогарчав Ґрейбек. — Вони припишуть усі заслуги собі, а ми лишимося ні з чим. Я віддав би його прямо в руки Відомо-Кому.

— Ти його викличеш? Сюди? — з благоговійним трепетом запитав Скабіор.

— Ні, — гаркнув Ґрейбек, — я не маю... кажуть, його база — у Мелфоїв. Доставимо хлопця туди.

Гаррі подумав, що знає, чому Ґрейбек не може викликати Волдеморта. Вовкулаці дозволяли носити смертежерську мантію, якщо хотіли його для чогось використати, але тільки найближче до Волдеморта коло осіб було позначене Чорними мітками. Ґрейбек не був удостоєний цієї найвищої честі.

Шрам знову запекло...

...і він здійнявся в нічне небо та й полетів до вікна на верхівці вежі...

— ...а це точно він? Бо якщо ні, Ґрейбек, то ми всі трупи.

— Хто тут командує? — заревів Ґрейбек, приховуючи хвилинну розгубленість. — Я кажу, що це Поттер, а він плюс його чарівна паличка — це двісті тисяч ґалеонів на бочку! Але якщо ви такі боягузи й не хочете зі мною, то нехай усе буде моє, а як пощастить, то ще й дівулька на додачу!

...вікном була звичайна щілина в чорному камені, й туди ніяк не міг пролізти чоловік... у вікні виднілася худа, як скелет, людина, що скорчилася під ковдрою... мертва чи спить?..

— Добро! — озвався Скабіор. — Добро, ми з тобою, Ґрейбек! А що робити з цими?

— Та теж можна взяти. Маємо двох бруднокровців, це ще десять ґалеонів. І дай мені меча. Якщо то рубіни, то теж набіжить кругленька сума.

Полонених поставили на ноги.