💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера

Селяни - Реймонт Владислав

Читаємо онлайн Селяни - Реймонт Владислав

Але найгірше те, що вони керують всім по-дурному. От і цю справу з лісом давно можна було б владнати, якби вони домовилися з поміщиком.

— От ще! Він давав по два морги, а нам належить по чотири на кожні піввлуки.

— Належить чи ні — це ще невідомо, то вже начальство розсудить.

— Начальство теж з панами заодно!

— Е ні, сам комісар сказав, щоб ми на два морги не згоджувались, отож поміщик повинен дати більше! — пояснював Бальцерек.

— Тихше, коваль з урядником ідуть! — пошепки сказав Матеуш. Всі поглянули на двері. Справді, увійшов коваль під руку з урядником. Обидва вже були добре напідпитку і, розштовхавши людей, протовпилися просто до шинкваса. А втім, там вони постояли недовго. Янкель повів їх за перегородку.

— Це вони у війта на хрестинах так налигались.

— А війт сьогодні хрестини справляє? — спитав Антек.

— Так. Старі наші там сидять. Солтиса з Бальцерковою за кумів запросили, бо старий Борина чогось розсердився і не схотів,— розповідав Плошка.

— А це хто такий? — скрикнув раптом Бальцерек.

— Це пан Яцек, брат поміщика з Волі,— пояснив Гжеля, і всі навіть підвелися, щоб подивитися на нього. Пан Яцек пробирався в юрбі й когось шукав очима, аж поки не наткнувся на Бартека з тартака. Тоді він пішов з ним під стінку, туди, де сиділи ріпецькі.

— Що йому тут потрібно?

— Що? Та нічого! Отак ходить по селах, з селянами розмовляє, деяким навіть допомагає. І на скрипці грає, дівчат пісень навчає. Кажуть, він трохи придуркуватий.

— Ну, Гжелю, закінчуй те, про що почав!

— Я про ліс почав казати. Моя порада така — цю справу на старих не залишати, бо все зіпсують.

— Тільки одне треба зробити: коли візьмуться наш ліс рубати, піти всім селом і розігнати їх, не підпускати до лісу, аж поки пан з селом не домовиться! — сказав Антек рішуче.

— Це ж саме ухвалили й у Клемба.

— Ухвалили, та не зроблять: хто за ними піде?

— Господарі підуть.

— Не всі.

— Якщо Борина поведе, то всі підуть.

— Ще невідомо, чи схоче Мацей!

— А не схоче, то Антек поведе! — з запалом скрикнув Бальцерек. Всі його охоче підтримали, один тільки Гжеля був проти. Він чимало тинявся по світу, читав газету "Зоря", отож відразу почав науково доводити, мов з книжки вичитував, що насильства чинити не можна, бо втрутиться суд і нічого, крім тюрми, цим не доб'єшся; що треба найняти в місті адвоката, і той усе зробить по закону.

Але товаришам швидко надокучила його слухати, посипалися глузування. Гжеля розсердився і сказав:

— На батьків своїх нарікаєте, що вони, мовляв, дурні, а в самих і на мідяк розуму немає, все одно, як у дітлахів, які ще навкарачки повзають,— тільки й знаєте чужі слова повторювати!

— Борина прийшов з Ягусею й дівчатами! — зауважив хтось. Антек, який саме хотів щось відповісти Гжелі, промовчав і вп'явся очима в Ягну.

Вони прийшли пізно, вже після вечері, тому що старий довго не хотів слухати плаксивих благань Юзьки й умовлянь Настки — все чекав, щоб Ягуся його попросила. Вона після обіду гостро заявила, що піде на танці, а він так само гостро відповів, що з місця не рушить: не пішов до війта, то й нікуди не піде.

Ягуся більше не просила. Вона так розсердилася, що не хотіла й словом озватися до нього. Плакала потихеньку по кутках, грюкала дверима, стояла подовгу на ґанку, незважаючи на мороз, і, мов ошаліла, метушилася по хаті — від неї так і віяло люттю. Вечеряти разом з іншими не сіла, а почала витягати із скрині спідниці, приміряти їх та чепуритися.

Що було робити старому? Лаявся, бурчав, присягався, що не піде, зрештою довелося йому Ягну перепросити і хоч-не-хоч вести всіх до корчми.

Він увійшов, суворий, поважний, мало з ким привітався, бо рівних йому тут майже не було,— адже всі найбагатші господарі гуляли у війта на хрестинах. Сина він не помітив, хоч уважно раздивлявся навколо.

Тим часом Антек не зводив очей з Ягусі. Вона стояла біля шинкваса. Хлопці кинулись до неї запрошувати на танці, але вона всім відмовляла, весело балакала то з тим, то з тим і крадькома обводила очима юрбу. Така вона була сьогодні гарна, що, хоч люди вже й добре хильнули, але дивилися на неї з подивом. Своєю красою вона вирізнялася з-поміж інших. А тут же була і висока, струнка Настка в червоному платті, схожа на мальву, і горда Веронка Плошка, рум'яна, мов жоржина, і дочка Сохи, ще зовсім дівчинка, гнучка, тоненька, з чарів ним личком. Були й інші дівчата, гарні, стрункі, що вабили очі хлопців, от, наприклад, Марися Бальцерківна, висока на диво, біла, міцна, як молода ріпка, і перша на селі танцюристка. Але ніхто не міг зрівнятися з Ягною. Вона затьмарювала всіх красою, убранням, поставою та блакитними, ясними очима, як троянда затьмарює всякі красолі, мальви, жоржини, маки, що здаються біля неї малими й нікчемними. Так і Ягуся височіла й панувала над усіма дівчатами. Причепурилася вона сьогодні, мов на весілля: спідниця на ній була жовтогаряча в зелену й білу смужку, корсетка з блакитного оксамиту, гаптованого золотою ниткою, з великим викотом, тонка сніжнобіла сорочка рясними складками оточувала шию й кисті рук, а на груди багатьма разками спадали корали, перла й бурштинові прикраси. Голову вона пов'язала шовковою хусткою, блакитною в рожеву цяточку, і кінці її закинула на спину.

Жінки злісно шепотілися про це й робили ущипливі зауваження, але Ягна не звертала на них ніякої уваги. Вона хутко примітила Антека і, порожевівши від радості, відвернулася від Борини, якому щось казав Янкель. Борина швидко пішов за перегородку і там залишився. Антек тільки цього й чекав. Він одразу пробрався вздовж стіни до шинкваса й спокійно привітався з новоприбулими, хоч Юзька навмисне відвернулась.

— На танці прийшли чи на Малгосьчині заручини?

— На танці,— відповіла Ягна тихо. Від хвилювання в неї уривався голос. Деякий час вони стояли мовчки, тільки дихали частіше і крадькома обмінювалися поглядами. Танцюристи відтиснули їх до самої стінки, Настку повів танцювати Шимек, Юзя теж кудись зникла, і вони залишилися самі.

— Щодня тебе чекаю, щодня...— прошепотів Антек.

— Та як же я можу вийти... стережуть мене! — відповіла вона з тремтінням. Руки їхні якось самі собою зустрілися, вони непомітно притиснулися одне до одного, зблідли, в обох перехопило дух, очі засяяли, а в серцях дзвеніла така музика щастя, що й висловити важко.

— Відійди трохи, пусти,— просила Ягна ледве чутно, бо навколо юрмились люди.

Антек, не відповідаючи, міцно обняв її за стан, розсунув юрбу, вивів Ягусю на середину кола й гукнув музикантам:

— Обертас, хлопці, та веселіше!

Ті, звичайно, вшкварили з усієї сили, аж контрабас застогнав,— їм було добре відомо, що Антек, як розійдеться, готовий частувати хоч усю корчму.

За ним пустилися в танець і його товариші: танцював Плошка, Бальцерек, Гжеля й інші, а Матеуш, у якого ще боліли поламані ребра, лише притупував та погукував, підохочуючи інших.

Антек був наче в нестямі, вилетів наперед і танцював з таким захватом, що нічого не пам'ятав і нічого не бачив навколо, бо Ягуся ніжно до нього пригорталась і, ледве переводячи подих, все шепотіла:

— Ще, Антосю, ще трішечки!

Довго вони так танцювали, потім трохи перепочили, щоб випити пива, а тоді знову пішли танцювати, не помічаючи, що люди вже звертають на них увагу, поглядають скоса і навіть уголос роблять зауваження.

Антеку все було байдуже. З тої хвилини, як він відчув Ягусю в своїх обіймах, притулив її до себе так міцно, що вона вся напружилась і напівзаплющила свої сині очі, він забув усе на світі. Радість грала в ньому, така веселість, наче в серці розцвів весняний день. Він забув про людей, про весь світ, кров його кипіла, сила зростала в ньому, горда, непохитна сила — така, що аж груди розпирало.

А Ягуся потопала в солодкій знемозі. Він мчав її, як вихор, і вона не опиралася, та й як могла опиратись? Антек кружляв її, притискав до себе так, що хвилинами у неї темніло в очах, зникало з пам'яті все, а в серці співала радість, молодість, веселість, і вона вже нічого не бачила, крім його чорних брів, бездонних, мов прірви, очей, вуст червоних, манливих...

А скрипки витинали задерикувато, жваво, заливалися піснею, жагучою, як вітер у жнива: від цієї пісні кров оберталася на вогонь і душа грала радістю та силою. Гули в лад баси так зухвало, що ноги самі мчали й пристукували закаблуками. Висвистувала флейта, мов дрізд навесні, кликала, збуджувала в серці таку любовну млость, що тремтіння бігло по тілу, голова паморочилася, дух перехоплювало, і хотілося плакати і сміятись, кричати, обіймати й цілувати когось, і в нестямі мчати невідомо куди, в далекий світ.

І молодь танцювала так несамовито, що корчма ходила ходором, і тремтіли бочки, на яких сиділи музиканти.

Пар п'ятдесят танцюристів кружляло величезним колом, що коливалося від стіни й до стіни,— співуче, сп'яніле від радості й захвату. Перекидалися пляшки, згасали лампи, хату оповивав морок, і тільки вогонь у печі, що його роздмухував вихор танцю, сипав іскрами, спалахував кривавим полум'ям, в одсвітах якого ледве виднівся клубок людей, так щільно збитий, що не можна було його схопити оком, відрізнити хлопця від дівчини. Маяли білими крилами каптани, миготіли спідниці, стрічки, хустки, розпашілі обличчя, сяючі очі. Несамовитий тупіт, співи, вигуки — все змішалося. Все кружляло, мов величезне веретено, з оглушливим тупотом і гамором, які линули крізь відчинені двері просто в засніжену, морозну зимову ніч.

Антек танцював попереду всіх, найголосніше вибивав закаблуками, кружляв, як вихор, пригинаючись до землі, так що, здавалось, от-от упаде,— але де там! — уже знову випростувався й мчав уперед! Він то погукував, то заспівував пісню, то кидав музикантам гроші і, розтинаючи юрбу, як буря, кружляв так, що страх брав усіх і ніхто за ним не встигав.

Танцював Антек десь із годину. Інші, втомившись, виходили з кола, в музикантів терпли руки, але він раз у раз кидав їм гроші, примушував грати і все танцював. Нарешті вони з Ягусею залишилися в колі майже самі.

Тут вже й жінки стали голосно дивуватися, хитати головами й уболівати за Бориною. Юзя, яка сердилася на Антека, а ще більше на мачуху, побігла за перегородку до старого.

— Батьку, Антек танцює з мачухою так, що люди дивуються! — шепнула вона йому.

— Нехай танцюють, на те й корчма,— відповів він і далі щось обговорював з урядником та ковалем, без упину цокаючись із ними.

Юзя повернулася ні з чим, але стала уважно стежити за Антеком і Ягною.

Відгуки про книгу Селяни - Реймонт Владислав (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: