Чоловіки під охороною - Мерль Робер

Вона ж у нього, певна річ, латинська. Вихідці з Південної Європи мають свої чесноти.

Я теж намагаюся говорити спокійно.

— Якщо мене не зраджує пам'ять, у Блувіллі ти була аж надто ревнива. Там ти влаштовувала мені сцену за сценою.

— О, в Блувіллі! — озивається Берідж, Вона кладе щітку для волосся на раковину. Вираз обличчя в неї міняється, Голос теж.

— У Блувіллі, Ральфе, ситуація була зовсім інша. У Блувіллі з тобою кохалися всі, крім мене. Бесс! Джекі! О, Блувілл я не можу забути! Я там неймовірно страждала, що не мала змоги жити з тобою. Цілими ночами я лежала в муках долілиць на ліжку й у темряві кликала тебе. Ох, Ральфе, пригадую, як я стискала обіруч простирадла й пошепки — пошепки, щоб мене не почули через підслуховувальний пристрій, — без угаву промовляла: "Подаруй мені дитину, Ральфе, подаруй мені дитину!"

Ця розповідь мене зворушує. Я вимикаю електричну бритву й, розгубившись, кладу її у футляр непочищеною. Потім зводжу погляд на Берідж. Пишне волосся, голубі очі, молочно-біле обличчя й заспокійливий округлий ніс. І все це — на чарівному тлі золотаво-чорного халату. Я відчуваю, як мене охоплює непогамовний потяг. Та саме тієї миті, коли мені спадає на думку обійняти Лію, мої почуття гаснуть. У голові зринає думка: чи маю я сьогодні право обіймати її? Як ці дві жінки домовилися ділити мене? По тижню? І чи матиму я право того тижня, коли належатиму одній, торкатися другої?

Я стримую роздратування, беру електричну бритву, відкриваю її й чищу.

— Ліє, ти марно мені все пояснювала, я не можу повірити, що ти з легким серцем поступаєшся мною Джекі. До речі, звертаю твою увагу на те, що вчора ввечері ти випила заспокійливе, — і це ти, хто завжди виступає проти нього!

Берідж знову хапає щітку для волосся. Та я хоч і чоловік, проте не йолоп і знаю, що вона вже розчесалася.

— Гадаєш, — каже нарешті вона глухуватим голосом, уникаючи мого погляду в дзеркалі, — такою розмовою ти дуже зарадиш справі?

Западає коротка гнітюча мовчанка. Мені не хотілося б зловживати своєю перевагою, і все ж таки я байдуже кажу:

— Якщо це тобі не до вподоби, то чому ти не протестуєш?

Губи її стискаються, голубі очі зблискують, волосся розлітається навсібіч — справжня тобі горгона чи менада. Ця гроза, відчуваю, обернеться проти мене.

— Ральфе, ти легковажна людина! Безвідповідальна й політично неграмотна! Ти зовсім не усвідомлюєш становища, яке склалося. Сполучені Штати втратили величезну кількість чоловічого населення. Цей відсоток поки що не з'ясований, бо вся статистика Бедфорд була фальшива, ми ж знаємо. Я вже не кажу про всіх отих С, яких розвелося так багато... Одне слово, перед нами, Ральфе, стоїть величезне завдання. Тож яка жінка за таких обставин може претендувати на те, щоб мати чоловіка тільки для себе?

— А штучне запліднення?

Вона рішуче струшує своїм волоссям кольору червоного дерева.

— Марні старання. Це зрозуміли ще при Бедфорд. Дуже мало жінок ідуть на це. Річ у тім, що жінки не бажають мати дитину від чоловіка, якого не знають особисто.

Добре сказано — "особисто"! І це її лицемірство анітрохи не відрізняється від мого. Та дарма. Тепер усе ясно.

— І тому "традиційна моногамія, — цитую я не без іронії, — це справжній пережиток". Хто це сказав, Діє? "Ми"?

— "Ми", але я з цим згодна, — рішуче відповідає Берідж.

Я розгублено дивлюся на цю активістку, яка кладе свої палкі ревнощі на вівтар загальних інтересів.

— Але в такому разі, — кажу я із сарказмом, — мені здається, поки що я завантажений далеко не повністю. Двох вагітних жінок для мене буде, певна річ, замало. Так само, як Лії й Рахіль, що, змагаючись у плодючості, все одно не змогли ощасливити Якова великою родиною. Їм знадобилися помічниці.

— Ти ще матимеш і інших, — каже Берідж, стиснувши губи.

Я мовчу. Я не всміхаюсь і не виказую ніякого почуття. Мене всього сковує байдужість. Але в моїй душі все ж таки щось відбувається і проступає на обличчі. Цього досить, щоб проскочила іскра.

І спалахує вогонь.

— Ти даремно такий задоволений! — каже Берідж, і її хрипкий голос нагадує гуркіт грому. — Якби ти не був такий задоволений, то не намагався б цього приховати. Ти нікого не обдуриш, я тебе знаю. В тебе нема ні совісті, ні сорому. Ти горила — і тільки. Ні, ні, не горила, це для тебе багато! Шимпанзе! До речі, ти навіть такий самий волохатий. Тварина — ось ти хто! Вкрай похітлива тварина! Гідний коханець Бесс! Справжній Рікардо до оскоплення! Ти мрієш, щоб усі жінки світу злилися в одну... Тоді б ти кохав їх усіх одразу!

Цей образ для мене аж надто сильний. Я виходжу з ванної, грюкаючи за собою дверима. Того, що сказала Берідж, ні підтвердиш, ні спростуєш. Це інша тема. Як і кожна людина — чоловік чи жінка, — я міг би мати безліч партнерок. Але в учорашньому конкретному випадку мені не хотілося, щоб у моє ліжко замість Берідж лягала будь-яка інша жінка. А втім, вона сама це знає. Одначе поділившись мною й пішовши на таку жертву добровільно, на кого ж тепер вона гніватиметься, як не на мене?!

Як я й сподівався, згадуючи слова Берідж, сказані нею в Блувіллі про стратегію "нас", президент Хоуп сформувала адміністрацію із самих жінок. Однак на деякі незначні, хоч і досить помітні пости вона призначила й кількох чоловіків — наприклад, представником США в ООН. Чоловіком вона замінила й Аніту на посту посла в Парижі. За рупор Білого дому Хоуп обрала чарівного юнака, що колись був актором, а тепер зубрив напам'ять написані заздалегідь тексти й на всі запитання, які йому ставили, незмінно відповідав: "Коментарів не буде".

Втративши посаду в Парижі, моя дружина (згідно із законом Аніта й далі залишалась нею) не потрапила, однак, у неласку до нового президента. Правду кажучи, я б здивувався, якби сталося інакше. Аніта належить до рибинок з повноводих річок, котрі вміють пливти за течією і, коли спадає повінь, не дають себе викинути на берег ж непотріб історії. В останні місяці правління Бедфорд вона налагодила таємні зв'язки з "нами", і хоч президент Хоуп і відкликала її з Парижа, то зовсім не через недовіру: Аніту призначили радницею з іноземних справ при Білому домі. Мабуть, це був унікальний випадок в історії Сполучених Штатів: вона служила в цій ролі трьом президентам, які змінювали одне одного.

Отож я досить часто бачуся з Анітою у Вашингтоні, бо знову поселився в своєму домі на Уеслі-Хейтс. Мушу сказати, — про це я розповім пізніше, — що Аніті вдалося налагодити зі мною такі взаємини, які мене здивували...

Аніта була одна з чотирьох або, правильніше сказати, одна з трьох радниць Білого дому, бо четвертий був чоловік. Цей загалом відігравав ту роль, яку в американській армії відіграє вищий офіцер-негр, — роль показушного взірця. Його тримають там для того, щоб продемонструвати, ніби в американській армії нема расизму й навіть негр може стати генералом. Попервах Аніта, яка не дуже шанобливо ставилася до четвертого радника — таке ставлення, однак, змінилося, коли його роль почала зростати, — глузливо називала того чоловіка "службовим самцем"; це не робило багато честі ні Арчібалду К. Монтегю, ні його статі.

Спершу ніхто не знав, яку роль виконує Арчі серед радниць. Він, звісно, завжди сидів на нарадах, але рота ніколи не розтуляв і, здавалося, слухав з однаковою байдужістю часто суперечливі думки, що ними радниці й президент обмінювалися при ньому.

Проте він не відходив від Елізабет Хоуп і кумедно контрастував із нею. Адже у свої тридцять років Арчі мав молодий вигляд, а на плечі Елізабет Хоуп з її зморщеним обличчям важким тягарем ліг полудень віку. Арчі був високий, ставний і кремезний, а вона — низька й повненька. І коли в неї ззаду й спереду вільно звисали сукні, які завжди наводили на думку, ніби їх пошили нашвидкуруч і надягли зовсім недбало, то Арчі одягався вельми вишукано.

За три місяці Аніта й решта радниць ні разу не бачили, щоб Арчі щось робив; він тільки граційно сидів поряд з Елізабет Хоуп і, поки жінки розмовляли, з бездоганною гідністю мовчав, а коли в губах президента з'являлася сигарета, схоплювався з крісла і з готовністю підносив запальничку. Впродовж усього цього часу він промовляв тільки одну фразу, і то пошепки й наче вбік: "Ви багато курите, президенте". Слід відзначити, що слово "містер", — його колись вживали перед словом "президент", — тепер опускали як недоречне, а "місіс" — як статево зверхнє.

Елізабет Хоуп мала такий прагматичний розум, що в Білому домі дивувалися, чому вона терпить біля себе радника, обов'язки якого так залежать від естетики. Загадка прояснилася, коли в силу вступив новий кодекс законів про жінку й президент Елізабет Хоуп обрала Арчі собі за чоловіка. Це був доказ того, що її проникливий розум оцінив справжні достойності радника.

До речі, деякі з цих достойностей досить швидко стали очевидними. Арчі мав уроджений нюх до рангів, у всі часи таких важливих у Вашингтоні. Трохи підучившись, він засвоїв усі тонкощі етикету, а його природний такт зробив решту: Арчі завжди пам'ятав прізвища людей, умів слухати й мав талант поважно вести розмови, які нікого не компрометували. Так він став для Елізабет Хоуп головним козирем, коли вона знову почала влаштовувати прийоми в Білому домі.

Слід сказати, що при Бедфорд прийоми перетворилися на просто-таки огидні карнавали. Оскільки чоловіків на них не допускали, то "одиначки" компенсували відсутність "ненависних самців" мужніми захопленнями, що вельми псували їхні манери. В них виробилася звичка на обідах у Білому домі надто багато пити, розвалюватися в кріслах і виголошувати сороміцькі промови. За свідченням очевидців, серед яких був один С (його взяли в метрдотелі, бо доти він працював у ресторані "Максім"), дехто з жінок, протестуючи по-своєму проти чоловічого лицемірства, "блював і псував за столом повітря".

Само собою зрозуміло, що ніхто з них не дозволив би собі таких вільностей при чоловікові президента Хоуп. Арчі ніколи не виходив за межі своєї ролі, але в ній він виявляв рішучість.

Він не завагався ввічливо, але твердо зауважити одній жінці-міністрові, яка прийшла до Білого дому в джинсах і в пуловері з відгорненим коміром (вони залишилися від її славетного підпільного життя), що в мирні часи такий одяг їй не пасує.