Пригоди Електроника - Велтистов Євген

Нарешті він зателефонував йому й напросився в гості. Від готелю до Обчислювального центру Свєтловидов ішов пішки. Мрячила дрібна, нудна мжичка, на вулицях не БУЛО ЖОДНОЇ душі. І ось недалеко від корпусів центру Олександр Сергійович побачив дивного перехожого. У розстебнутому плащі, без капелюха, не зважаючи на дощ, крокував він навколо ліхтаря і щось швидко записував на клаптику паперу. Свєтловидов упізнав Громова.

— Ви прибули в дуже слушний момент, — сказав, професор, беручи під руку інженера. — Ходімо!

— Але ж ви застудитесь, Гелю Івановичу! — вигукнув Свєтловидов. — Така погода, а ви без головного убору.

— Нічого не станеться, — лагідно посміхнувся Громов. — Я вийшов зустрічати вас і захопився однією думкою.

А коли голова гаряча, їй не страшна ніяка вогкість. Вони прийшли в невелику кімнату, заставлену приладами, й одразу ж узялися за діло. Власне, дослід скидався на захоплюючу гру. В сусідньому залі, як пояснив професор, знаходилися два об'єкти — Ікс та Ігрек. Один з них був старий помічник Громова, на прізвище Пумпонов. Другий об'єкт — електронно-обчислювальна машина.

Професор посадив Свєтловидова за стіл з двома телеграфними апаратами. Над ними висіли аркушики з літерами "X" і "Y": кожний з двох невидимих для Свєтловидова гравців користувався своїм апаратом. Правила гри були зовсім прості: гість міг ставити Іксові й Ігрекові будь-які запитання і протягом півгодини відгадувати, хто з тих, що відповідають, — машина і хто — людина.

Свєтловидов і зараз пам'ятає свої запитання й відповіді Ікса й Ігрека.

Спочатку він запитав, кому скільки років.

Ікс протелеграфував:

— Вісімсот.

У відповіді Ігрека було менше вигадки:

— П'ятдесят.

Потім Олександр Сергійович поставив ще два розвідувальних запитання:

— Чи давно знаєте ви професора? Як ви до нього ставитеся?

Ікс відстукав на телеграфній стрічці:

— Триста п'ятдесят років. Побоююсь.

Ігрек відповідав інакше:

— Усе життя. Обожнюю.

Сідаючи до телеграфних ключів, Свєтловидов досить легко уявив собі тактику невидимих гравців. Людина не може удавати із себе машину, її одразу ж викаже повільність обчислювання. Отже, машина у своїх відповідях має хитрувати, обманювати, прикидатися людиною. А людині (Пумпонову) нічого не лишалось, як говорити тільки правду. Як з'ясувалося потім, ця логічна система виявилася правильною. І все-таки Ікс та Ігрек спантеличили Свєтловидова.

Після перших відповідей він подумав: "Іксу вісімсот років. Фантазія. Мабуть, це машина".

Але квапитися з відповіддю Свєтловидов не хотів. Він вирішив перевірити їх у лічбі.

Він поставив Іксові просту задачу:

— Додайте 928 714 до 47 218.

Ікс думав тридцять секунд і підсумував:

— 975 932.

Свєтловидов — Ігрекові:

— Додайте 723 022 до 252 910.

Через півхвилини запрацював телеграфний апарат Ігрека:

— 975 932.

"Еге, — сказав собі інженер, — і той і другий думали півхвилини. Хтось хитрує!"

І він засипав Ігрека цілою серією запитань:

— Прочитайте початок першої глави "Євгенія Онєгіна" Пушкіна.

— "Мой дядя самих честных правил…" — негайно обізвався Ігрек.

— Чи не гадаєте ви, — запитав Свєтловидов, — що звучало б точніше так: "Мой дядя самих честных качеств"?

— Це порушило 6 риму, зіпсувало б вірш, — досить логічно зазначив Ігрек.

— А якщо сказати так: "Мой дядя самих скверных правил"? Як ви пам'ятаєте, Онєгін не ідеалізував свого дядька. І з римою тоді все гаразд.

Відповідь Ігрека була убивча:

— Навіщо ображати дядька? Сподіваюсь, ви це не серйозно?

Утерши піт з чола, Олександр Сергійович взявся за Ікса. Він так і не визначив, хто такий Ігрек. Чи могла машина бути таким дотепним співрозмовником? Звичайно, могла, раз її навчав професор. Щодо помічника Пумпонова, то з його вдачею і спроможністю розуму Свєтловидов ще не був знайомий.

Отже, черга за Іксом. Чи вдасться розгадати, хто він?

— Ви граєте в шахи? — запитав інженер.

Ікс відповів коротко:

— Так.

Свєтловидов запропонував йому розв'язати етюд:.

— У мене лише король на е8, інших фігур немає. У вас — король на е6 і тура на b1. Як ви зіграєте?

Ікс після тридцяти секунд мовчання відстукав на стрічці розв'язання:

— Тh8. Вам мат.

Здається, гість програвав гру… Минуло вже двадцять п'ять хвилин. Гель Іванович димив люлькою і лукаво поглядав на колегу.

"Яке ж поставити запитання?" — напружено думав Свєтловидов.

Він запитав найпростіше:

— Що ви любите найбільше?

Відповіді були простодушні й відверті:

Ікс:

— Кінофільми.

Ігрек:

— Люблю цукерки.

"Хто ж хитрує? — спалахнув Свєтловидов. — Чи дивиться машина кіно? Ні. А як щодо цукерок? Невже я подурнішав? І все-таки — спокій. Треба розібратися докладніше".

— Які картини ви бачили останнім часом? — запитав він у Ікса

— Закордонні. "Смерть за два гроша", "Покарання", "Джерело сили".

Назви були незнайомі Свєтловидову. Він попросив уточнити:

— Перекажіть сюжет першої картини.

Ікс почав розповідати:

— Дівчина й хлопець, робітник, закохані одне в одного.

Але на їхньому життєвому шляху зустрічаються бандити. Один з них, на прізвисько Каро, ще трохи схожий на людину, а решта просто мерзотники. Вони хочуть утягнути хлопця у свої діла, і тут лунають постріли. Один. Другий. Третій… Я налічив двісті сімнадцять пострілів…

Настільки захоплюючою здалася Свєтловидову розповідь, що він перебив Ікса на півслові, зателеграфував:

— Досить!

Відкинувся на спинку стільця, втомлено сказав:

— Це людина.

— От ви й відгадали! — щиро зрадів Громов. — А ваші думки спочатку, як я помітив, були абсолютно точними: машина брехала, а людина говорила правду. Та зараз я познайомлю вас із моїм помічником, і ви зрозумієте, чому він усе-таки водив вас за носа.

Свєтловидов згадує згорбленого жвавого діда. На його обличчі дуже багато зморшок, вони раз у раз збігаються в хитрій усмішці, й тоді очі здаються маленькими зеленими цятками. Пумпонов у грі не хитрував і на всі запитання відповідав досить простодушно й точно, виступаючи під псевдонімом Ікс. Він був дуже старий і щиросердо запевняв усіх, що живе на світі вісімсот років і з них ось уже триста п'ятдесят років допомагає професорові. "Що вдієш, — сказав він, — саме стільки я налічив. Ви вже вибачте старого за завдану неприємність". Він добре грав у шахи й над усе любив кінофільми. Ця пристрасть його й виказала. Щодо електронної машини — підступного Ігрека, то вона справді хитрувала, навіть зволікала з відповіддю в обчисленні, намагаючись спантеличити запитувача.

А більш за всіх був задоволений дослідом професор. Він заразливо сміявся, згадуючи забавні відповіді Ікса й Ігрека, і зображав у особах всіх трьох гравців. Справді, йому добре вдалося запрограмувати хитрість машини!

Той вечір був особливий. Вони пили міцний чай у кабінеті Геля Івановича, і професор згадував молоді роки, коли він був закоханий у море, влаштувався матросом на торговельне судно й здійснив кругосвітнє плавання. Гість розповідав веселі студентські історії. А Пумпонов після чаю повів гостя в майстерню і замовив на його честь кілька пісеньок собачій голові. Вона проспівала їх, ретельно роззявляючи пащу й поводячи блискучими скляними очима, і цей невеличкий концерт був дуже зворушливий — адже щоразу електронний мозок складав нову пісеньку.

Потім старий пустив по підлозі іграшки. Черепахи, два лиси — чорний і червоний — кружляли по кімнаті й слухалися хазяїна, наче вони були живі й виступали перед публікою в зоопарку. Тільки довгий провід, що з'єднував їх з електромережею, нагадував про те, що це механізми. З одним із цих лисів, червоним, трохи схожим на таксу й грайливішим, ніж його темний співбрат, була пов'язана досить сумна історія.

Якось Пумпонов прийшов у майстерню і став тренувати лиса. Він командував у мікрофон і так захопився кмітливістю механізму, що не помітив, як його ноги обплутав провід. Пумпонов хотів зупинити лиса, але, на своє нещастя, забув потрібну команду. Він кричав лисові: "Припини! Годі! Не пустуй! Стій!.." Лис не звертав на крики ніякої уваги, весь час бігаючи навкруг людини, і так міцно затягнув провід, що бідолаха не міг ворухнутися. Якби Пумпонов крикнув найпростіше слово "Стоп!" — лис зупинився б як укопаний: він слухався тільки цієї команди, а інших, навіть слова "стій", просто не знав. Старий дедалі кволішим голосом просив, благав лиса зупинитися й розпачливо дивився на розетку, в яку була ввімкнена іграшка. Але, на жаль, дотягтися до неї не міг…

Коли Громов заглянув у майстерню, його помічник лежав долі непритомний, міцно обплутаний проводом. Професор сказав потрібне слово — лис відразу ж угамувався. Громов насилу привів старого до пам'яті, і той, розплющивши очі, поскаржився: "Як мало він ще розуміє… Я працюю у вас триста п'ятдесят років і не бачив ще такого дурного лиса". На що Гель Іванович відповів: "Раджу надалі бути обережнішим. Ви можете таким чином або щось винайти або загинути".

…Свєтловидов так заглибився у спогади, що не помітив, як до кімнати ввійшов професор. Знайомий голос підвів гостя з крісла.

— Даруйте, — сказав Громов, — я вас примусив чекати.

— О, нарешті! — зрадів Свєтловидов. — Вас я ладен чекати хоч усе життя. Але що трапилося?

ЯК НАРОДИВСЯ ЕЛЕКТРОНИК

— Сюрпризу не буде, — вибачливим тоном промовив Громов. — Сюрприз, Олександре Сергійовичу, просто втік.

— Як — утік? — здивувався Свєтловидов.

— А ось так. Стрибнув у вікно — і шукай вітра в полі.

Тільки тепер Свєтловидов звернув увагу на вигляд професора: краватка з'їхала убік, рукав у вапні.

— Ну, не будемо так засмучуватися, — бадьоро сказав Свєтловидов. — Для початку почистимось і вмиємося.

Професор із задоволенням віддав йому піджак, краватку і дістав з дорожньої валізи куртку.

— Відразу мов дома! — сказав він, одягаючи куртку.

Свєтловидову кортіло дізнатися, хто ж кінець кінцем стрибнув у вікно. Та не варто підливати масла у вогонь:

Громов і без того був прикро вражений.

— Чи не бажаєте поснідати? — запропонував Свєтловидов.

— Поки я гнався за цим сюрпризом, — крикнув Громов з ванни, — я дуже зголоднів і зайшов у кафе! До речі, там працює кухарем колишній корабельний кок. Ще раз вельми перепрошую, що змусив вас чекати, але ми з коком згадували кожний свої плавання… А тепер, — говорив далі професор, повернувшись до вітальні, — можу вам відкрити цей невеликий секрет.

І він розповів, що сталося вранці.