Талія - Геродот

Проте на четвертий день, коли його побачив Періандр нещасливого, обдертого, немитого та голодного, він зглянувся на нього, якось утамував свій гнів, наблизився до нього і сказав: "Сине мій! Що з двох можливостей для тебе краще, чи такі злидні, в яких ти тепер перебуваєш, чи поводитися як личить твому батькові і успадкувати владу і всі блага, що я їх тепер маю? Але ти, мій син і цар щасливого Корінфа, обрав для себе життя волоцюги, повставши проти мене в своєму гніві. Якщо справді нас спіткало лихо, через яке ти маєш підозру, то це також і моє нещастя, бо воно мене найбільш обходить, оскільки я його провинник. Але тепер, коли ти зрозумів, наскільки краще людині, якій заздрять, ніж тій, яку жаліють, а також, що значить сваритися з своїми батьками та з сильнішими, повертайся додому!" Цими словами намагався Періандр прихилити до себе свого сина, але той сказав Періандрові, що він повинен сплатити священну пеню богові, бо розмовляв із своїм сином. Коли Періандр зрозумів, що ненависть його сина непереборна і неусувна, він спорядив корабель і відіслав його до Керкіри, щоб більше не бачити його, а Керкі-ра була йому підвладна. Скоро відіслав його Періандр, він вирядився в похід проти свого тестя, Прокла, бо вважав, що той головний винуватець у тому, що з ним сталося, здобув Епідавр і захопив самого Прокла як полоненого.

53. Минав час і Періандр старішав і зрозумів, що нема вже в нього сили займатися державними справами, і через це послав людей на Керкі-ру покликати Лікофрона, щоб той прийняв владу, бо не було в його старшого сина належної здібності і йому здавалося, що той недоумкуватий. Але Лікофрон не удостоїв відповіді людину, яка принесла це повідомлення. Періандр, мавши прихильність до цього юнака, послав іще одну людину, свою дочку, сестру Лікофрона, гадаючи, що той послухає її краще, ніж когось іншого. Вона прибула туди і сказала: "Дитино! Ти хочеш, щоб влада перейшла до інших і волієш краще розкидати майно нашого батька, ніж повернутися й узяти владу в свої руки? Вертайся додому і кинь шкодити самому собі. Погана річ упертість. Не прагни вилікувати лихо лихом. Більшість людей воліє краще бути поблажливими. І багато людей, бажаючи придбати материнське добро, втрачають батьківське. Царська влада — це не стала річ і багато є охочих до неї. А старий уже підупав. Отже, не віддавай свого добра іншим". Вона, звичайно, казала, щоб привабити його, як їй наказав її батько, але брат сказав їй у відповідь, що по и він знатиме, що його батько живий, він ніколи не повернеться до Корінфа. Коли дочка принесла Періандрові таку відповідь, він утретє послав вісника і повідомив, що сам він має намір переїхати на Керкіру, а сина запрошує як спадкоємця прибути до Корінфа і прийняти владу. На таких умовах Лікофрон погодився прибути в Корінф, а Періандр готувався приїхати на Керкіру. Але коли керкірці довідалися про всі подробиці цієї справи, щоб Періандр не приїхав до них, вони вбили юнака. Через це вбивство Періандр хотів помститися на керкірцях.

54. Лакедемонці з великим флотом прибули до Самосу і обложили його. Вони пішли на приступ до фортеці і захопили башту(1), що є там поблизу моря в передмісті. Але Полікрат, поспішивши на допомогу з численним військом, відкинув їх. Проте на горішній башті, розташованій на вершині гори, найманці і значна частина самих самосців зробили вилазку і деякий час відбивали лакедемонців, потім кинулися навтіки, а лакедемонці, переслідуючи іх, повбивали.

55. Якби оце лакедемонці, що були там у той день, пішли за прикладом Архія та Лікопа, то вони здобули б Самос. Бо Архій і Лікоп сами, коли вбігли у фортецю самосці, кинулися туди слідом за ними. Проте їм перерізали шлях до відступу і їх було вбито всередині міста самосців. Я сам зустрівся і розмовляв(1) навіть із одним іншим Архієм, нащадком того Архія, в Пітані(2) (бо він походив із того дему). Він більше за всіх інших чужинців поважав самосців і свого батька, сказав він мені, і його прозвали самосцем, бо його батько, Архій(3), б'ючись хоробро, був убитий на Самосі. І він казав, що поважає самосців за те, що вони громадським коштом поховали його діда (4).

56. Лакедемонці, після того, як минуло сорок днів від початку облоги Самосу, не маючи в цій справі успіху, повернулися на Пелопоннес. Проте за іншим переказом, який поширився, але був цілком безпідставним, Полікрат накарбував багато місцевих монет із свинця, добре позолотив їх і дав лакедемонцям, а вони їх прийняли і нібито відпливли. Це був перший(1) військовий похід дорійців із Ла-кедемону до Азії.

57. Самосці знову пішли війною на Полікрата, але через те, що лакедемонці їх покинули і поїхали, вони також відпливли на Сіфнос(1), бо їм потрібні були гроші, а на той час справи сіфносців процвітали і вони були найбагатшими серед острів'ян, бо на їхньому острові були копальні(2) золота і срібла. І цього було в них стільки, що на десяту частину прибутків із копалень вони як присвяту побудували в Дельфах скарбницю(3), одну з найвизначніших. А гроші, які вони одержували щороку, вони самі розподіляли. Коли вони будували скарбницю, вони звернулися по оракул до пророчого святилища з запитанням, чи ті блага, що були в них тоді, будуть у них також протягом тривалого часу, і Піфія дала їм такий оракул:

"Мармуром білим засяють, коли пританеї сіфнійські,

Площа оточиться ним, але мудрому треба боятись

Засідки з дерева разом із вісником в шатах червоних".

Саме на той час сіфнійці побудували гарну агору і пританей із пароського мармуру (4).

58. Цей оракул сіфнійці не змогли зрозуміти, ні тоді одразу, ні тоді, коли прибули самосці. Отже, ледве наблизилися до Сіфносу самосці, як вони послали до міста корабель із посланцями. За давніх часів усі кораблі, було пофарбовано в червоний колір(1). І саме оце провіщала сіфній-цям Піфія, коли радила їм стерегтися дерев'яної засідки та червоного вісника. Отже, прийшли вісники і зажадали від сіфнійців, щоб ті дали їм позику в десять талантів, а через те, що сіфнійці відмовилися дати їм таку позику, самосці почали знищувати врожаї їхніх полів. Щойно про Це дізналися сіфнійці, як прибігли, щоб прогнати самосців, сталася битва, в якій сіфнійців було переможено. Багатьом із них самосці внеможливили відступ до міста. А згодом узяли від них викуп у сто талантів.

59. На ці гроші самосці купили в герміонців острів поблизу Пелопоннесу, Гідрію(1), і доручили охороняти його тройзенцям. А самі вони побудували на Кріті Кідонію, хоч і припливли туди з метою прогнати закінтян із острова. І залишилися вони щасливо жити на ньому протягом п'ятьох років. Отже, і ті святилища, що дотепер є ще в Кідонії, це вони їх побудували, і навіть храм Дік^іни. Але на шостий рік егінети разом із критянами перемогли їх у морській битві і позрізали носи їхніх кораблів, що мали форму кабанів, і помістили їх як присвяту в святилище Афіни (2) на Егіні. А це зробили егінети через запеклу ненависть до самосців. Бо перед тим самосці за царювання Амфікрата (3) на Самосі вирушили були в похід проти Егіни і завдали багато шкоди егінцям, а й самі зазнали лиха від них. Оце було причиною.

60. Дуже затяглося моє оповідання про самосців, бо вони спорудили три твори, найбільші з тих, що існують у всій Елладі. Перший — це двобічний тунель, що починається від підніжжя одного горба заввишки в сто п'ятдесят оргій. Довжина цього тунелю сім стадій, а висота і ширина — вісім стіп. По всій його довжині прокопали ще один тунель глибиною у двадцять ліктів і завширшки в три стопи, а через нього по рурах проведено воду, яку беруть із великого джерела і провадять до міста(1). Будівельник цього тунелю був мегарець Евпалін, син Навстрофа. Отже, це один із трьох творів. Другий твір — це мол навколо гавані в морі, заввишки в двадцять оргій, а довжина молу дві стадії і ще більше. А третій твір — це найбільший храм (2), який вони побудували і які я знаю. Першим його будівельником був Ройк (3), син Філея, самосець. Ось через що я трохи затягнув моє оповідання про самосців.

61. Коли Кірів син Камбіс перебував у Єгипті, будучи вже божевільним, проти нього повстали двоє братів магів, одного з яких Камбіс залишив як наглядача царського дому: А другий із них повстав, щойно почувши, що вбито Смердія і його смерть тримається у тайні, мало хто з персів знав його, а більшість уважала його за живого. Через це він вигадав такий план, щоб захопити царську владу. В нього був брат, разюче схожий на Смердія, Кірового сина, з яким він організував повстання, котрого Камбіс, незважаючи на кровне родство, наказав убити. І не лише той був схожий на Смердія, а й мав таке саме ім'я, Смер-дій. Цій людині маг Патізейт запаморочив голову, мовляв, він сам усе влаштує, і, взявши його, посадив на царський трон. Після цього він послав вісників у всі кінці держави, і зокрема і до Єгипту, щоб вони сповістили військо, що відтепер і надалі їм треба коритися Смердієві, сину Кіра, а не Камбісові.

62. Хоч як там було, і інші вісники зробили, звичайно, таке саме оголошення, а посланий до Єгипту (а на той час Камбіс із військом перебував в Агбатанах, що в Сірії(1)), вставши серед війська, оголосив наказ мага. Камбіс, почувши таке від вісника, подумав, що той каже правду і що його обдурив Прексасп (отже, коли він послав його вбити Смердія, він не вбив його, як йому тоді здалося), подивився на Прексаспа і сказав йому: "Прексаспе, так ти виконав моє доручення?" А той відповів: "Владарю, це неправда, нібито твій брат Смердій підняв проти тебе повстання, неправда і те, що від тієї людини може тобі бути якась мала чи велика неприємність. Адже я сам виконав твій наказ і поховав Смердія моїми власними руками. Отже, якщо воскресають померлі, можеш чекати на те, що проти тебе постане і мідієць Астіаг. Проте, якщо події відбуваються так, як і в минулому, нема чого лякатися, що від нього тобі буде щось неочікуване. Отже тепер,— на мою думку, нам треба наздогнати вісника, допитати його і дізнатися, хто його послав, щоб зробити нам таке оголошення — коритися цареві Смердію".

63. Так сказав Прексасп і, оскільки його думка сподобалася Камбісові, він негайно послав догнати вісника, його перехопили і повернули.