Південна автострада - Кортасар Хуліо
Ватажки обговорили ситуацію, що склалася, і нарешті вдалося відновити мир із передньою групою. Про раптове зникнення Форда Меркюрі говорилося довго, але ніхто не знав, що з ним могло статися, проте Порш і далі приходив і тримав у своїх руках увесь чорний ринок. Жодного разу не було так, щоб повністю забракло води чи консервів, хоча запаси групи постійно зменшувалися, і Таунус з інженером запитували себе, що вони робитимуть тоді, коли вже не залишиться грошей для Порша. Говорилося про те, щоб зненацька напасти на нього, схопити і змусити викрити джерело його припасів, але за ці дні колона добряче просунулась уперед і ватажки воліли й далі чекати, уникаючи ризику втратити все через рішення застосувати силу. Інженер, який уже був скорився майже приємній апатії, на якусь мить був заскочений сором'язливим зізнанням дівчини з "Дофіна", але згодом він зрозумів, що зробити щось, аби уникнути цього, неможливо, і думка про те, що він матиме з нею дитину, стала для нього такою ж звичною, як і нічний розподіл провізії чи походи крадькома на узбіччя автостради. Смерть старенької в "ID" також нікого не могла здивувати. Знову довелося працювати посеред ночі, втішати чоловіка, який ніяк не хотів зрозуміти того що сталося, і співчувати. Між двома групами попереду спалахнула сварка, і Таунусу довелося виступати в ролі арбітра, щоб так-сяк залагодити суперечку. Усе відбувалося, коли заманеться, без будь-якого розкладу; найважливіше почалося тоді, коли цього вже ніхто не сподівався, і найменш відповідальному випало на долю першому це зрозуміти. Легковажному вартовому, що видерся на дах "Сімки", здалося, що обрій змінився (вечоріло, жовтаве сонце ронило скупі скісні промені) і щось незрозуміле відбувається за п'ятсот метрів, за триста, за двісті п'ятдесят. Він гукнув 404-го, той сказав щось Дофіні, і вона швиденько перейшла в своє авто, тут надбігли Таунус, солдат і селянин, а хлопець, сидячи на даху "Сімки", показував рукою вперед і знову й знову повторював своє повідомлення, так, ніби хотів сам себе переконати, що те, що він бачить, є правдою; тоді почувся рух, якийсь ніби важкий, але невтримний процес переміщення, який пробуджував від безконечної дрімоти і випробовував сили. Таунус крикнув, щоб усі поверталися в свої авто. "Больє", "ID", "Фіат 600" і "Де Сото" стартували в одному пориві. Тепер була черга "2НР", "Таунуса", "Сімки" і "Аріана", і хлопець у "Сімці", гордий з того, що можна було назвати тріумфом, повернувся до 404-го і махав йому рукою, поки "404", "Дофін", "2НР" черниць і "DKW" також рушили з місця. Проте питання полягало в тому, скільки це триватиме; 404-й поставив його собі майже за звичкою, їдучи поряд з Дофіною й усміхаючись їй, щоб підбадьорити. А позаду вже повільно рушали "Фольксваген", "Каравелла", "203" і "Флоріда"; якийсь час — перша швидкість, тоді друга, безконечно друга, але вже не зменшуючи її, як стільки разів перед тим, нога не відпускає акселератор, очікуючи змоги перейти на третю. Простягнувши ліву руку, 404-й віднайшов руку Дофіни, ледь торкнувся кінчиків її пальців, побачив у неї на обличчі усмішку недовірливої надії й подумав про те, як вони приїдуть у Париж і скупаються, удвох підуть куди-небудь — до нього додому чи до неї — купатися, їсти, знову й знову купатися, їсти, пити: і що потім будуть меблі, буде спальня з меблями, і ванна кімната зі справжнім кремом для гоління, і туалет, їжа і туалет, і простирадла. Париж — це туалет, два простирадла, гаряча вода, що стікає вздовж грудей і ніг, манікюрні ножиці, і біле вино, вони питимуть біле вино перед тим, як цілуватися і відчувати, що вони пахнуть лавандою й одеколоном, перед тим, як по-справжньому пізнати одне одного при повному освітленні, поміж чистих простирадел, і знову купатися, задля розваги, купатися і кохатися, пити вино і йти в перукарню, йти у ванну, голубити простирадла й голубити одне одного поміж простирадел, кохатися серед піни, лаванди і щіточок перед тим, як почати думати про те, що вони робитимуть далі, про дитину, проблеми і майбутнє; усе це, якщо лишень вони не зупиняться, якщо колона рухатиметься вперед, навіть коли усе ще не можна перейти на третю швидкість, їхати ось так на другій, але їхати. Впершись бампером у "Сімку", 404-й відкинувся на спинку сидіння, відчув, як зростає швидкість, відчув, що може збільшувати її, не ризикуючи врізатися в "Сімку", що "Сімка" збільшує швидкість, не ризикуючи вдаритися в "Больє", що позаду їде "Каравелла", що всі їдуть усе швидше і швидше, що вже можна перейти на третю швидкість і двигун не протестуватиме, і ручку коробки передач — що неймовірно — заклинило на третій швидкості, і рух зробився плавним і все пришвидшувався, і 404-й глянув, розчулений і засліплений, ліворуч, шукаючи очі Дофіни. Цілком природно, що при такому прискоренні шеренги автомобілів уже не пересувались паралельно і Дофіна випереджала його майже на метр, 404-й бачив її потилицю і лише профіль, коли вона оберталася, щоб глянути на нього, і робила здивовану гримаску, побачивши, що він відстає щораз більше. Усмішкою заспокоюючи її, 404-й рвучко збільшив швидкість, але майже одразу ж мусив загальмувати, бо мало не врізався в "Сімку"; він різко посигналив, але хлопець у "Сімці" подивився на нього у дзеркало заднього огляду із виразом безсилля, показуючи лівою рукою на "Больє", який притисся до його авто. "Дофін" їхав за три метри попереду, урівень із "Сімкою", і дівчинка в "203", який їхав поруч з "404", махала йому ручками і показувала ляльку. Червона пляма праворуч занепокоїла 404-го; замість "2НР" черниць чи солдатового "Фольксвагена" він побачив незнайомий "Шевроле", що майже відразу опинився попереду, а вслід за ним з'явилися "Ланчія" і "Рено 8". З лівого боку до "404" допарувався якийсь "ID", що почав метр за метром випереджати його, але перед тим, як на його місці з'явився "403", 404-му вдалося розрізнити попереду "203", який уже затуляв собою "Дофін". Порядок групи порушився, її вже не існувало. Таунус, напевне, був уже більш ніж за двадцять метрів попереду, за ним їхала Дофіна; у той же час третій ряд зліва відставав, тому що замість "DKW" 404-й побачив задню частину якогось старого чорного фургона — чи то "Сітроена", чи то "Пежо". Автомобілі мчали на третій швидкості, то обганяючи один одного, то відстаючи, залежно від того, як рухалася їх шеренга, а по обидва боки автостради миготіли дерева, поодинокі хати посеред туману і сутінок. Потім були червоні вогні, які кожен засвічував за прикладом тих, що їхали попереду, ніч, яка накрила усіх зненацька. Час від часу гуділи клаксони, стрілки спідометрів здіймалися щоразу вище, одні шеренги мчали при сімдесяти кілометрах, інші — при шістдесяти п'яти, ще інші — при шістдесяти. 404-й усе ще сподівався, що поступ одних шеренг і відставання інших дозволить йому наздогнати Дофіну, але кожна хвилина переконувала його, що все це марно, що їхню групу роз'єднано остаточно, що вже не повторяться рутинні зустрічі, мінімальні ритуали, військові наради в автомобілі Таунуса, пестощі Дофіни у спокої світанку, сміх дітей, що бавляться своїми машинками, образ черниці, яка перебирає чотки. Коли засвітились гальмівні вогні "Сімки", 404-й стишив хід з якимось абсурдним відчуттям надії і, поставивши машину лише на ручне гальмо, вискочив з неї і побіг уперед. Окрім "Сімки" і "Больє" (позаду мала бути "Каравелла", але йому це було байдуже) він не впізнав жодного автомобіля; через різні скла на нього дивилися здивовано і, мабуть, обурено чужі, незнайомі йому обличчя. Гуділи клаксони, і 404-й змушений був повернутися в своє авто; хлопець у "Сімці" привітно помахав йому рукою, ніби все розуміючи, і підбадьорливо показав у напрямку на Париж. Колона знову почала рухатися, кілька хвилин поволі, а потім так, ніби автостраду остаточно розчистили. Ліворуч від "404" мчав "Таунус", і на якусь мить 404-му здалося, що група відновлюється, усе входить у звичний режим, що можна буде рухатися вперед, нічого при цьому не руйнуючи. Але це був зелений "Таунус", і за його кермом сиділа жінка у димчастих окулярах і пильно дивилася вперед. Не залишалось нічого іншого, окрім як віддатися руху, автоматично пристосуватися до швидкості авто навколо, не думати. У "Фольксвагені" солдата мала бути його шкіряна куртка. У Таунуса залишилась книжка, яку він читав у перші дні. Майже порожній флакон лавандової води в "2НР" черниць. А тут, у нього — він іноді торкався його правою рукою — лежало плюшеве ведмежа, яке йому як талісман подарувала Дофіна. Цілком безглуздо він ухопився за думку, що о пів на десяту розподілятимуться продукти, потрібно буде провідувати хворих, оцінювати з Таунусом і селянином з "Аріана" ситуацію; потім буде ніч, Дофіна, що потай забереться до нього в авто, зорі або хмари життя. Так, отак мало бути, неможливо, щоб це закінчилося назавжди. Може, солдат роздобуде води — її майже всю випили за останні години; у будь-якому разі завжди можна розраховувати на Порша, поки йому платиться ціну, яку він просить. Майорів, мов божевільний, прив'язаний до радіоантени прапорець з червоним хрестом, усі мчали зі швидкістю вісімдесят кілометрів на годину в напрямку вогнів, які ставали щораз більшими, і невідомо було, для чого так поспішати, для чого мчати посеред ночі серед незнайомих автомобілів, де ніхто нічого не знає про інших, де всі пильно дивляться вперед, тільки вперед.
