💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Зарубіжна література » Розповідь першого розмороженого - Лем Станіслав

Розповідь першого розмороженого - Лем Станіслав

Читаємо онлайн Розповідь першого розмороженого - Лем Станіслав

Знову прийшов Горилій з інспекцією, і я дав маху: замість у барабан, як гахну себе фортіссімо по мозолю на мізинцеві, о боже мій милий, з очей іскри посипались, ноги підігнулися, чую: "Чалап, чалап, хруп, ням",— я зирк, аж нема вже флейтиста! Зжер його Горилій якраз посеред гала-концерту, просто перед Його Гролівською Величністю, при повному світлі діамантових жирандолів, коли Спасенцій не в піжамі, а в горностаях сидів, що ж це, думаю, він на очах у самого гроля споживати нас насмілюється, тепер уже не інакше як галас учиниться — як зарепетуємо всі і на коліна попадаємо чи на розпил підемо, чи — гуртом на потвору, але щоб нічого не сталося — бути такого не може! А тим часом — нічого, анічогісінько!

З цього все й почалося, бо я так розхвилювався, що більше по суглобах та мозолях себе товк, ніж у барабана влучав, і від такого биття охопила мене несамовита злість — відчуваю, ще крапля — і не витримаю, мені вже однаково, бо, дідько б його забрав, мало того, що живемо тут без надії та милості, але й без музики, бо ж яка там музика, коли Горилій за спиною! Ех, потрощити б скрипки, до труб — динаміту, до валторни — пороху і шнури запалити, але де там, цигикаємо далі — до вечора.

І знову концерт придворний. Оркестр увесь реве та стогне, а Горилій, на очах у всіх сидячи, бліх ськає, у пащеці своїй бездонній пальцярами колупається, а часом як сякнеться, то все висякане дощем на нас летить, темно робиться, як під час грози травневої, а як бухикне, то наче грім ударив, оркестр геть заглушує, але ми далі граємо. Скрипка квилить, валторна мліє, тромбони — трілля-дрілля на бадилля, аж раптом просто переді мною лапа чорноволохата: хап — і нема контрабасиста, хоч як шанувався й остерігався, та що ж це за музика, коли всі ми — Полумисок із закусками, а гроль сидить собі в ложі — шанований, обмахуваний, розніжений, і крізь зуби мовить: "Ні, це ще не та музика, яка має бути. Ще не досить у ній Віри, Правди, Надії, Любові, а також — Гармонійної мелодії історії! Сміливіше вперед, д'горі, чому це капельмейстер так лінькувато вимахує, такий бистроокий, без окулярів? Швидше! Ловкіше, прудкіше, бо гроль невдоволений! Ви, бандо недовірків! Як смієте сумніватися у Г. Сф.? Га? Може, слід до вас ближче приглянутись? Га?.. Мусите сміло і доказово, без страху і переляку зізнатися Нам в усьому — бо Наша величність милостива, Наша коронність довірлива,— тож хай устане і скаже нам такий пес, такий сучий син, чому він Досконалість підриває й очорнює? А Ми йому за те — нічого, тільки умовляннями-навертаннями, ми йому з доброю волею розтлумачимо, де раки зимують!"

Тихо навколо, хоч мак сій, ніхто ані гугу, і раптом Горилій: "АЧХИ! АЧХИЧХИЧХИШ" — аж уся зала задвигтіла, аж колони мармурові загули і в моїм барабані луна озвалася, аж тиньк посипався, трохи навіть полетіло на найяснішу вкороновану голову гроля Спасенція, лоба його величності припудривши. Однак гроль наче нічого не помітив. Не почув і не здригнувся навіть. Кожен з музик голову у плечі втягнув, коли грім того чиху загуркотів, а гроль — нічого. От я й міркую: якась тут страшна афера! Не може ж сам гроль того Горилія-Закутника не бачити, а проте — не бачить! Не може на лобі власному вапна й тиньку не відчувати, а проте — не відчуває! То що ж воно усе означає? Хто тут слуга, а хто пан? Чи не є, часом, Горилій ікластим Капельмейстером самого гроля і чи не лишає його наостанок, аби зжерти замість десерту? Чи, може, обидва таємним альянсом супроти нас пов'язані? Не годен нічого второпати, але бачу одне: пора драпака давати, і то чим швидше, тим ліпше, тільки як?

А тим часом після другої частини концерту, в перерві, виходить Горилій з Шафи й між нами прогулюється. Нудно йому, чи що? Оголошують знов обговорення, музики схоплюються, слова просять, критику поглиблену наводять, а Горилій одному вуха обнюхав, другому — краватку поправив, третьому — зжер машинопис доповіді, так що той аж присів, сердега, сконфузившись, а Горилій, походжаючи собі, до плювальниці срібної плюнув і до тромбона, певно, помилково також наплював. Красномовні оратори проте й далі мелють собі про Г. Сф., аж піт з лобів ллється, грати не вміють,— що ні, то ні, зате як чудово, з яким натхненням і вірою у Г. Сф. уміють про досконалість грання розводитись!

А коли мені ота балаканина їхня, оте чалапання, сопіння та чухання Горилієве вже геть поперек горла стали, коли відчув я задишку, запаморочення й затьмарення зору, то попросив слова, й бачу — Його Гролівська Величність з ложі до мене придивляються, позаяк, протегуючи нараді, зволили особисто її своєю найяснішою присутністю вшанувати. Отож підвівся я з думкою, що коли б говоріння про музику замінило саму музику, то в Гафнії, без сумніву, залунала б втілена Гармонія Сфер; відтак відчув я небувале піднесення і в цілковитій тиші промовив:

"А що воно за змора-потвора кульгавонога тут крутиться, шкутильгає, і гупає так, що аж зле робиться од самого її вигляду? За яким таким правом отой Закутник із Шафи увесь час нам музику псує, зводячи її нанівець своїм паскудством та ненажерством? Як же це можна доброчесних музикантів сирими жерти, та так, що аж за вухами лящить і в горлянці булькає? Де ж таке бачено, що і комісії тут були, й експертолізи вчені, і ревізори, й контрревізори, і мікроскопів цілі копи, і щоб ніхто нічого, ні пари з вуст, тільки туляться всі та щуляться? Отож я і мовлю: ВЕТО, гролю Спасенцій, ВЕТО, панове-братове, ВЕТО, Закутнику гидотний, тобто незгоден я, щоб ти був, бо поки ти тут, лайно буде, а не Гармонія Сфер!!!"

Ох, що тут зчинилося, шановне товариство! Одні силкуються до інструменти* своїх позалазити, аби сховатися, але ж зрозуміло, що коли це ще так-сяк можливо проробити з контрабасом чи фортепіано, то про флейту годі й думати, а той, що з трикутником, геть одурівши, лоба всунув до свого трикутника, він йому на шиї висить, як намисто, і тільки подзвонює у такт цокотінню зубів. Інші залазять під фотелі або паркет колупають — хочуть собі ямки повикопувати, але яка там ямка для страусячого головоховання, коли паркет дубовий! Ударник-тарілочник, ззаду себе тарілками затуляючи, головою до барабана мого втелющитись силкується, але якісна імпортна шкіра все витримує. Капельмейстер, аби мене заглушити, безперестанку своєю паличкою по пульту калатає й верещить при тім, як порося: "Анданте, анте ранте, адаманте танте!", бо йому геть усе в голові поплуталося, а Найясніший гроль у почесній своїй ложі тим часом швиденько щось зашепотів лакеям та слугам, і всі вони як кинуться завісу запинати, аби його оксамитом, адамашком, парчею гербовою злототканою від нас затулити, а сам Горилій спершу нічого, тільки жує й плямкає, гикаючи, бо йому ще арфіст відригувався,— прецінь, досить грубенький був та вгодований — і лише по тому підводиться й озивається хрипко:

"Кли-шо-но-гий?! Це ж хто? Мо-я, я-сно-вель-мож-ність?! Ах! То тут мене не-ге-ге-ге-(заридав)-славлять? То тут про мене ка-га-га-га-(заридав)-жуть щось негарне? І ніхто до мене з допомо-го-го-го-(заридав)-гою, зі словом добрим не спішать? О Матір Божа! Рятуйте ж мене, сиротину, небораку, бо мене тут ображають, бо жодного мені тут решпекту, бо всілякі чинять мені зухвальства, кривдять тут мене, зле тут мені, я до мами, до нені хочу!!! (він ридав уже, як водоспад).— Ти, огидний вошивцю-перкусисте! Ти, некультурний, фека-бека! Ти, редиско! О-хо-хо! Не любиш ти мене! А я думав, що мене тут усі-всі люблять!"

Від здивування мені спершу заціпило, а тоді набрався я відваги й кажу: "Ваша вельможність, Горилію! Вочевидь, важко любити того, хто, яко Шафій Закутник, із Шафи закутної потворою вилазить, накидаючись як вовк на овець, кістки трощить, тромбоністів жере, флейтистами закусює, не можу я зрозуміти, як це ти не помічаєш своєї музично-канібалістичної злочинності? А ви,— кажу,— панове науковці, фрачники, сигарники, бородані, і ти, смокінговий докторе тих і сих наук, з люлькою, не наукова та ваша дослідна наука! Метрономів понаставляли, резонаторів, абракадабрів, покажчиків, борошно пороздмухували, щоб висіло в повітрі попурхуючи,— може, вкаже вузли стоячих хвиль! Експертолізи строчите, дух і протяг сантиметром міряєте, а Горилія не бачите! А Його величність гроль теж хай зволить фіранку свою одсунути й хоча б пояснити, яким це робом тут відбувається споживання на місці, а також на винос — до Шафи?"

Було мені, як бачите, уже все одно, в такому ненормальному стані я був. А вчені, бачу, тюбики з синдетиконом витягають і вже починають спеціальні слова вживати, як-от: "Delirium Barabanorum, Nenormalia Musicalis cum Hypnagogica Corifusione Debillitatissima; аж нараз Горилій як зареве на повен голос! Сльози йому плинуть без упину, аж ручаї по сходинках амфітеатру побігли, та як скочить він одним стрибком горилячим до гролівської ложі, як загойдається на золотих шнурах, як потягне за оксамитову парчу — сама Величність об'явилась у повній конфузії, позаяк у кутку ховалася навприсіди й екстраординарну навприсідкову нараду з Радою міністрів проводила, аж тут Горилій мордяку свою встромляє і: "Рятуйте мене, Ваша Гролівська Величносте! — репетує.— Рятуйте мене, бідолаху скривдженого, а як ні, то я зараз собі піду й більш ніколи не прийду!"

Гроль на ці слова схопився на рівні й заволав щосили: "Тільки не це! Не це, опоро моя кохана, друже любий, оплоте наш, тільки не ЦЕ!!! Роби сам знаєш що, зволь же зрозуміти, ласкавче, що мені цього наказувати з моєю Величністю милосердно-плюралістичною не годиться, а тобі що!"

"Ба ні! — Горилій на те, шморгаючи носом своїм гидомерзним, аж йому шмарки по волохатих щоках течуть.— Ба ні! Я те все, що чинив, чинив на службі Вашої Величності! Згідно з Персональним списком, що його Довірена особа через кватирку до Шафи моєї експедіювала, у повній узгодженості хапав і відповідно споживав, хоча й дуже неохоче, бо я музикусами гидую й, чим хоч можу заприсягтися, що ані крихти мені не смакувало! Геть усіх я з відразою, проти власної натури, наперекір самому собі, виключно заради Трону, Вітчизни й якихось там Вищих Сфер, не пам'ятаю, як вони звуться, бо я собі невчений, і хоча живота свого, здоров'я, шлунка не жалів, хоч мені від того ковтання жовч запеклася, кишки розладналися, печія мене пече безперестану, однак поста свого не покинув, отож вимагаю, аби цей Волоцюга з барабаном за заподіяну мені ганьбу моїй загалом чесній, відданій і Добрій Особі, сю ж мить, був Вашою Величністю суворо покараний, а як ні, то піду собі геть, і побачиш, милостивий пане, що тоді залишиться від твоєї музики!"

Гроль як кинеться умовляти й благати, пестячи щонайяснішими руками потвору по зачухраному лобі, а Шафій Закутник, на драпіровці висячи (яку обірвав разом із частиною карнизу), як почне відмовлятися, дратуватися, тонкість та дражливість своєї тендітної душі підкреслюючи, аж мене подив охопив.

Відгуки про книгу Розповідь першого розмороженого - Лем Станіслав (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: