Лікар мимоволі - Мольєр

Прогріхи чи помилки ніколи не ставляться нам за провину, — адже ж завпеди винен той, хто вмирає. А найкраще в нашій професії — це найбільша в світі сумирність і скромність померлих; не було ще такого випадку, щоб вони поскаржилися на лікаря, який загнав їх на той світ.

Леандр. Це правда, померлі дуже делікатні люди з цього погляду.

Сганарель (помітивши людей, що йдуть до нього). Он, здається, йдуть до мене на пораду. (До Леандра). Ідіть же почекайте мене коло будинку вашої коханої.

ЯВА 2

Тібо, Перрен, Сганарель.

Тібо. Пане, ми прийшли до вас, мій син Перрен і я.

Сганарель. А в чім річ?

Тібо. Його бідолашна мати — її звати Пареттою — хвора лежить, ось уже півроку не підводиться з постелі.

Сганарель (простягаючи руку, щоб одержати гроші). Чого ж ви від мене хочете?

Тібо. Мд хотіли б, паночку, щоб ви дали нам якого зілля її полікувати.

Сганарель. Треба спершу виявити, на що вона нездужає.

Тібо. Вона нездужає на водяну хворобу, пане.

Сганарель. На водяну хворобу?

Тібо. Атож; вона вся аж розпухла, і кажуть, що в неї сила-силенна вогкості в тілі, а її печінка, її живіт чи селезінка, чи як ви там їх звете, замість того щоб виробляти кров, виробляють тільки воду. А через день. Її тіпає пропасниця, ще й неміч у неї, і біль у суглобах. У горлянці в неї булькотить так страшенно, що от-от її задушить; а часом і памороки їй забиває, і корчі беруть, то ми так собі думаємо, що вона вже конає. В нас на селі є аптекар, з дозволу сказати, то він чого їй тільки не давав; понад дванадцять добрих екю витратив я вже на оті клістири, пробачте на слові, на оті мастила, що їй давали їх приймати, на оті інфекції з гіацинтів та на всякі там серцеві настоянки. Та все це, як то кажуть, ні богові свічка, ні чортові ладан! Він хотів був дати їй ще якогось зілля, що зветься блювотне вино, та я, правду кажучи, побоявся, щоб не вирядило воно її зовсім на той світ, бо, кажуть, оті славнозвісні лікарі занапастили тим способом не знати скільки люду.

Сганарель (все ще простягаючи руку). Ближче до справи, друже мій, ближче до справи.

Тібо. Та справа ж у тім, паночку, що ми прийшли просити вас сказати нам, що ж його робити.

Сганарель. Нічого не второпаю, що. ви говорите.

Перрен. Пане, моя мати нездужає, і ось оце ми принесли вам два екю, щоб ви дали нам яких-небудь ліків.

Сганарель. А-а! От вас я розумію. Оцей хлопець говорить ясно і висловлюється як слід. Ви кажете, що ваша мати слабує на гідрофізію, тобто водянку, що в неї розпухло все тіло; що в неї пропасниця, ще й ноги болять, що їй часом буває млосно, що в неї бувають конвульсії, тобто що вона зомліває.

Перрен. Еге ж! Так, пане, саме так.

Сганарель. Ваші слова зрозумів я відразу. А ваш батько, той сам не тямить, що він говорить. Виходить, ви просите в мене ліків?

Перрен. Атож, пане.

Сганарель. Ліків, щоб її вилікувати.

Перрен. А звісно, думалося так, пане.

Сганарель. Маєте — ось шматок сиру; дайте їй, нехай вона його з’їсть.

Перрен. Сиру, пане?

Сганарель. Еге ж. Оцей сир так приготовано, що до нього входять і золото, і коралі, і перли та ще сила інших коштовних речей.

Перрен. Уклінно вам дякуємо, пане: теперечки підемо та й примусимо її зараз же цього зажити.

Сганарель, Ідіть же! А якщо вона помре, поховайте її якомога пристойніше.

ЯВА 3

Сцена переміняється і зображає, як у другій дії, кімнату в господі Жеронта.

Жакліна, Сганарель, Лука в глибині сцени.

Сганарель. Ось і препишна мамка-годівниця! Ах, годівнице мого серця, я аж нетямлюся з радощів, що мені пощастило з вами зустрітися! Ви — це ревінь, касія, олександрійський лист, які вичищають усю меланхолію з моєї душі.

Жакліна. Їй-право, пане лікарю, як для мене, то це надто хороше сказано, та й не вмію я зовсім отієї вашої латини.

Сганарель. Занедужайте, мамко, прошу вас, занедужайте з кохання до мене. Мені буде так любо та мило вас лікувати.

Жакліна. Красненько дякую! Не охоча я до того, щоб мене лікували.

Сганарель. Як мені шкода вас, чарівна мамко, що чоловік у вас такий ревнивий та лютий!

Жакліна. Що ж поробиш, пане? Це мені кара за мої гріхи! Де вже козу прив’язано, там вона й пасеться.

Сганарель. Як? Отакий мужлан-бевзень! Отакий телепень, що раз у раз за вами підглядає, ще й не дає перемовитися з вами словечком!

Жакліна. Гай-гай! Та ви ще нічого й не бачили, це ще дрібничка.

Сганарель. Та ви що? Та невже у людини може бути така мізерна душа, щоб чинити кривду такій жіночці, як ви? Ах! Я знаю людей, препишна мамко, і то зовсім недалечко звідси, які мали б за щастя поцілувати хоч би тільки кінчики ваших сосочків! І як воно сталося, що така розкішна молодичка потрапила до таких негідних рук? Щоб отака тварюка, такий йолоп, дурень… Даруйте мені, мамко, що я кажу таке про вашого чоловіка.

Жакліна. Ех, пане, я знаю добре, що він вартий усіх оцих назв.

Сганарель. Авжеж, мамко, він таки їх вартий; він вартий ще й того, щоб ви йому прикрасили дечим головешку, на кару за його підозріливість.

Жакліна. Скажу вам по правді: інша на моєму місці давно б уже встругнула якусь штуку.

Сганарель. Їй-богу, було б незле, коли б ви помстилися на ньому з ким-небудь. Цей чоловік, кажу ж вам, цілком того вартий, і коли 6 мені випало щастя, препишна мамко, щоб ви вибрали мене для…

Сганарель простягає руки, щоб обняти Жакліну, та Лука просовує голову і стає між ним та жінкою. Побачивши Луку, Сганарель та Жакліна розходяться в різні боки.

ЯВА 4

Жеронт, Лука.

Жеронт. Ей-ей! Лука, чи ти не бачив тут нашого лікаря?

Лука. Аякже, стонадцять чортів йому в пельку! Бачив я його, та ще й з моєю жінкою в парі.

Жеронт. Де ж він може бути?

Лука. Не знаю. А хотів би, щоб він був у чорта на рогах!

Жеронт. А піди-но подивися, що робить моя дочка.

ЯВА 5

Сганарель, Леандр, Жеронт.

Жеронт. А, добродію! Я саме вас шукав.

Сганарель. Я розважався у вашому дворі випусканням зайвої рідини з мого організму. Як почуває себе хвора?

Жеронт. Трохи гірше відтоді, як почала заживати наших ліків.

Сганарель. Тим краще. Це означає, що вони діють.

Жеронт. Так, але я боюсь, коли б вони її не задушили.

Сганарель. Не турбуйтесь, я маю такі ліки, що все а ціляють, і я чекаю тільки на агонію.

Жеронт (показуючи на Леандра). Кого це ви приполи?

Сганарель (пояснюючи жестами, що то аптекар). Це…

Жеронт. Хто?

Сганарель. Отой…

Жеронт. Е…

Сганарель. Кого…

Жеронт. Ну-ну?

Сганарель. Він потрібний вашій дочці.

ЯВА 6

Люсінда, Жеронт, Леандр, Жакліна, Сганарель.

Жакліна. Пане, вашій дочці захотілося трохи пройтися.

Сганарель. Це їй буде корисно. Підійдіть-но до неї, пане аптекарю, помацайте їй пульс, а потім ми поговоримо з вами про її недугу. (Тягне Жеронта в протилежний куток сцени і обнімає його однією рукою за плечі так, щоб не дати йому повернути голову в бік Леандра та Люсінди). Отже, добродію, це дуже важливе й тонке питання для лікарів: з’ясувати, хто легше піддається лікуванню — жінки чи чоловіки. Прошу вас, вислухайте мене, будьте ласкаві. Одні кажуть — ні, а другі кажуть — гак, а я кажу і так і ні, бо завдяки невідповідності злоякісних виділень, що їх породжує природний темперамент жінок, бувши причиною того, що брутальна частина організму завжди бере гору над духовною чутливістю, видно, що мінливість їхніх думок та поглядів залежить від скісного руху місяця, а через те що сонце, яке кидає своє проміння на ввігнуту поверхню землі, знаходить…

Люсінда (до Леандра). Ні, я нездатна зрадити мої почуття.

Жеронт. Моя дочка заговорила! О величезна сила ліків! О надзвичайний лікарю! Який же я вдячний вам, добродію, за це чудодійне зцілення! Що маю я зробити для вас за таку послугу?

Сганарель (прогулюючись по сцені і обмахуючись капелюхом). Та й далася ж мені взнаки оця недуга! Ох і тяжка ж до ката!

Люсінда. Так, таточку, до мене повернувся дар слова, але він повернувся лиш для того, щоб я могла сказати вам, що я ніколи ні за кого не вийду заміж, крім Леандра, і що всі ваші зусилля віддати мене Орасові — то марна річ.

Жеронт. Але…

Люсінда. Ніщо не може похитнути того, що я вирішила.

Жеронт. Як?..

Люсінда. Надаремне ви будете мене умовляти.

Жеронт. Якщо…

Люсінда. Всі ваші слова ні до чого.

Жеронт. Я…

Люсінда. Щодо цього я непохитна.

Жеронт. Але…

Люсінда. Немає такої батьківської влади, яка змогла б присилувати мене піти заміж проти моєї волі.

Жеронт. Та я ж…

Люсінда. Даремні всі ваші зусилля!

Жеронт. Він…

Люсінда. Серце моє не скориться такій тиранії!

Жеронт. Таж…

Люсінда. І я ліпше піду в монастир, аніж стану до шлюбу з чоловіком, якого я не кохаю.

Жеронт. Але…

Люсінда (швидко). Ні! В жодному разі. Нізащо! Ви тільки дурно витрачаєте час! Я стоятиму на своєму. Це вирішена справа.

Жеронт. Ах, яка невгамовність, скільки слів! Ніяк їх не спиниш. (До Сганареля). Добродію, прошу вас, зробіть її знову німою.

Сганарель. Це річ неможлива. Все, чим я можу вам служити, — це зробити вас глухим, якщо бажаєте.

Жеронт. Щиро дякую. (До Люсінди). Подумай лишень.

Люсінда. Ні, всі ваші переконування на мене не подіють.

Жеронт. Ти сьогодні ж увечері станеш до шлюбу з Орасом!

Люсінда. Краще я стану до шлюбу зі смертю!

Сганарель (до Жеронта). Боже мій! Та постривайте ж, дозвольте мені медичними засобами зарадити цій справі. Таж її опанувала тяжка недуга, а я знаю, як її лікувати.

Жеронт. Невже ви змогли б, добродію, вилікувати її і від цієї душевної недуги?

Сганарель. Авжеж. Полишіть на мене цю справу; я маю засоби проти всього, та й наш аптекар допоможе нам. (До Леандра). Одне слівце. Ви бачите, що її палкий потяг до того Леандра суперечить волі її батька, що не можна гаяти часу, що соки дуже закислилися і що конче потрібно негайно знайти засіб проти цієї недуги, яка може погіршитися, якщо зволікати. Як на мене, то я бачу тут лише єдиний засіб, а саме: доза проносної втечі, яку ви змішаєте як слід з двома драхмами шлюбних пілюль. Може, вона буде дещо упиратися проти тих ліків, але ж ви — добрий фахівець, тож. ви й повинні самі, і то якнайкрасномовніше, переконати її й умовити проковтнути цю штуку. Ідіть же походіть з нею по садочку, щоб підготувати соки, а я тим часом побалакаю тут з її батьком. Але найголовніше — не марнуйте часу. Беріться ж до лікування! Мерщій! Мерщій беріться до лікування!

ЯВА 7

Жеронт, Сганарель.

Жеронт. Про які ліки, добродію, ви щойно говорили? Я зроду не чув таких назв.

Сганарель.