Фуатінські чорти - Лондон Джек
Міць! Так, його обличчя було сповнене сили, а проте Гриф невиразно відчував, що цьому чоловікові чогось бракувало.
— Ми обоє дужі люди,— сказав Рауль, уклонившись.— Сто років тому ми могли б змагатися за цілі імперії.
Гриф і собі вклонився.
— Так, сто років тому ми могли б вирішувати їхню долю. А нині ми, на жаль, сваримось, бо порушено колоніальні закони тих імперій.
— Усе йде за вітром,— сентенційно зауважив Рауль, сідаючи.— їжте собі. Я не перешкоджатиму вам.
— Може, й ви з нами? — запросив Гриф.
Прибулець пильно глянув на нього й згодився.
— Я геть спітнів,— сказав він.— Можна мені вмитися?
Гриф кивнув і загадав Маурірі принести калабаш. Кварта коштовної рідини марно вилилась на землю. Рауль зиркнув у вічі Людині-Цапові, але нічого не добачив, опріч млявої байдужості.
— Собака хоче пити,— сказав Рауль.
Гриф кивнув, і другого калабаша подали собаці.
Рауль знову вдивлявся в очі тубільцям і нічого в них не добачив.
— Шкода, що не маємо кави,— вибачився Гриф.— Вам доведеться пити звичайну воду. Подай калабаш, Тегаа. Покуштуйте цієї акулини. В нас є ще восьминіг, морські їжаки та салат із водоростей. Ось тільки нема фрегата. Хлопці вчора поледачились і не пішли на лови.
Гриф був такий голодний, що міг би їсти цвяхи, присмачені салом, проте жував неохоче й кидав шматки собаці.
— Ніяк ще не звикну до цього примітивного харчу,— зітхнув він, сідаючи віддалік.— От консервів, тих, що лишилися на "Громовику", я з'їв би, а цієї погані...— Він узяв з півфунта смаженої акулини й кинув собаці.— Та, мабуть, звикну, коли ви ще не хочете здаватись.
Рауль прикро засміявся.
— Я прийшов запропонувати умови,— виголосив він.
Гриф похитав головою:
— Які можуть бути умови! Я тримаю вас за чуба й не думаю випускати.
— Гадаєте, що запакували мене в цій дірці? — скрикнув Рауль.
— Авжеж, живий ви звідси не вийдете, хіба що в подвійних кайданах.— Гриф задумливо глянув на свого гостя.— Мені не первина мати діло з такими, як ви. І я гадав, що від вашого брата давно вже очищено південні моря. Аж не тобі, ви ще є,— так би мовити, своєрідний анахронізм. Ви пережиток, і нам треба від вас звільнитися. Я порадив би вам вернутися на шхуну та вистрілити собі в скроню. Це єдиний спосіб уникнути того, що на вас чекає.
Таким чином переговори, принаймні для Рауля, нічого не дали, він повернувся до своїх, переконаний, що люди на Великій Кручі можуть протриматися хоч би цілий рік. Одначе він швидко змінив би свою думку, якби побачив Тегаа та раятейців у ту мить, коли він зник за скелями: вони лазили по камінню й обсмоктували та обгризали недоїдки, що їх залишив собака.
IX
— Нині довелося нам поголодувати, брате,— сказав Гриф,— але це краще, ніж потім довго мучитися з голоду. Після того, як головний чорт побенкетував з нами й досхочу напився доброї води, він довго не залишиться на Фуатіно. Може, вже й завтра він спробує виїхати. Сьогодні ми з тобою, Маурірі, ночуватимемо по той бік Кручі. Тегаа влучно стріляє, то й він піде з нами, якщо здолає туди дістатись.
З усіх раятейців лише Тегаа вмів так добре лазити по скелях, щоб зважитись на той небезпечний перехід. Удосвіта він уже примостився в захищеній камінням заглибині, ярдів за сто праворуч од Грифа і Маурірі.
Першою пересторогою їм була стрілянина на пересипу: то Браун з двома раятейцями подав знак, що пірати відступають, і переслідував їх лісом аж до берега. В своєму орлиному гнізді на Кручі Гриф ще чекав цілу годину, поки з'явився "Громовик", прямуючи до протоки. Як і раніш, попереду у вельботі пливли полонені фуатінці. Коли вони повільно посувалися під Кручею, Маурірі з Грифового наказу гукнув їм, що вони мають робити. Біля Грифа лежало кілька добре скручених в'язок динамітних паличок з дуже короткими шнурами.
На палубі "Громовика" було людно. На носі з рушницею в руках серед матросів-раятейців стояв пірат, що в ньому Маурірі впізнав Раулевого брата. Далі коло стерничого — ще один. До нього, станом до стану, була припнута стара королева Матаара. По другий бік стерничого стояв капітан Глас із рукою на черезплічнику.
Посередині, так само, як і перше, влаштувався Рауль, ховаючись за прив'язану до нього Наумоо.
— Доброго ранку, Грифе! — гукнув Рауль.
— А я ж вас попереджав: ви покинете острів хіба що в подвійних кайданах,— сумовито озвався до нього Гриф.
— Ви не зважитесь повбивати всіх своїх людей, що тут на шхуні,— відказав той.
Шхуна посувалася поволі, поштовхами, так, як гребли люди в човні, і була вже майже під самою Кручею. Фуатінці й далі гребли, проте не налягали на весла, і той, що стояв на носі, зараз же навів на них рушницю.
— Кидай, великий брате! — гукнула Наумоо фуатінською говіркою.— Душа моя в горі, і я бажаю смерті. В "нього ніж готовий перетяти шворку, але я його затримаю. Не бійся, великий брате! Кидай лише мерщій і прощавай!
Гриф завагався, потім опустив головешку, що її вже роздмухував.
— Кидай! — умовляв його Людина-Цап.
Але Гриф усе вагався.
— Великий брате, якщо вони вийдуть у море, все одно Наумоо вмре. І решта всі! Що важить її життя проти багатьох?
— Якщо кинете динаміт або хоч стрільнете, то ми тут усіх повбиваємо,— гукнув Рауль.— Я переміг вас, Грифе! Ви не можете вбити цих людей, а я можу. Цить, ти!
З останніми словами він удався до Наумоо, яка кричала щось по-тубільчому. Рауль став душити її аа шию, щоб мовчала, а вона, вчепившись у нього обіруч, благально дивилась на Грифа.
— Кидайте, Грифе, хай їм біс! — низьким басом гримнув капітан Глас.— Вони паскудні, і в каюті їх повно.
Пірат з припнутою старою королевою обернувся й навів рушницю на капітана Гласа, і тоді Тегаа, націлившись на нього зі своєї позиції, натис на гачок. Рушниця впала піратові з рук: на його обличчі проступив страшенний подив, коли ноги під ним уклякнули й він гепнувся на палубу, а за ним і прив'язана до нього королева.
— Ліворуч! Круто ліворуч! — гукнув Гриф.
Капітан Глас удвох з канаком крутнули стерно, і "Громовик" повернув носом до Кручі. Посеред шхуни Рауль усе ще борсався з Наумоо. На поміч йому кинувся брат. Тегаа й Людина-Цап разом вистрілили в нього, але не влучили. Ту мить, як Раулів брат приставив рушницю до тіла Наумоо, Гриф торкнувся головешкою сірника, ввіткнутого в кінець шнура. Коли він обома руками шпурнув важку в'язку динаміту вниз, гримнув постріл. Наумоо звалилась додолу, і водночас упав динаміт. Цього разу шнур був короткий. Динаміт вибухнув, тільки-но долетівши до палуби, і та частина "Громовика", де стояли Рауль, його брат і Наумоо, зникла безслідно.
У шхуні пробило облавок, і вона відразу почала осідати. На носі всі раятейці пострибали у воду. Капітан Глас копнув ногою в лице першого чоловіка, що вистрибнув східцями з каюти, але ті, що тікали слідом, звалили його додолу й пробігли по ньому потоптом. Зараз же за піратами вихопились нагору ваїнейські жінки і теж пострибали за борт. А "Громовик" уже осідав, аж нарешті досяг кілем дна коло самісінької Кручі.
Згори Грифові добре було видно все, що діялося під водою. Він побачив, як Матаара на сажневій глибині відв'язалася від мертвого пірата і випливла на поверхню. Вистромивши з води голову, вона вгледіла за кілька ярдів далі капітана Гласа, що не годен був плисти й потопав. Королева, хоч була вже й стара, але остров'янка: вона підпливла до капітана і, підтримуючи його на поверхні, помогла добутися до щогл, які стриміли з води.
На воді серед темних голів полінезійців мелькало п'ять білявих та рудих. Гриф, з рушницею напоготові, чекав, коли можна буде стрельнути. Людина-Цап теж націлився і за хвилину влучив. Вони побачили, як одне тіло поволі поринає вглиб. Але довершили помсту над ними матроси-раятейці, здорові й дужі, що плавали, наче риби. Вони швидко кинулися туди, де вигулькували біляві й руді голови, вхопили чотирьох живих іще піратів, затягли глибоко під воду й потопили, мов цуценят.
За десять хвилини усе скінчилося. Жінки з Ваїнею, сміючись і галасуючи, чіплялися за вельбот, що тяг був на кодолі шхуну, а матроси-раятейці чекали на команду, зібравшись круг салінгів, за які трималися капітан Глас і Матаара.
— Бідолашний "Громовик",— журився капітан Глас.
— І зовсім не бідолашний,— відказав Гриф.— За тиждень ми його витягнемо, полагодимо борт і попливемо далі.— А тоді звернувся до королеви: — Як себе почуваєш, сестро?
— Наумоо вмерла, брате, Мотуаро вмер, але Фуатіно знову наш. День тільки-но почався. Моє слово буде переказане всьому моєму народові в горах, де живуть кози. І сьогодні ввечері ми знов питимем і гулятимем у Великій Хижі, так, як ще ніколи не гуляли.
— Їй давно вже слід було покласти нові шпангоути,— мовив капітан Глас.— Але хронометри будуть уже негодящі до самого кінця подорожі.
[1] К а л а б а ш — посудина з видовбаної гарбузини або із шкарлупи кокосового горіха.
