Жовтий туман - Волков Олександр

А два чи три рази Урфін навіть переночував в затишних голубих хатках…

І сувора душа Урфіна Джюса стала потроху добрішати.

"Як це так?! — з пізнім каяттям думав він. — Я стільки зла накоїв цим добрим людям, мріяв лише про те, щоб владарювати над ними, гнобити їх, а вони забули все погане, що я їм робив, і так привітно обходяться зі мною… Гм, очевидно, не так я прожив своє життя, як слід…"

Але з хитрим, підступним пугачем Джюс не наважувався ділитися своїми новими думками і почуттями, бо розумів, що злий птах їх не схвалить.

І ось одного прекрасного полудня мандрівник опинився на рідному згарищі. Від хати залишилися тільки розмиті дощами кути, але Урфін з радістю побачив, що погріб цілий і колодка на його дверях ніким не порушена. А коли Джюс висмикнув кільце і відчинив двері, то переконався, що весь його багатий набір інструментів цілий. По зарослій щоці Урфіна побігла сльоза…

— Жувани, Жувани, — прошепотів він, зітхнувши. — Тільки тепер я починаю розуміти, які ви добрі люди… І як я завинив перед вами!

Ще дорогою Урфін вирішив вибрати собі нове місце проживання десь подалі від Когіди і ближче до Кругосвітніх гір.

"Нехай люди забудуть про мої лихі вчинки, — думав колишній повелитель Чарівної країни. — Це трапиться швидше, якщо я не стовбичитиму перед їхніми очима, заберусь звідси кудись подалі…"

Перш ніж покинути рідну садибу, Урфін надумав побувати у всіх її куточках, попрощатися з грядками, які він так довго і дбайливо доглядав.

Заглянувши на пустир, відокремлений від городу тином, Урфін зойкнув і схопився за серце. В дальньому кутку піднімалася порість яскраво-зелених рослин з продовгуватим м'ясистим листям, з колючими стеблами.

— Вони! — глухо вигукнув Урфін.

Так, це були вони, ті самі дивовижні рослини, з яких він багато років тому одержав живодайний порошок. Невже прокинулося від довгого заціпеніння їхнє насіння, що опинилося глибоко в землі? Ні, їх, вочевидь, приніс вітер. Урфін згадав, що два дні тому трапилася велика буря з дощем і градом, від якої йому довелося ховатися у лісових хащах під крислатим деревом.

— Так, звичайно, це знову витівки урагану, — сказав Урфін, а пугач Гуамоко радісно запугукав.

Велика спокуса охопила Урфіна Джюса. Ось воно, те диво, про яке говорив Гуамоко дорогою на батьківщину.

І його не доведеться ждати десять літ; воно тут, перед очима. Урфін простяг руку до одного зі стебел і відсмикнув, натрапивши на гостру колючку.

Отже, з'явилася можливість почати все заново. І тепер, коли в нього є великий досвід, він не повторить попередніх помилок. Він може виготовити п'ятсот… ні, тисячу сильних, слухняних дуболомів. І не тільки дуболомів: можна змайструвати невразливих літаючих чудовиськ, дерев'яних драконів! Вони швидко шугатимуть у повітрі й зваляться иа голови переляканих людей нежданим лихом! Усі ці думки миттєво промайнули в голові Урфіна. Він весело глянув на пугача.

— Ну, що скажеш, Гуамоко, про цей новий дарунок долі?

— Що скажу, повелителю? Готуй побільше живодайного порошку — і за роботу! Ми їм тепер покажемо, цим насмішникам!

Але довгі роздуми під час простування на батьківщину не минули для Урфіна даремно. Щось змінилося в йото душі. Блискуча перспектива, яка відкрилася перед ним, його не захоплювала. Він сів на пеньок і довго думав, уважно розглядаючи краплю крові, яка з'явилася на пальці після колючки.

— Кров… — шепотів він. — Знову кров, людські сльози, страждання. Ні, треба покінчити з цим раз і назавжди.

Він приніс з погреба лопату і викопав усі рослини з корінням.

— Знаю я вас, — бурмотів він сердито. — Залиши вас тут, ви заполоните всю околицю, а потім хто-небудь здогадається про вашу чарівну силу і накоїть дурниць. Досить і одного разу!..

Пугач був у відчаї від цього несподіваного наміру хазяїна і довго благав його не відмовлятися від щастя, яке знову випало на його долю.

— Ну хоч дрібку порошку приготуй про всяк випадок, — мовив він сердито. — Мало що може трапитись?

Урфін відкинув і це прохання. Сушити рослини на деках було справою довгою, і Джюс спалив їх на вогнищі. Коли від чудодійних стебел залишився тільки попіл, Урфін закопав його глибоко в землю. Потім зробив тачку, навантажив на неї майно, яке збереглося в потребі, і рушив у дорогу. Насуплений Гуамоко залишився на садибі.

Але годин через дві Урфін почув лопотіння крил: пугач наздогнав його.

— Знаєш, господарю, — ніяково признався Гуамоко. — Твоя, мабуть, правда! Нічого доброго живодайний порошок нам не приніс, і ти правильно зробив, коли відмовився починати все заново.

Гуамоко, звичайно, хитрував: не міг він так легко і швидко перебудуватися на добрий лад. Просто за свій довгий вік він звик жити з людьми і йому одному в лісі було б незатишно. Урфін це прекрасно розумів, але все одно був задоволений: адже йому теж було б тяжко проводити час самотою.

Кілька днів людина і пугач прошкували в гори. І коли до них залишалося вже зовсім недалеко, Урфін надибав чарівну галявину, через яку пробігала прозора річечка, на берегах її росли дерева, обвішані плодами.

— Оце гарне місце для житла, — сказав Урфін, і пугач з ним погодився.

Тут Урфін Джюс побудував собі хатку і завів город. У праці і клопотах мішали його дні, і тяжкі спогади про минуле поволі почали стиратися з пам'яті вигнанця.

І тут через рік знайшли Урфіна Джюса посланці Арахни. Це виявилося нелегкою справою… Гноми були крихітні, ніжки у них коротенькі, і як вони не поспішали, не могли пройти за день більше двох-трьох миль. Та й розшукати нове житло Урфіна було не просто. Спочатку Кастальо та його супутники прибули до Голубої країни, і там Жувани розповіли їм, що Джюс покинув рідні місця.

Довелося розпитувати птахів і звірів, і ось після довгої, втомливої дороги, десь через місяць, зраділі гноми дісталися нарешті до чудової галявини, де стояла нова хата Урфіна.

Джюс дуже здивувався, побачивши біля своїх ніг маленьких чоловічків з сивими бородами. Він сорок літ прожив у Чарівній країні, але ніколи не чув про існування гномів. Зрештою, він знав, що чудеса Чарівної країни невичерпні, тому ввічливо привітав нежданих відвідувачів і поцікавився, що вони від нього хочуть.

Кастальо тільки розкрив рота, щоб заговорити, як раптом у знемозі опустився на землю. Те саме сталося і з іншими гномами.

Урфін ляснув себе по чолі.

— Ох, і дурень же я! Ви змучилися, ви голодні, а я зразу завів розмову про справи. Прошу мене вибачити. Живучи самотою, я цілком здичавів…

Після щедрого частування і відпочинку Кастальо повідомив Урфіна про мету свого прибуття. Він розповів про те, хто така Арахна і за що приспав її в незапам'ятні часи могутній чарівник Гуррікап. Гном не приховав і того, що чаклунка мас намір стати повелителькою Чарівної країни і розраховує на допомогу Урфіна Джюса, якому двічі вдавалося завоювати Смарагдове місто. Посилаючи гномів до Урфіна, Арахна натякнула, що щедро винагородить своїх помічників, зробить їх правителями і намісниками підкорених країн.

Урфін Джюс довго мовчав. Доля знову випробовує його великою спокусою. Досить піти на службу до злої чарівниці, і він знову стане повелителем Смарагдового міста або країни Марранів і з лихвою розквитається за приниження, яких довелося йому зазнати. Та ось заковика — чи варто? Знову він прийде до влади силою, і знову поневолений народ ненавидітиме його…

Рік, прожитий на самоті, коли так багато було передумано, не минув марно. Урфін підвів голову і, глянувши в очі Кастальо, твердо сказав:

— Ні! Я не піду на службу до вашої хазяйки!

Кастальо не здивувався, почувши таку відповідь, але попросив:

— Шановний Урфіне, ти, можливо, сам скажеш про це нашій повелительці?

— А навіщо це? — поцікавився Джюс. — Хіба ви не зумієте передати їй мої слова?

— Бачте, — пояснив гном. — Хазяйка сказала нам, що коли ми не приведемо тебе до неї, значить, ми погані, ліниві слуги. І за невиконання її доручення вона позбавить нас на цілий місяць права добувати дичину в її лісах і ловити рибу в її річках. Ну що ж, затягнемо тугіше паски і якось переб'ємося зі своїми запасами.

Урфін посміхнувся:

— А хіба ви не можете ловити рибу і добувати дичину нишком від своєї хазяйки? Ви такі маленькі і спритні, вона вас не вистежить.

Очі Кастальо та інших гномів розширилися від жаху.

— Красти дичину і рибу?! — вигукнув Кастальо тремтячим голосом. — Шановний Урфіне, ти не знаєш племені гномів! Воно існує тисячі літ, але ніколи жоден з нас не порушив даного слова, ніколи нікого не обманув. Ми швидше з голоду помремо.

Розчулений Урфін вхопив Кастальо в свої міцні обійми, обережно притис старого до грудей.

— Любі маленькі чоловічки! — ніжно сказав він. — Щоб не накликати на вас біду, я піду з вами і сам порозуміюся з Арахною. Сподіваюсь, вона не покарав вас за мою відмову стати її помічником?

За твою поведінку ми не відповідаємо, — з гідністю пояснив Кастальо.

— Ми вирушаємо завтра, — сказав Урфін. — Сьогодні ви масте добре відпочити.

Щоб розважити гостей, Урфін виніс з хати купу іграшок і розклав їх перед гномами. Це були дерев'яні ляльки, блазні, фігурки звірів. Майстер розфарбував їх у світлі топи, обличчя ляльок і блазнів усміхалися, олені, сарни були такі легенькі, майже ефірні, що здавалося — ось-ось вони побіжать. Як різко відрізнялися ці веселі сонячні іграшки від тих сердитих і похмурих, яких колись робив Урфін, щоб налякати дітей!

— Цим я займаюся на дозвіллі, — скромно пояснив Урфін.

— О-о, яка краса! — закричали гноми.

Вони розібрали ляльок і звірят, ніжно притискаючи до грудей, гладили. Помітно було, що чудові іграшки страшенно сподобалися їм. Один дідок сів на дерев'яного оленя, другий почав танцювати з іграшковим ведмедиком. Обличчя гостей сяяли радістю, хоча, треба признатися, для їхнього зросту іграшки були досить великуваті.

Бачачи радість гномів, Урфін великодушно сказав:

— Ці іграшки ваші! Несіть їх у свою країну, і нехай ними тішаться діти.

Радості гномів не було меж, вони не знали, як дякувати Урфінові.

Наступного дня компанія рушила в дорогу. Після першої ж сотні кроків Джюс побачив, що не все гаразд в їхній колоні. Гноми взагалі не були гарними пішоходами, а навантажені іграшками мало не їхнього зросту, вони пихтіли, сопіли, ледь пленталися, але розставатися з подарунками ніяк не хотіли.