Тереза Дескейру - Моріак Франсуа

Вкривши його ковдрою, вона піднялася й-розшукала лист.

"...Якби він сказав мені: "Іди за мною", я пішла б, навіть не оглядаючись..."

Широко відчинивши вікно, Тереза нахилилась над кам'яною прірвою, в глибині якої в цей передсвітанковий час торохтіла лише самотня двоколка. Порвала листи на дрібні шматочки і шпурнула клапті* вниз. Вони закружляли в повітрі і осідали на балконах нижніх поверхів. Вона уявила, як би виглядала на бруківці пляма від її розквашеного тіла. Правду кажучи, вона не хотіла помирати. До того ж її зараз чекала невідкладна справа. Треба довести цій дурненькій Анні, яка так вірить у можливість щастя, що його,— Тереза це добре знає,— зовсім не існує. Тереза обернулась до ліжка, в якім непорушно спав. її чоловік. Та тільки лягла, він знову присунувся до неї.

Прокинулася цілком тверезою. Навіщо витати в хмарах? Його сім'я кличе її на допомогу, вона чинитиме так, як вимагає сім'я. Тереза погоджується з думкою Бернара про те, що розлад між Анною й Дегілемом може закінчитися справжньою катастрофою. Щоправда, Дегілеми не з їхнього кола: їх дід був пастухом... Проте дегілемівські сосни найкращі в усій околиці. Анна ж, врешті-решт, не така вже й багата: з боку батька їй ні на що розраховувати, окрім виноградинка на болотах, що з року в рік вимокає. За всяку ціну треба не допустити, щоб її одруження з Дегілемом розладналось. Запах какао, який розійшовся по кімнаті, викликав у Терези відразу: невже вона вагітна?..

Сен-Клер... Зараз буде Сен-Клер!

Тереза мучиться над загадкою власної особи, зазирає в душу молодої заміжньої буржуазки, яку кожен вихваляв за розум, особливо з того часу, як вона оселилася в Сен-Клері;

воскрешає в своїй уяві перші тижні, прожиті в холодному й похмурому домі свекра. З боку вигону віконниці завжди зачинені, але зліва, за гратами огорожі, око не навтішається квітником, який аж палає від геліотропів, герані й петуній. Як довірена особа Тереза вешталася між подружжям ля Трав, що окопалося в затемненій вітальні на першому поверсі, і Анною, що блукала в саду, з якого їй заборонялося виходити.

— Зробіть вигляд, що поступаєтесь трохи,— радила вона ля Травам,— запропонуйте їй якусь подорож. Я доб'юсь того, що вона згодиться поїхати, а під час її відсутності почну діяти.

Аде як? Ля Трави здогадувалися, що вона перш за все зав'яже знайомство з молодим Азаведо.

-Якщо вірити мадам ля Трав, то ця історія, дякувати богу, ще не стала відомою поза межами будинку. Єдиною утаємниченою особою була поштарка — мадмуазель Моно; вона затримала кілька листів Анни. "Але ця дівчина мовчатиме, як могила. Зрештою, ми тримаємо її в руках..."

— Намагаймося якнайменше завдавати їй болю,— твердив Гектор де ля Трав.

Ще недавно він потурав найбезглуздішим капризам Анни, а тепер тільки те й робив, що підтакував дружині: "Де ліс рубають, там тріски летять" або ж: "Вона колись нам ще спасибі скаже". Гаразд, але як би вона тепер не захворіла! Чоловік'і жінка замовкали, дивлячись у порожнечу; мабуть', линули думкою в сад, де під палючим сонцем блукає їхня змарніла дитина. Найменший натяк на їжу викликав у неї відразу. Вона топче квіти, не бачачи їх, і, наче сарна, б'ється, шукаючи виходу.

— Далебі, я не можу випивати за неї м'ясний бульйон. Вона напихається в саду овочами, щоб потім за столом аалишати незачепленою свою тарілку,— вичитує мадам де ля Трав, трясучи голозою.

А Гектор де ля Трав підтакує:

— Якщо ми погодимось, вона ж сама потім докорятиме нам... ні, хоч би через отих нещасних дітей, яких вона плодитиме.

Його жінку дратувало, що він намагався ще в чомусь виправдовуватись.

— Наше щастя, що Дегілеми не повернулися.

Вони чекали, поки Тереза вийде з кімнати, щоб запитати одне одного:

— І чим там набили їй голову в тому монастирі? Тереза каже, що нема нічого гіршого для дівчат, ян любовні романи. Вони-то й баламутять їм голови... Але ж Тереза полюбляє парадокси. Зрештою, Анна, дякувати богу, не заражена манією читання. От якби нам вдалося вирвати її звідси. Справді, давай поїдемо, куди їй заманеться. Треба-ж дитину теж пожаліти...

Тереза йшла в сад до молодої дівчини. Торішні сукні звисали на схудлому тілі Анни.

— Ну, то що? — гукала вона до подруги, яка наближалася.

Все тепер тривожить Терезу: пил алей, запах вигорілої герані і ця дівчина, яка ще дужче обпечена та зів'яла, ніж будь-яка рослина. Іноді грозова злива змушувала їх ховатися в оранжерею. Зерна граду лунко тарабанили в шибки.

— Чому ти не хочеш виїхати? Все одно ж ти не бачишся з ним. . . — '

— Я не бачу його, але внаю, що за десять кілометрів звідси він дихає тим самим повітрям. Коли вітер віє зі сходу, він чує той самий дзвін, що й я. Чи тобі було б все одно, якби Бернар був у Парижі, а не в Аржелузі? Я не бачу Жана, але внаю, що він недалеко. В неділю під час месси я навіть це намагаюся повертати голови, але відчуваю...

— В неділю його тут не було.

— Може, він захворів... Його листи затримують; я нічого не можу дізнатись.

— Все-таки дивно, що він не_шукає можливості зв'язатися з тобою.

— Якби ти захотіла, Терезо...

— Погодься на цю подорож, і, можливо, за твоєї відсутності.,.

— Я не можу віддалятися від нього.

— Так чи сяк, він все одно поїде звідси, дорогенька моя. Через кілька тижнів він покине Аржелуз.

— Ах! Замовкни. Я не можу навіть думати про це. , — А від нього жодного слова, яке б допомогло мені жити! Я вже вмираю без нього: щохвилини мушу пригадувати його слова, які приносили мені найбільше радості, але чим більше повторюю їх, тим більше сумніваюсь, чи він їх справді мені говорив. Слухай, ось вони. Він сказав їх у день нашого останнього побачення, мені здається, я чую їх і досі: "В-моєму житті немає нікого, крім вас..." А можливо, трохи по-іншому: "Ви для мене найдорожча в світі..."

— А який він із себе, цей хлопець?

— Ти не можеш навіть уявити.

— Невже він так мало подібний до інших?

— Я хотіла б тобі описати його... Але він такий, що в мене для цього не вистачить і слів... Зрещтою, він, можливо, видався б тобі звичайним... Проте я певна, що ні.

"А мене,— думає Тереза,— пристрасть зробила б ясновидицею; ніщо не сховалося б перед моїм вором".

— Терезо, якщо я погоджуся на цю подорож, ти зустрінешся з ним, перекажеш потім його слова? Передаси йому листи від мене? Коли б я поїхала, коли б у мене тільки вистачило —мужності поїхати...

Тереза кидала це царство світла й вогню і чорною осою проникала в кабінет, в якому батьки чекали на неї. Треба було багато попобігати сюди й туди, щоб нарешті схилити

Анну до від'їзду. І, звичайно, Терезі не вдалося б досягнути цього, якби не очікуваний приїзд Дегілемів.

Ця нова небезпека кидала Анну в дрож. Тереза весь час повторювала їй, що